Київ
Нозологічний довідник лікаря

Зап’ястковий тунельний синдром

Содержание

Визначення

Зап’ястковий тунельний синдром — це компресійна нейропатія. Компресійні нейропатії розвиваються внаслідок здавлення нервів у кістково-фіброзно-м’язових каналах чи зовнішнього тиску.

Синоніми — карпальний тунельний синдром або синдром зап’ясткового каналу.

Зап’ястковий тунельний синдром є найбільш поширеною осередковою мононейропатією, що становить 90% усіх випадків нейропатії. Цей стан розвивається, коли серединний нерв стискається при проходженні через зап’ястковий канал, що призводить до нейропатії стискання. Синдром зап’ясткового каналу є в більшості випадків прогресуючим захворюванням і може призвести до стійкої втрати чутливості та функції руки.

Найчастіше фіксується у жінок віком 40–60 років.

Ризик розвитку синдрому зап’ясткового каналу вищий у осіб, що працюють за комп’ютером, із впливом вібруючого обладнання або рухами, що повторюються (швачки, закрійниці, музиканти).

Зап’ястковий тунельний синдром: причини

Зап’ястковий канал — це вузький канал у зап’ясті, утворений поперечною зв’язкою зап’ястя на його верхній межі та кістками зап’ястя на нижній. У зап’ястному каналі проходять сухожилля згиначів та серединний нерв. Синдром зап’ясткового каналу може розвиватися внаслідок механічної травми, підвищеного тиску та ішемічного ушкодження, що охоплює серединний нерв. При здавленні серединного нерва, що повторюється, може розвиватися демієлінізація в місці здавлювання. Крім того, формується ендоневральний набряк.

Чинники ризику розвитку синдрому зап’ясткового каналу

Патофізіологія

Синдром зап’ясткового каналу — це багатофакторний стан, який зазвичай розвивається внаслідок індивідуального поєднання професійних, соціальних та екологічних факторів. Патологічні зміни розвиваються через поєднання компресії та тракції, що впливають на серединний нерв. Фіксується підвищений артеріальний тиск, обструкція загального венозного відтоку, локалізований набряк та порушення інтраневральної мікроциркуляції серединного нерва. Потім розвиваються ушкодження мієлінової оболонки.

Чутливі волокна часто уражаються раніше рухових волокон, а також можуть уражатися нервові вегетативні волокна, що проходять у середині серединного нерва.

Як діагностують зап’ястковий тунельний синдром?

Важливо оцінити анамнез (зокрема професійний), симптоми, дані огляду та неврологічного дослідження, а в складних випадках провести додаткові обстеження (електрофізіологічні, візуалізаційні).

Як виявляється зап’ястковий тунельний синдром?

Можливі такі симптоми:

  • оніміння, поколювання та біль у перших 3 пальцях та променевій поверхні 4-го пальця;
  • пацієнт може зазначати, що його пальці начебто стали товстішими і втратили чутливість;
  • вираженість симптомів, як правило, збільшується в нічний час доби та зменшується в денний. У міру прогресування патології симптоми відзначаються і вдень, особливо під час роботи за комп’ютером, малюванні, грі у відеоігри;
  • парестезії можуть з’являтися при тривалому утриманні предмета (наприклад у водіїв при керуванні транспортом, читанні газети);
  • хворий може відмічати зменшення вираженості симптомів після струшування руки або зап’ястя;
  • вираженість симптомів при тунельному синдромі коливається від локалізованого дискомфорту і болю в зап’ясті до таких, що охоплюють усю руку, іррадіюють у передпліччя або поширюються вгору за межі ліктя до плеча;
  • біль при синдромі зап’ясткового каналу не поширюється на шию;
  • у міру прогресування захворювання можуть розвиватися слабкість руки, зниження дрібної моторної координації, незграбність;
  • можливий локальний гіпергідроз, синдром Рейно, похолодання кінцівки — вегетативні симптоми;
  • у запущених випадках — атрофія м’язів тенару;
  • можливе двостороннє ураження, але частіше симптоми фіксуються на домінантній руці;
  • часто відбувається спонтанна ремісія із підвищеним ризиком рецидивів; рецидиви можливі після лікування, зокрема хірургічного.

Фізичний огляд:

  • втрата чутливості або слабкість у зоні іннервації серединного нерва, що зазвичай не охоплює підвищення тенару, оскільки долонний чутливий шкірний нерв обходить зап’ястковий канал, а не проходить через нього;
  • зниження сили відведення та протиставлення великого пальця;
  • атрофія підвищення тенару.

Для діагностики синдрому зап’ястного каналу може проводитися тест компресії зап’ястя. Тест полягає у застосуванні постійного тиску безпосередньо над зап’ястним каналом протягом 30 с. Якщо під час проведення тесту на компресію зап’ястя фіксують парестезію або біль у зоні іннервації серединного нерва, результат оцінюється як позитивний.

Додаткові обстеження можуть бути рекомендовані, якщо розвиваються атипові симптоми, біль, що порушує сон, постійне оніміння або слабкість у руці, або порушення функції руки.

У такому разі може бути рекомендована електронейроміографія (при легкому ступені вираженості синдрому зап’ястного каналу розвиваються сенсорні порушення, у тяжчих — і сенсорні, і моторні).

Ультразвукове дослідження

Магнітно-резонансна томографія.

Лікування зап’ясткового тунельного синдрому

Важливо знизити навантаження на кисть і робити перерви в роботі.

Консервативна терапія включає шинування зап’ястя та ін’єкції глюкокортикостероїдів.

Шини для зап’ястя є терапією першої лінії. Шина на зап’ястя при тунельному синдромі зазвичай застосовується для носіння в нічний час доби, щоб підтримувати нейтральне положення зап’ястя.

Повторна оцінка стану пацієнта та ефективності лікування проводиться через 1–2 міс.

У разі покращення стану рекомендується продовжувати шинування.

За відсутності покращення рекомендується комбіноване лікування.

Медикаментозне лікування

Ін’єкції глюкокортикостероїдів (метилпреднізолону з лідокаїном під ультразвуковим контролем). Якщо немає зменшення вираженості симптомів після 1–2 ін’єкцій, рекомендується консультація нейрохірурга.

Можливі побічні ефекти ін’єкцій глюкокортикостероїдів включають загострення компресії серединного нерва, випадкову ін’єкцію в серединний або ліктьовий нерви та ризик розриву сухожилля згинача пальця.

Також може бути рекомендований короткий курс перорального преднізону (20 мг на добу протягом 10–14 днів).

Нестероїдні протизапальні препарати та діуретики неефективні.

Фізіотерапія

Фізіотерапевтичне лікування (ультразвук, іонофорез та парафін) може застосовуватися з метою зменшення вираженості набряку та болю.

Також можуть бути рекомендовані такі методи терапії, як мобілізація зап’ясткової кістки, вправи із ковзання нервів та сухожилля. Масаж також сприяє зменшенню вираженості симптомів.

У резистентних до консервативного лікування випадках показано оперативне втручання.

Зап’ястковий тунельний синдром, що виник у період вагітності, зазвичай проходить після пологів без лікування.

Прогноз

При фокальній демієлінізації відновлення нерва та його функції може відбутися протягом кількох тижнів чи місяців. При ушкодженні аксона швидкість регенерації не перевищує 1 мм/добу і відновлення часто є неповним.

Диференційна діагностика

Чим небезпечний зап’ястковий тунельний синдром?

Можливі такі ускладнення:

  • незворотне ушкодження серединного нерва.
  • М’язова слабкість та атрофія і, як наслідок, зниження спритності.
  • Хронічний біль у зап’ясті та кисті.
  • Невроми в долонній шкірній гілці серединного нерва та гіпертрофічні рубці після хірургічного втручання.
ГоловнаКошикОбране