Показання для введення шлункового зонда
Назогастральний зонд встановлюють у тих випадках, коли необхідно видалити або дренувати застійний вміст шлунка, наприклад, при вираженому переповненні або порушенні його евакуації. Процедура показана при кишковій непрохідності, оскільки з її допомогою можна знизити внутрішньопросвітний тиск і запобігти блюванню.
Зондування також використовується за підозри на кровотечу із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту для оцінки характеру та об’єму шлункового вмісту.
Додаткове показання — це необхідність здійснення ентерального харчування у пацієнтів, які з тих чи інших причин не можуть їсти самостійно.
Процедура виконується і при значному здутті або розширенні шлунка, наприклад, після вентиляції мішком Амбу через лицьову маску, коли в шлунок потрапляє велика кількість повітря.
Протипоказання для введення шлункового зонда
Встановлення назогастрального зонда протипоказано при стенозі або підозрі на розрив стравоходу, а також відразу після інвазивних процедур, спрямованих на лікування варикозного розширення вен стравоходу, оскільки ризик травми і кровотечі в цих ситуаціях особливо високий.
У пацієнтів із тяжкими пошкодженнями обличчя або переломом основи черепа рішення про введення зонда повинен ухвалювати фахівець, який займається лікуванням цих травм, оскільки неправильний шлях просування зонда може призвести до серйозних ускладнень.
Лікарю слід бути дуже обережним після нещодавніх операцій на шлунку чи стравоході: перед встановленням зонда необхідно проконсультуватися з хірургом.
Введення зонда через носові ходи протипоказане, якщо їхня прохідність порушена, наприклад, при вираженій скривленій перегородці носу, що ускладнює безпечне просування самого зонда.
Ускладнення
При встановленні назогастрального зонда можливий його помилковий напрямок у трахею або бронхи, найчастіше — у правий головний бронх. За такого неправильного розташування зонда можливий розвиток кашлю, задишки, і в цих ситуаціях необхідне негайне припинення процедури.
Нерідко відбувається подразнення слизової оболонки глотки, що проявляється першінням, дискомфортом або блюванням. Тривалий контакт зонда зі стінками шлунка може спричиняти розвиток гастриту.
Якщо зонд вводиться через ніс, додаються ризики пошкодження слизової оболонки носа, виникнення носової кровотечі, а також розвитку запалення приносових пазух, особливо при тривалому знаходженні зонда в організмі хворого.
Підготовка пацієнта до введення шлункового зонда
Перед встановленням назогастрального зонда необхідно отримати поінформовану згоду пацієнта, переконавшись, що він розуміє мету процедури та можливі неприємні відчуття.
Пацієнта укладають на спину або розміщують у сидячому положенні — за допомогою обох варіантів розташування можна забезпечити зручний доступ і можливість контролювати просування зонда.
Для зменшення вираженості дискомфорту при введенні зонда через ніс можна заздалегідь нанести місцевий анестетик у формі гелю або спрею з лідокаїном, що знижує чутливість слизової оболонки та полегшує проходження зонда.
Устаткування
Для встановлення назогастрального зонда підбирають відповідний тип трубки: тонкий зонд використовують виключно для ентерального харчування та введення окремих лікарських засобів, тоді як ширший — для промивання шлунка та його декомпресії, що особливо важливо при шлунково-кишковій кровотечі або кишковій непрохідності. За необхідності товстий зонд також може використовуватися для харчування та введення лікарських засобів.
Додатково готують гель з лідокаїном для місцевої анестезії носових ходів та полегшення просування зонда, а також шприц об’ємом 60 мл, який використовується для перевірки положення зонда та проведення промивань. Маніпуляція виконується в нестерильних рукавичках, оскільки зондування належить до процедур чистої техніки, але необхідне дотримання гігієни та мінімізації ризику інфікування.
Техніка виконання введення шлункового зонда
Для початку необхідно визначити довжину зонда, яку потрібно ввести. Для цього вимірюють відстань від кінчика носа (або ротової порожнини — при орогастральному введенні) до мочки вуха, а потім від вуха до проєкції шлунка так, щоб отвори на кінці зонда розташовувалися приблизно на рівні мечоподібного відростка. У дорослої людини кардія шлунка зазвичай знаходиться на відстані близько 40 см від зубної лінії.
На дистальний кінець зонда наносять гель з лідокаїном, щоб полегшити проходження носовими ходами або через рот. Зонд просувають через нижній носовий хід, спрямовуючи його строго перпендикулярно до лицьової поверхні. Якщо спроба невдала, можна спробувати запровадження зонда через другий носовий отвір.
При неможливості назального введення чи наявності протипоказань переходять на орогастральний спосіб: зонд акуратно вводять у ротоглотку, спрямовуючи його вниз і назад. Пацієнту, який знаходиться у свідомості та здатний співпрацювати, рекомендують нахилити голову до грудей і виробляти ковтальні рухи — це полегшує просування зонда.
Просувають зонд до заздалегідь зазначеної глибини. Потім через нього вводять 10–30 мл повітря за допомогою шприца, одночасно вислуховуючи епігастральну зону. Характерне булькання підтверджує правильне розміщення зонда у шлунку.
Виникнення кашлю, порушення дихання, зміни тембру голосу, епізоди гіпоксії або відчуття проходження повітряного струменя через зонд можуть свідчити про його хибне потрапляння в дихальні шляхи — процедуру в такому разі відразу припиняють.
Після правильного встановлення зонд фіксують лейкопластирем до шкіри: на крилі носа — при назогастральному введенні, або в зоні кута рота — при орогастральному. Якщо зонд планується використовувати для годування або введення лікарських засобів, його положення має бути підтверджене рентгенографічно.
Після маніпуляції
Якщо зонд використовується для ентерального харчування, необхідно контролювати наявність шлункового залишку у пацієнтів без інтубації, особливо на початку годування, щоб оцінити переносимість харчування та своєчасно виявити затримку евакуації шлункового вмісту.
У пацієнтів, які перебувають на інвазивній штучній вентиляції легень (ШВЛ), рутинний контроль залишкового об’єму зазвичай не рекомендується, оскільки він нерідко призводить до невиправданих перерв у харчуванні. Однак його можна виконувати, якщо існує підвищений ризик блювання або аспірації вмістом шлунка.
Якщо об’єм залишку перевищує 500 мл за 6 год, введення живлення слід тимчасово припинити або відкласти.
Під час годування через зонд обов’язково піднімають узголів’я ліжка пацієнта не менше ніж на 30°, що знижує ризик аспірації.
Якщо зонд тимчасово не використовується, його необхідно регулярно промивати чистою водою, щоб підтримувати прохідність та запобігти його обтурації.