Розділ 6. Період роботи в Представництві заводу «Гедеон Ріхтер» (5001601188) Розділ

Робота в Представництві — це було щось нове, зовсім не схоже на минуле, де кожної п’ятниці у міністра охорони здоров’я відбувалися підсумкові наради за тиждень, а в понеділок — наради у міністра щодо завдань на тиждень. На цих нарадах були присутні всі заступники міністра, начальники управлінь і служб, головні спеціалісти. П’ятничні наради проводилися за затвердженим планом, кожного завчасно повідомляли і він готувався до виступу. На наради, що проводилися в понеділок, крім своїх працівників, запрошували керівників з місць, облздороввідділів, ректорів, головних лікарів республіканських закладів охорони здоров’я.

Позитивним у цих нарадах було те, що вони дозволяли дізнатися про стан справ у різних галузях і відповідно будувати свою роботу. Другим великим плюсом було те, що кожен з керівників управлінь і служб знав, що рано чи пізно йому доведеться відповідати перед міністром, а це, звичайно, підвищувало відповідальність працівників.

Та повернемося до моєї роботи в Представництві.

Представництво мало безліч завдань і функцій, які виконували його працівники.

Головними завданнями були реєстрація в уповноважених органах лікарських засобів заводу «Гедеон Ріхтер» з метою створення можливості поставляти їх в Україну та організація реалізації на фармацевтичному ринку препаратів заводу.

Мене було призначено заступником директора Представництва.

Головою — директором Представництва був Михайло Лукович Сятиня. Це неординарна, Богом помазана особистість, з природним талантом організовувати справу, за яку він брався, вмінням комунікувати з посадовцями різного рангу, підлеглими, колегами та з простими людьми. Він був обдарований якимись людськими чарами, та не було людей, які б не підпадали під дію шарму цієї особистості. Сам Михайло Лукович був середнього зросту, пропорційно складений, з красивими рисами обличчя, що не могли не приваблювати людей, особливо жіноцтво. Та головне — було в нього вміння організовувати справу і вирішувати найскладніші проблеми, та про це трохи пізніше.

Зараз хочу зазначити, що Представництво під проводом Михайла Луковича Сятині успішно вирішувало всі завдання керівництва заводу «Гедеон Ріхтер»: з реєстрації лікарських засобів та виконання завдань з реалізації лікарських засобів заводу. Дійсно, представництво в Україні стало одним із найкращих у країнах колишнього Союзу.

У Михайла Луковича був надзвичайний талант знаходити здібних особистостей, з якими він успішно організовував просування на фармацевтичному ринку України препаратів заводу «Гедеон Ріхтер».

Серед таких талановитих особистостей, вмілих організаторів справи і найближчих сподвижників був Ігор Андрійович Кацара. З їх ініціативи було створено спільне українсько-угорське підприємство «Гедеон Ріхтер — Укрфарм», президентом (така була посада) товариства було обрано Михайла Луковича, а генеральним директором — Ігора Андрійовича Кацару. Великою заслугою цих двох молодих особистостей було те, що вони зуміли на перших порах віднайти валютні кошти та закупити по імпорту, зокрема, на заводі «Гедеон Ріхтер», вкрай необхідні лікарські засоби, у першу чергу для наркозу, що дозволило проводити хірургічні втручання.

Створення спільного українсько-угорського підприємства «Гедеон Ріхтер — Укрфарм» та організація філіалів аптечних складів у 19 областях України — це вже був новий рівень можливостей і фактичного забезпечення населення і лікувальних закладів препаратами. Слід зазначити, що опікувався цією роботою Ігор Андрійович Кацара, і, що найважливіше, процес був динамічним і успішним.

Подальшому просуванню лікарських засобів заводу «Гедеон Ріхтер» на українському фармацевтичному ринку і забезпеченню ними населення сприяла ідея Михайла Луковича про створення в регіонах, в основному в обласних центрах, фірмових аптек з вивіскою «Гедеон Ріхтер». Оригінальність ідеї полягала в тому, що приміщення, в якому відкривали аптеку, належало місцевому власнику чи комунальній службі або громаді. Завод давав значні преференції колективам цих фірмових аптек, особливо в цінах. Завдяки цьому вартість угорських ліків була значно нижчою, ніж в інших аптеках. Це приваблювало до фірмових аптек тисячі людей.

Згодом авторитет Михайла Луковича перед керівництвом заводу став настільки високим, що йому довірили побудувати приміщення для Представництва і спільного підприємства. За неповних два роки в центральній частині Києва, по вул. Тургенєвській, 17Б, було побудовано 5-поверхове приміщення з оригінальною архітектурою, де розмістилося Представництво заводу «Гедеон Ріхтер» і СП «Гедеон Ріхтер — Укрфарм». Приміщення стало окрасою столиці.

На відкриття побудованого приміщення для представництва і спільного підприємства приїхали з Будапешту генеральний директор заводу Ерік Богш, заступник генерального директора Ласло Ковач, начальник відділу Янош Болдог. Завітали й керівники українського Уряду і Києва: заступник прем’єр-міністра з гуманітарних питань І. Курас, заступник мера столиці — В. Бідний та ряд інших посадових осіб.

Для співробітників і працівників Міністерства охорони здоров’я, для прибулих з регіонів для їх пригощення у дворику Представництва накрили святкові столи. Фактично відбулося свято доброзичливості і пошани до людей, що займаються піклуванням про здоров’я простих людей.

Підтвердженням цьому є відвідання у 1999 році Представництва тодішнім Прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном разом з Прем’єр-міністром України Віктором Ющенком — під час робочого візиту угорської делегації в Україну, підписання договорів про співпрацю генерального директора заводу Еріка Богша і міністра охорони здоров’я В. Москаленка.

Важливо також відмітити підтримку охорони здоров’я молодої української держави з боку Угорщини. Заводом «Гедеон Ріхтер» привезено і надано лікарням України на мільйони доларів лікарських засобів, і це було надзвичайно важливо, оскільки у молодої держави ще не було достатньо валютних коштів. Фахівці в Україні пам’ятають про цю добру волю з боку наших сусідів-угорців.

Під егідою нашого Представництва в Києві довгий час знаходилося організоване спільне молдавсько-угорське підприємство і аптечний склад. Пам’ятаю наші поїздки з Михайлом Луковичем у м. Кишинів, де зустрічалися з нашими колегами і друзями Павлом Жунгиною і Асею Сергіївною, яка очолювала новостворене Представництво заводу «Гедеон Ріхтер» в Республіці Молдова, а Павло Жунгина — спільне молдавсько-угорське підприємство.

На довгі роки ми подружились із цими прекрасними людьми, які стали для нас близькими і дорогими.

Згодом ми неодноразово відвідували Кишинів для зустрічі з патріархом молдавської фармації В. Прокопишиним. Пам’ятаємо ці зустрічі. Кожен раз вони були для нас по-братськи дорогими.

З великою повагою ми відносилися до наших угорських керівників, бо, по-справжньому, це були зустрічі наших вчителів і доброзичливців.

Наше представництво в Україні користувалося доброю славою, гарними успіхами. До Києва неодноразово з робочим візитом приїздив тодішній генеральний директор Ерік Богш, перший заступник генерального директора Ласло Ковач, начальник відділу по роботі з країнами колишнього Союзу — Янош Болдог, працівник цього відділу Кароль Попп, головний бухгалтер Каталіна Ніклас, працівник відділу реєстрації Ольга Якоб, до речі, наша землячка, з Житомира.

Пройшло вже чимало часу, частина названих людей вже не працює на заводі. У наших серцях і наших думках залишилася добра пам’ять про всіх працівників заводу, з якими ми зустрічалися. Усі вони були висококваліфікованими фахівцями, завжди у них можна було отримати консультацію і конкретну допомогу. Слава всім вам!

Життя динамічно змінюється. Михайла Луковича обрали народним депутатом у Верховну Раду, змінилося керівництво Представництва заводу і в Україні. Директором Представництва було призначено Яноша Сабо — людину грамотну, інтелігентну, з аристократичної сім’ї. До призначення в українське Представництво Янош працював на заводі, добре знав менеджмент, по-новому вибудував структуру в офісі Представництва і на місцях у регіонах. Усі проведені ним заходи сприяли щорічному підвищенню реалізації лікарських засобів заводу «Гедеон Ріхтер». Завдяки цьому керівництво заводу дозволило організувати поїздки практично всіх працівників заводу в Єгипет та інші екзотичні країни. Взимку були поїздки в Яремче, а літом — в Крим, до його анексії чужою державою.

Після закінчення відрядження Яноша Сабо в Україну з Будапешта прислали нового главу Представництва — Іштвана Якубовича. Виросли нові кадри. Заступником директора було призначено Нелю Федорівну Павлище.

На жаль, діяльність нової команди співпала з кризою в економіці країни, а згодом пандемією коронавірусу, тому керівництву Представництва і всім працівникам у центрі і регіонах надто складно забезпечувати реалізацію препаратів заводу на українському ринку. Сподіваємося на кращі часи та більш сприятливі умови для бізнесу.

Після призначення нового керівництва Представництва я перейшов працювати на кафедру організації і економіки фармації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Але це вже інша історія.

Та повернемося до головної людини, про яку я почав розповідати в цьому розділі книги — це Михайло Лукович Сятиня.

Серед багатьох прекрасних людських якостей Михайла Луковича була синовна любов до батьків та шанобливе ставлення до них і до людей старшого віку. Думаю, що про це надзвичайно важливо написати, адже це може бути прикладом для нас, сущих, та нових поколінь, що формують людське суспільство, будують українську державу, будуть піклуватися про своїх батьків та про своїх попередників, які побудували цю країну, тяжко працювали для відновлення української державності.

І ось ці приклади. Коли серйозно захворів Лука Васильович, Михайло кожного тижня регулярно їздив за 800 км до с. Синевир на Закарпатті, щоб морально підтримати батька, поспілкуватися з ним, розповісти про свої справи.

Так само щиро і віддано він любив маму — Марію Андріївну, бабусю Василину Кут, піклувався про неї, адже саме вона піднімала всіх дітей сім’ї, бо мама Марія Андріївна мала працювати.

Щирим було його ставлення до вуйка Федора, брата бабусі Василини, який свого часу допоміг сім’ї вижити. Кожного разу, приїжджаючи в Синевир, Михайло Лукович відвідував вуйка Федора. Я також пам’ятаю цю доброзичливу людину, думаю, Бог дав йому якусь особливу любов до всієї родини, до всіх людей, що його оточували.

На все життя запам’яталося шанобливе ставлення до мене особисто, до моєї сім’ї Михайла Луковича. Їдемо його службовою машиною до Синевира зустрічати новий рік. Доїжджаємо до Міжгірського перевалу, машина не може проїхати через снігові заноси, дійсно, снігу навкруги повно, усе засніжено і навіть подумати страшно, як вийти з машини. Михайло Лукович шанобливо звернувся до мене і до моєї дружини Ольги: «Ви сидіть в машині і не виходьте». А сам пішов шукати трактора. І ця теплота в машині, ця спокійна тиша навколо нас у лісі. Шанобливе до нас звернення створило якусь дивну казку серед зелених смерек і білого-білого снігу. Скоро Михайло Лукович знайшов тракториста і трактор, який нас з автомашиною підняв на перевал і казка продовжувалася під час зустрічі з його сім’єю — батьками, бабусею, братами і сестрами, які долучилися до нашого свята, а ми ці миттєвості запам’ятали на все життя.

На жаль, Михайло Лукович, який всім допомагав, приїжджав, прибігав, щоб вирішити чужі проблеми, а сам ще в молодому віці — у 59 років — покинув цей світ і пішов у вічність.

Уже минуло 3 роки як з нами немає цієї дорогої для багатьох людей особистості. Його не вистачає нам, нині сущим.

У пам’ять про Михайла Луковича написано й надруковано книгу, рукопис другої книги готовий до друку. Хочу зазначити, що, очевидно, ще будуть і будуть написані книги. Та хочу висловити думку, що Михайло Лукович був настільки різнобічною, різноплановою людиною, що скільки б не було написано книг, їх буде недостатньо, щоб повністю розкрити її. Пам’ять про нього живе в серцях людей, які знали і любили його. Похований Михайло Лукович в с. Синевир, поряд з батьками, на території сільської церкви, для збереження якої він так багато використав власних коштів, що й захистило її від руйнування.

Його дружина Роксолана, син Михайло вже замовили прекрасний пам’ятник Михайлу Луковичу, він практично готовий. Фахівці ще відточують деякі деталі пам’ятника.