Протипоказання щодо внутрішньом’язової ін’єкції
- Абсолютні протипоказання
До процедури не можна приступати, якщо в передбачуваній ділянці ін’єкції виявлено набряк, локальні запальні процеси або інфікування тканин. Ін’єкції також не виконують при станах шоку із вираженою централізацією кровообігу, оскільки порушується доставка препарату до периферії. Винятком є лише епінефрин при анафілаксії, який вводять незалежно від стану гемодинаміки — це життєво необхідний захід. Ще одним абсолютним обмеженням є відсутність згоди пацієнта.
- Відносні протипоказання
Підвищеної обережності необхідно дотримуватися при захворюваннях м’язової тканини, а також порушеннях системи зсідання крові, оскільки підвищується ризик гематом. Крім того, проведення внутрішньом’язових ін’єкцій слід уникати пацієнтам, які знаходяться на хронічному діалізі, щоб мінімізувати ймовірність ускладнень.
Ускладнення при проведенні внутрішньом’язової ін’єкції
Внутрішньом’язові ін’єкції можуть супроводжуватися низкою несприятливих наслідків. Серед інфекційних ускладнень найчастішими є абсцеси та інші гнійно-запальні процеси, що розвиваються за порушення правил асептики. Можливі й тяжкі нейрологічні наслідки — пошкодження нервових стовбурів, найчастіше сідничного нерва, що призводить до стійких порушень функції. Іноді розлади чутливості мають оборотний характер і повністю усуваються після відновлення нерва.
Ще одне можливе ускладнення — асептичний некроз м’язової тканини, особливо після введення деяких глюкокортикостероїдів. На додаток до цього існує ризик розвитку специфічних реакцій на препарат, включно з алергічними проявами, аж до тяжких форм гіперчутливості.
Необхідне обладнання для внутрішньом’язової ін’єкції
Для безпечного виконання внутрішньом’язової ін’єкції потрібна підготовка стандартного набору інструментів. До нього належать:
- одноразові медичні рукавички;
- стерильні серветки та антисептичний розчин для обробки шкіри;
- відповідний шприц;
- голка довжиною близько 70 мм для дорослих (для дітей використовують більш короткі) діаметром 0,8–0,9 мм (що відповідає 20–21 G);
- окрема голка для набору розчину із ампули або флакона;
- при використанні готових шприц-ампул — комплект, до складу якого може входити голка або ні.
Вибір місця для внутрішньом’язової ін’єкції
- Сіднична зона
Оптимальна зона для ін’єкцій — верхньолатеральна частина сідниці, проте сучасний підхід проведення внутрішньом’язової ін’єкції не ґрунтується на розподілі на квадранти. Пацієнта укладають в положення на бік або спину, злегка зігнувши ноги в колінах для розслаблення м’язів. Щоб точно визначити безпечну точку, вказівний палець ставлять на передню верхню ость клубової кістки, а середній палець — відводять назад уздовж гребеня. Не змінюючи позиції вказівного пальця, долоню розвертають так, щоб великий палець вказував у бік великого вертлюга стегнової кістки. Місце уколу передбачається у нижній третині сформованого між пальцями трикутника. Такий метод мінімізує ризик пошкодження сідничного нерва та судинних структур.
- Плечова зона.
Введення препарату у зовнішню частину дельтовидного м’яза можливе, але використовується рідше, оскільки поряд проходять важливі судинно-нервові пучки. Через небезпеку травмування нервів та судин ця зона розглядається як менш безпечна порівняно з сідницею або стегном.
- Стегна
Ін’єкція в латеральний широкий м’яз стегна є зручним і безпечним варіантом, особливо у пацієнтів, яким не можна вколювати в сідницю. Хворого укладають на спину. Одну руку розміщують на рівні великого вертлюга стегнової кістки, другу — на рівні коліна вздовж бічної поверхні стегна. Точка вступу знаходиться на середині умовної лінії між положеннями великих пальців обох рук.
Техніка виконання внутрішньом’язової ін’єкції
- Підготовка шкіри
Почніть із ретельного знезараження обраної ділянки. Обробіть місце ін’єкції стерильною серветкою, змоченою антисептичним розчином, рухаючись від центру до периферії.
- Введення голки
Голку, надіту на шприц, вводять строго під прямим кутом до поверхні шкіри. Просувають її досить глибоко, щоб кінчик був у товщі м’язової тканини. Якщо при введенні відчувається упор у кістку, голку трохи витягають на ≈1 см, щоб вона опинилася в коректному шарі.
- Аспіраційна проба
Перед тим, як почати вводити лікарський засіб, поршень шприца злегка підтягують на себе. Якщо в шприц потрапляє кров, це означає попадання в судину. У такому разі необхідно повністю видалити голку, використовувати новий шприц та нову голку, набрати свіжу дозу препарату та виконати ін’єкцію в іншому місці.
- Введення препарату та завершення процедури
Утримуючи голку за канюлю, повільно та рівномірно вводять лікарський засіб. Після завершення введення голку витягують так само перпендикулярно до шкіри. З появою невеликої кровотечі на ділянку уколу накладають стерильну серветку або пов’язку.