Визначення

Біль у хребті — це скарга, що часто фіксується, охарактеризована як больові відчуття або дискомфорт у спині, які можуть проявлятися у вигляді м’язової напруги або ригідності. Цей біль може бути локалізований у різних відділах хребта: шийному (біль у шиї), грудному, або поперековому (біль у ділянці крижів) і може іррадіювати, поширюючись у відповідні зони тіла — у верхні кінцівки при шийному радикуліті, у тулуб при затисканні міжреберних нервів або вздовж нижніх кінцівок при поперековому чи крижовому радикуліті.

Біль у хребті класифікується за тривалістю на гострий, коли симптоми тривають менше 4 тиж; підгострий, тривалістю 4 тиж–3 міс; та хронічний, коли біль зберігається більше 3 міс. Також важливо розрізняти рецидив — це новий епізод болю після 6 міс ремісії, і загострення хронічного болю, коли збільшується вираженість симптомів на тлі вже існуючого хронічного стану.

Розуміння цих аспектів допомагає у виборі відповідного лікування та заходах щодо управління больовими відчуттями, що є ключем до покращення якості життя пацієнтів.

Біль у хребті є однією з найпоширеніших медичних скарг у високорозвинених країнах, де близько 90% населення протягом свого життя стикаються з цією проблемою. Особливо часто фіксується біль у поперековому відділі, який зачіпає близько 80% тих, хто відчуває спинний біль, у той час як біль у шийному відділі — у близько 15% пацієнтів.

Цікавий аспект болю в попереку полягає в тому, що у близько 70% людей, які пережили перший епізод такого болю, в майбутньому станеться рецидив. Це свідчить про хронічний характер та ймовірність повторного виникнення проблеми, що робить важливим аспектом лікування не лише усунення поточних симптомів, а й розробку стратегій профілактики подальших епізодів.

Ця інформація допомагає усвідомити значущість комплексного підходу до лікування та управління болем у хребті, включаючи фізичну терапію, зміни способу життя та, за необхідності, медикаментозне втручання для зниження ризику рецидивів та покращення якості життя пацієнтів.

Етіологія та патогенез

Неспецифічний та специфічний біль у хребті

Неспецифічний біль у хребті

У більшості випадків (близько 90%), коли пацієнти відчувають біль у хребті, конкретна причина такого болю не встановлюється навіть з використанням візуалізаційних методів діагностики, таких як рентген, магнітно-резонансна (МРТ) або комп’ютерна томографія (КТ). Часто такі дослідження виявляють зміни, що є частиною природного процесу старіння хребта. Ці зміни можуть включати звуження міжхребцевих просторів, зневоднення міжхребцевих дисків, випинання (протрузії) або спондилоз. Незважаючи на те що такі зміни помітні на знімках, вони не завжди корелюють з інтенсивністю або наявністю болю, який відчуває пацієнт.

Специфічний біль у хребті

На відміну від неспецифічного болю, специфічний біль у хребті, що становить близько 10% випадків, найчастіше має певні причини. До таких причин можуть належати захворювання, такі як грижа міжхребцевого диска, спондилолістез (зміщення одного з хребців щодо іншого), інфекції, пухлини або переломи хребта. Встановлення точної причини в цих випадках є важливим для ефективного лікування, яке може включати більш спеціалізовані втручання, аж до оперативного лікування.

Цей поділ видів болю допомагає лікарям визначити найбільш підходящий план лікування, що ґрунтується на ймовірній причині болю, що дозволяє обрати терапевтичний підхід у кожному випадку індивідуально. Важливо розуміти, що навіть якщо точна причина болю не встановлена, існує безліч ефективних методів лікування, за допомогою яких можна зменшити вираженість симптомів та покращити якість життя пацієнтів.

Біль у хребті може мати різні причини, і одна з найчастіших пов’язана з міжхребцевими дисками. Розглянемо два основні типи дискогенного болю:

1. Травма фіброзного кільця:

• • цей стан може розвиватися в результаті нефізіологічного перевантаження, наприклад, швидкого згинання тулуба з одночасною ротацією або через накопичення мікропошкоджень, викликаних повторними допороговими перевантаженнями. Такі перевантаження можуть відбуватися при постійних і вимушених положеннях тіла або при рухах, що повторюються, особливо обертальних;
  • повторні розриви фіброзного кільця можуть викликати вростання нервових закінчень менінгеальної гілки спинномозкового нерва в його зовнішні та глибші шари. Цей процес може призвести до хронічного болю, оскільки нервові закінчення, потрапивши в структуру диска, стають надзвичайно чутливими до будь-якої деформації чи тиску.

2. Дегенерація міжхребцевого диска:

• • з часом міжхребцеві диски можуть дегенерувати; процес включає зневоднення дисків, зниження їхньої еластичності, що може викликати біль при перенесенні навіть фізіологічних навантажень;
  • дегенеративні зміни в дисках також можуть призвести до набряку кісткового мозку та губчастої речовини хребців, жирової дегенерації кісткового мозку та його склерозування. Ці зміни погіршують амортизаційні властивості дисків та підвищують навантаження на хребет, що зумовлює виникнення болю.

Обидва ці стани можуть значно знижувати якість життя пацієнтів, потребуючи комплексного підходу до лікування, який може включати медикаментозне втручання, фізіотерапію та, у деяких випадках, хірургічне лікування.

Біль у хребті також може бути викликаний проблемами з міжхребцевими та крижово-клубовими суглобами. Розглянемо різні причини болю, які залежать від цих структур:

1. Дегенеративні зміни: з віком або через зношеність суглоби можуть піддаватися дегенерації, що зумовлює втрату їх функціональності та структурної цілісності. Це може призвести до зменшення простору між суглобами, посиленого тертя і, як наслідок, до болю.
2. Запалення суглобів: стани, такі як спондилоартропатії, анкілозуючий спондиліт (АС), ревматоїдний артрит (РА) та інші можуть викликати запалення суглобів хребта та кульшових суглобів. Запалення призводить до болю, набряку та обмеження рухів.
3. Надмірна рухливість: у деяких людей, наприклад, у вагітних може відмічатися збільшена рухливість суглобів через природне підвищення рівня релаксину, що розм’якшує зв’язки. Це може призвести до нестабільності суглобів, що посилює навантаження та спричиняє біль.
4. Перевантаження суглоба: неправильне зіставлення суглобових поверхонь, спричинене, наприклад, порушеннями ходи або асиметрією в силі м’язів спини та тазового пояса, може призводити до перевантаження окремих суглобів. Це не тільки викликає біль, а й викликає швидку зношеність суглобів та розвиток дегенеративних змін.

Ці фактори підкреслюють важливість комплексної оцінки та підходу до лікування болю у хребті, включаючи корекцію ходи, зміцнення м’язового балансу, застосування протизапальної терапії та, у деяких випадках, хірургічне втручання для стабілізації суглобів.

Біль у хребті, що розвивається через проблеми зі спинномозковими нервами та їх корінцями, часто пов’язаний з їх стисненням. Розглянемо два основних механізми, що призводять до такого стиснення:

а) грижа міжхребцевого диска. Надмірне випинання фіброзного кільця у напрямку хребетного каналу може відбуватися під тиском пульпозного ядра диска. Цей процес випинання зазвичай займає тривалий час (тижні або місяці), але іноді фіброзне кільце може розірватися раптово, що призводить до того, що ядро пульпозне залишається цілим або частково виштовхується в хребетний канал. Коли відбувається стискування корінців спинномозкових нервів, біль починає іррадіювати уздовж кінцівки, що відомо як радикуліт;

б) стеноз хребетного каналу. Стеноз хребетного каналу виникає внаслідок дегенеративно-проліферативних змін, що призводять до зменшення його просвіту. Ці зміни можуть відбуватися на краях тіл хребців, міжхребцевих суглобів або можуть бути пов’язані з гіпертрофією суглобових капсул і потовщенням жовтих зв’язків хребетного стовпа. Процес цих змін розвивається повільно, часто займаючи роки, і з часом призводить до клінічних ознак стенозу, таких як біль, оніміння та слабкість у кінцівках, а також утруднення ходьби.

Обидва описані стани потребують уважного діагностичного підходу і при цьому можуть знадобитися різні методи лікування, включаючи консервативні заходи, такі як фізіотерапія та застосування лікарських засобів, а в деяких випадках — і хірургічне втручання для усунення стиснення нервових структур та зменшення вираженості симптомів.

Біль у хребті може розвиватися не тільки через проблеми з хребтом та суглобами, а й внаслідок захворювань м’язів, фасцій та зв’язкового апарату. Розглянемо два такі випадки:

1. Біль м’язів та фасцій спини.

Біль у цій ділянці часто пов’язаний з так званими тригерними точками — невеликими чутливими ділянками у м’язах або фасціях, що відчуваються при пальпації. Ці точки можуть виникати через місцеве підвищення напруги в м’язових волокнах, а також через концентрацію нейромедіаторів, що викликає гіперчутливість до больових подразників. Зміни у моделях активації м’язів також можуть зумовлювати виникнення та посилення болю. Лікування таких видів болю може включати масаж, міофасціальне розслаблення, фізіотерапію та застосування методів мануальної терапії для розслаблення тригерних точок та зниження м’язової напруги.

2. Біль з боку зв’язково-фасціально-капсульного апарату таза.

Недостатність зв’язкового апарату, що стабілізує з’єднання між кістками таза, крижовою кісткою та поперековим відділом хребта, може призводити до більшої рухливості і, як наслідок, до болю. Ця нестабільність може бути спричинена надмірною рухливістю структур під впливом фізіологічних навантажень, таких як ходьба, стояння або підняття важких предметів. Лікування може включати вправи на зміцнення м’язів тазового дна, використання ортезів для стабілізації таза та іноді мануальні методи терапії для корекції положення тазових кісток та зменшення вираженості дискомфорту.

В обох випадках підхід до лікування має бути комплексним, з акцентом на відновлення функції та зменшення вираженості больових відчуттів.

Клінічна картина

Неспецифічний біль у спині — це тип болю, який обмежується осьовими ділянками, такими як серединна лінія шиї чи спини. Цей вид болю характеризується відсутністю проєкційного болю, який іррадіює у віддалені частини тіла, і відсутністю радикулопатії, при якій болючі відчуття пов’язані з ураженням одного або декількох нервових корінців.

У більшості випадків неспецифічний біль зникає сам собою протягом декількох днів, і багато пацієнтів не вважають за потрібне звертатися до лікаря через цей тип болю. Однак у більшості людей такий біль має тенденцію до рецидивів. Зазвичай пацієнти повертаються до роботи протягом місяця після виникнення болю, але у 10–15% пацієнтів гострий біль може перейти в хронічну форму.

Фактори ризику переходу гострого болю в хронічний включають тривалу відсутність на роботі через біль у спині (особливо більше 4–12 тиж), психосоціальні проблеми, пригнічений настрій або депресію, наявність болю в спині в анамнезі, високу інтенсивність болю, що супроводжується значним ступенем непрацездатності та порушеннями щоденного функціонування, відсутність постійної зайнятості чи роботи, короткий період постійного працевлаштування, а також тяжку фізичну роботу.

Розуміння цих факторів є важливим для розробки стратегій запобігання переходу гострого болю в хронічний, що може включати раннє втручання, підтримку на робочому місці, адекватне лікування психологічних станів та підтримку активного способу життя.

Хронічний біль у хребті часто стає причиною серйозних фізичних та соціальних обмежень для пацієнтів, впливаючи на їхнє повсякденне життя та професійну діяльність. Цей біль може значно погіршувати якість життя, обмежуючи можливості роботи, навчання, занять спортом та інших активностей.

Специфічний біль у хребті

Специфічний біль у хребті може мати виключно осьовий характер або бути поєднаний з іншими симптомами, які погіршують стан пацієнта.

Проєкційний біль: іррадіація болю в інші частини тіла, особливо при ураженні нервових корінців, що може включати радикуліт, — біль, що поширюється вздовж порушених нервів.

Неврологічні дефіцити: можуть включати паралічі верхніх та/або нижніх кінцівок, що серйозно впливає на мобільність та самостійність пацієнтів. Порушення роботи уретрального та анального сфінктера можуть викликати проблеми з контролем сечовипускання та дефекації.

Проблеми з ходьбою: нейрогенна кульгавість, спричинена стисненням нервових корінців або спинного мозку, може суттєво обмежити здатність пацієнта пересуватися.

Симптоми стиснення: включають відчуття тиску у певній ділянці, що посилює больові відчуття.

Загальні симптоми: наприклад лихоманка може вказувати на інфекційний або запальний процес, що потребує негайного медичного втручання.

Управління хронічним болем у хребті потребує комплексного підходу, що включає медикаментозне лікування, фізіотерапію, можливо, хірургічне втручання та психологічну підтримку. Розуміння причин та симптомів специфічного болю дозволяє лікарям розробляти індивідуалізовані плани лікування, спрямовані на зменшення вираженості болю та покращення функціонального стану пацієнта.

Остеоартрит хребта характеризується різними типами болю, що залежать від місця та характеру ураження. Ось основні види больових синдромів, пов’язаних із цим захворюванням:

1. Дискогенний біль: цей тип болю зазвичай локалізується вздовж серединної площини хребта і має осьовий характер. Біль не іррадіює у віддалені ділянки тіла, що робить його відносно локалізованим. Такий біль найчастіше виникає через дегенерацію міжхребцевих дисків і зазвичай посилюється при фізичному навантаженні, але зменшується або зникає у стані спокою.
2. Біль із міжхребцевого суглоба: цей вид болю найчастіше має несиметричний розподіл, відходячи латерально від довгої осі хребта. Залежно від ураженого відділу хребта, біль може виявлятися в ділянці лопатки або плеча (якщо уражені суглоби шийного відділу) або в ділянці над здухвинним гребенем або в сідницях (якщо зачеплені суглоби поперекового відділу). Цей біль також зазвичай викликається або посилюється фізичним навантаженням і зменшується його вираженість у спокої.
3. Невралгія та радикуліт:

• • проєкційний біль при цих станах може іррадіювати вздовж дерматом від хребта або бути обмеженим лише кінцівкою. Нерідко пацієнти описують зменшення вираженості болю під час руху і посилення у спокої чи певному положенні. Радикуліт може супроводжуватися порушенням чутливості, таким як гіпоестезія, яку пацієнти іноді називають паралічем. Також часто виникають парестезії, що описуються як відчуття повзання мурах, оніміння або поколювання;
  • може спостерігатися ослаблення м’язової сили кінцівок (парез або параліч) та сухожильних рефлексів, що потребує особливої уваги у діагностиці та лікуванні.

Розуміння різних типів болю при остеоартриті хребта допомагає лікарям розробляти ефективніші стратегії лікування, створені для зменшення вираженості симптомів та поліпшення якості життя пацієнтів.

Плечовий та стегновий радикуліт — це неврологічні стани, спричинені запаленням або стисненням нервових корінців, що відходять від спинного мозку. Ці стани призводять до специфічних симптомів, що впливають на функції верхніх та нижніх кінцівок відповідно.

Плечовий радикуліт

Плечовий радикуліт характеризується погіршенням сили та точності рухів у руці. Прояви цього захворювання можуть включати наступне:

• незручність при написанні: труднощі з контролем ручки або олівця, що призводить до неакуратного почерку;
• тяжкість і незграбність при маніпуляціях: такі прості дії, як застібання ґудзиків або керування дрібними предметами, стають складними, користувач може відчувати тяжкість та втому в руці;
• випадання предметів з руки: пацієнти можуть зазнати раптової втрати сили в руці, що призводить до випадання предметів.

Стегновий радикуліт

Стегновий радикуліт впливає на ноги і проявляється таким чином:

• неможливість випрямлення колінного суглоба: утруднення з повним випрямленням ноги в коліні, що може бути спричинене болем або слабкістю у відповідних м’язах;
• труднощі при вставанні: пацієнти можуть відчувати значні незручності та обмеження при спробі встати з положення сидячи або лежачи, особливо через біль і слабкість у стегні чи нозі.

Лікування радикуліту часто включає комплексний підхід, що складається з медикаментозної терапії для зменшення вираженості запалення та болю, фізіотерапії для зміцнення м’язів та покращення рухливості, а також мануальної терапії для корекції можливих механічних порушень у хребті. У деяких випадках може знадобитися хірургічне втручання для усунення причин стиснення нервів.

Попереково-крижовий радикуліт — це стан, спричинений стисненням нервових корінців у попереково-крижовій ділянці хребта, що призводить до специфічних неврологічних симптомів. Залежно від того, які нервові корінці уражені, радикуліт може виявлятися різними способами:

1. Радикуліт, що стосується розгиначів стопи:

• • при цій формі радикуліту пацієнт може відчувати слабкість у розгиначах стопи, що призводить до того, що стопа звисає під час ходьби. Це може викликати спотикання через дрібні перешкоди на рівній поверхні, утруднення при спробі ходити на п’ятах або неможливість утримувати масу тіла на п’яті;
  • у більш тяжких випадках може розвинутися повний параліч стопи, коли стопа повністю звисає і не підтримує нормального становища.

2. Радикуліт, що торкається згиначів стопи:

• • якщо уражені згиначі стопи, хворий не зможе ініціювати ходу з пальців стопи, стояти або утримувати масу тіла на пальцях стопи. Це значно обмежує мобільність та стабільність при ходьбі.

Попереково-крижовий радикуліт часто може зникати самостійно, навіть якщо він викликаний великою грижею пульпозного ядра. Біль може вщухати через кілька днів або місяців, але чим довше він триває, тим нижча ймовірність того, що зникне без лікування. Навіть якщо симптоми радикуліту повністю минули, наступний напад може бути викликаний грижею іншого міжхребцевого диска.

У випадках, коли грижі пульпозного ядра призводять до значного і тривалого болю або неврологічних симптомів, може знадобитися медичне втручання. Незважаючи на це, навіть потужні грижі можуть регресувати з часом, і радикуліт може увійти у стадію повної ремісії, навіть якщо зміни все ще видно на МРТ або КТ.

М’язовий параліч, що часто виникає в результаті неврологічного захворювання, такого як паралітичний ішіас, може виявляти різні ступені відновлення. При неповному паралічі є можливість часткового або навіть повного відновлення функцій, залежно від ступеня та характеру нервового пошкодження. Однак тотальний параліч, коли уражені значні ділянки м’язової тканини або нервові шляхи, зазвичай не проходить повністю, навіть після проведення хірургічного втручання.

Цікаво відзначити, що у багатьох випадках, коли розвивається параліч, больові відчуття можуть зменшитися або повністю зникнути. Це явище можна пояснити тим, що сильна болючість часто пов’язана з активним запаленням або тиском на нерв, а коли нерв перестає функціонувати нормально (як у випадку з паралічем), больові сигнали можуть припинитися.

Ця особливість часто призводить до зниження пильності з боку пацієнтів та медичних працівників, оскільки зникнення болю може бути сприйняте як ознака покращення стану. Тим не менш важливо продовжувати спостереження та лікування, щоб максимально відновити функції та запобігти довгостроковим ускладненням.

Тому дуже важливо у таких випадках продовжувати спостереження та проведення діагностичних обстежень, навіть якщо основні симптоми захворювання, такі як біль, зникли. Акцент у лікуванні та реабілітації має бути зроблений на максимально можливе відновлення рухових функцій та профілактику додаткових ускладнень.

Синдром кінського хвоста — це серйозний стан, викликаний тиском на нервові корінці в ділянці попереку хребта. Симптоматика захворювання часто виявляється несподівано. Зачіпає цей стан м’язи ніг, призводячи до їх слабкості, яка не обмежується лише певними групами м’язів, такими як розгинач або згинач стопи. Це може призвести до втрати здатності стояти і ходити. Чутливість може бути порушена не тільки у ногах, а й у зоні ануса і промежини. У деяких випадках порушення можуть призвести до паралічу зовнішнього сфінктера сечового міхура та прямої кишки. За наявності грижі пульпозного ядра параліч м’язів може бути значним, і без хірургічного втручання прогресування стану може залишатися стабільним з мінімальною можливістю поліпшення.

Стеноз хребетного каналу в поперековому відділі часто фіксується у людей похилого віку і характеризується специфічними симптомами. Головна ознака — нейрогенне кульгання, яке проявляється як слабкість у нижніх кінцівках, що посилюється з дистанцією, аж до повного зникнення контролю над ними при ходьбі. Цей стан супроводжується парестезіями, відчуттям тяжкості та дискомфорту в попереку, іноді з переходом до болю в ділянці крижів. Пацієнти описують відчуття в ногах як «повзання мурах», оніміння або тяжкість, іноді говорять про «чужі» або «гумові» ноги. При цьому в стані спокою більшість пацієнтів не відчувають погіршення м’язової сили або попереково-крижового радикуліту, хоча можуть постійно відмічати парестезію, особливо в стопах.

При стенозі хребетного каналу пацієнти часто відчувають посилення парестезій, болю чи дискомфорту в нижніх кінцівках та попереку при стоянні чи лежанні на спині у нейтральній позі. Це зумовлено тим, що такі позиції призводять до лордотичного вигину в поперековому відділі хребта, що додатково звужує просвіт хребта. Для полегшення стану хворі часто неусвідомлено приймають зігнуту позу, тим самим зменшуючи природний лордоз. Це зменшує вираженість симптомів, тому що нахил вперед збільшує просвіт хребетного каналу та міжхребцевих отворів. Так, пацієнтам зручніше їздити велосипедом і підніматися сходами, де тіло природно нахиляється вперед, на відміну від спуску, де лордоз посилюється. Симптоми стенозу зазвичай розвиваються поступово і можуть раптово посилитися за найменших змін, таких як випинання пульпозного ядра. У серйозних випадках звуження може значно обмежити рухливість і навіть призвести до втрати здатності ходити, тому часто потрібне хірургічне втручання.

Стеноз хребтового каналу в шийному відділі хребта може спричинити значне ослаблення як верхніх, так і нижніх кінцівок, що називається тетрапарезом. Спочатку пацієнти помічають поступову втрату точності в рухах рук, за чим слідує зменшення сили та функціональних можливостей як верхніх, так і нижніх кінцівок. Парез верхніх кінцівок зазвичай проявляється як млявий, тоді як парез нижніх кінцівок має спастичний характер. Однак якщо спинний мозок стиснутий вище рівня четвертого шийного хребця (С4), то парез верхніх кінцівок також набуває спастичних рис. Цей стан може серйозно вплинути на якість життя пацієнта, оскільки торкається основних рухових функцій.

Запалення крижово-клубового суглоба зазвичай супроводжується болем в ділянці сідниць, який може віддавати в крижі, пах або навіть поширюватися на нижню кінцівку, нагадуючи симптоми крижово-клубового радикуліту. Цей стан часто має хронічний перебіг з періодами збільшення вираженості симптомів та тимчасовим поліпшенням (ремісіями), особливо якщо він пов’язаний з дегенеративними змінами або запальними артритичними процесами в рамках системних захворювань, таких як анкілозуючий спондиліт (АС), псоріатичний артрит (ПСА) або ревматоїдний артрит (РА). В інших випадках запалення може зникати самостійно або після адекватного лікування.

Міофасціальний біль характеризується своєю здатністю бути як локалізованим, так і іррадіюючим, не слідуючи шляхам дерматом, на відміну від корінцевого болю. Пацієнти часто можуть точно вказати на місце, де вони відчувають біль, який може бути гострим і точковим. Тривалість больових відчуттів варіює: від кількох хвилин до годин або навіть триває багато днів. Цей біль може виникати в різних частинах тіла і найчастіше потребує специфічного підходу до лікування для зменшення вираженості симптомів.

Остеопоротичні переломи можуть мати безсимптомний перебіг, проте часто супроводжуються гострим болем. Такий біль зазвичай локалізується в осьовому (хребетному) відділі і може розвиватися після фізичного навантаження на хребет, наприклад згинання або повороту тулуба, а також внаслідок невеликих травм, наприклад, падіння з висоти власного зросту. У випадках, коли перелом призводить до стиснення нерва, біль може поширюватися від місця перелому. Гострий біль посилюється відразу після перелому і зберігається до його часткового чи повного загоєння, що може тривати кілька тижнів. Основні локації остеопоротичних переломів — це грудний та поперековий відділи хребта. Біль у грудному відділі може відчуватися навколо грудної клітки або абдомінальної ділянки, досягаючи передньої частини тіла, тоді як біль у поперековому відділі може віддавати в сідниці, пах або вздовж ніг.

Остеопоротичні переломи рідко призводять до формування вільних уламків задньої частини хребця, які можуть потрапляти в спінальний канал, стискаючи спинний мозок або кінський хвіст і викликаючи серйозні неврологічні наслідки, включаючи параліч. Свіжі переломи часто виявляються в безпосередній близькості від старих, які вже зажили. Накопичення переломів у грудних хребцях може призвести до вираженої кіфотичної деформації хребта та грудної клітки, що зменшує життєвий об’єм легень та погіршує дихальні функції. Переломи в поперековому відділі можуть призвести до втрати фізіологічного лордозу, що впливає на структурну та функціональну інтегритетність хребта. Множинні переломи з часом можуть призводити до зменшення зросту, а біль та обмеження рухливості, знижуючи фізичну активність та викликаючи пролонгований постільний режим, викликають підвищення загальної захворюваності та смертності серед пацієнтів з остеопорозом.

Онкологічні захворювання часто проявляються через хронічний біль, який є осьовим та постійним. Цей біль посилюється під час руху і зберігається навіть у стані спокою, часто посилюючись уночі та стаючи більш інтенсивним з часом. Якщо ракові клітини починають стискати або інфільтрувати нервові корінці, розвивається радикуліт. При більш значному стисненні нервових корінців або спинного мозку можуть розвиватися серйозні неврологічні наслідки, такі як парез або параліч. У разі ураження шийного відділу це може призвести до тетрапарезу, а при ураженні структур нижче — до паралічу нижніх кінцівок. Больові відчуття та неврологічні дефіцити можуть розвиватися як поступово, так і раптово, наприклад, через перелом хребця, ослаблений інфільтрацією ракових клітин.

Запалення хребта, відоме як спондилодисцит, характеризується постійною хворобливістю, вираженість якої частково зменшується в спокої. На ранніх стадіях захворювання біль часто супроводжується загальними симптомами запалення, включаючи лихоманку. Біль зазвичай має осьовий характер і може посилюватися, якщо запальний процес залучає нервові корінці або спинний мозок, утворюючи запальний інфільтрат, грануляційну тканину або абсцес. Ці ускладнення можуть призвести до додаткового тиску на спинномозкові структури, посилюючи болючі відчуття та ризик неврологічних порушень.

Діагностика

При гострому болю в спині, якщо не виявлено явних ознак, що вказують на конкретну причину (так звані червоні прапорці), зазвичай встановлюють діагноз неспецифічного болю у спині. У таких випадках зазвичай не потрібні візуалізаційні дослідження хребта, оскільки ймовірність серйозної патології невисока.

Однак якщо є «червоні прапорці», це може вказувати на специфічну хворобу, яка потребує більш ретельного обстеження. Виняток становить радикуліт без паралічу, при якому додаткова діагностика зазвичай не потрібна. В інших випадках рекомендується проведення візуалізаційних досліджень, таких як рентгенографія, КТ або МРТ. За допомогою рентгену можна виявити зміни, пов’язані зі старінням хребта, які не завжди корелюють зі скаргами пацієнта та мають низьку діагностичну чутливість для новоутворень та інфекцій. КТ ефективна для виявлення патологічних змін та переломів хребців, а МРТ забезпечує детальну візуалізацію спинного мозку, включаючи мозковий конус (кінський хвіст), спинномозкові нерви та їх корінці, а також міжхребцеві диски, особливо при підозрі на пухлину чи інфекцію.

При підозрі на запальні, інфекційні чи онкологічні захворювання також доцільно провести аналізи крові, такі як вимірювання рівня С-реактивного білка (СРБ), швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), які демонструють додаткову інформацію про запальний процес в організмі.

Лікування

При гострому болю в спині, якщо у пацієнта відсутні явні симптоми, що вказують на серйозні проблеми, діагностується неспецифічний біль у спині і починається консервативне лікування. У випадках, коли є легкі симптоми «червоних прапорців», такі як корінцевий біль без неврологічного дефіциту, сімейний лікар може розпочати лікування без необхідності консультації з вузькими фахівцями. Однак якщо симптоми включають парез, то необхідне направлення до фахівця.

При повторенні гострого болю у спині потрібна переоцінка на наявність «червоних прапорців». Якщо вони відсутні, лікування може продовжуватися тим самим методом, що застосовувався раніше. Однак якщо біль виникає часто і значно впливає на повсякденне та професійне життя пацієнта, важливо враховувати наявність психосоціальних факторів, які можуть викликати рецидиви. Ці фактори можуть підвищувати ризик переходу гострого болю в хронічну форму та стати показанням до застосування когнітивно-поведінкової терапії для управління больовим синдромом.

Навчання та інформування пацієнта про характер його болю у спині має ключове значення для керування станом. Важливо заспокоїти пацієнта, пояснивши, що більшість випадків болю у спині не пов’язані із серйозними захворюваннями. Часто зміни, виявлені на візуалізаційних дослідженнях хребта, є результатом нормального процесу старіння, а не ознакою хвороби, і вони не призведуть до постійної втрати працездатності чи інвалідності. Також слід поінформувати пацієнта про те, що рецидиви болю у спині можуть виникнути, і це є звичайним явищем. Спілкування та чітке роз’яснення цих аспектів допомагають пацієнтові сформувати реалістичні очікування та сприяють його спокою та позитивному ставленню до лікування та відновлення.

Фізична активність відіграє важливу роль в управлінні та профілактиці болю в спині. Важливо мінімізувати тривалість обмеження активності та постільного режиму, якщо такий необхідний, прагнучи якомога швидшого повернення до повсякденної діяльності. Рекомендується підтримувати активний спосіб життя, включаючи виконання фізичних вправ під керівництвом фізіотерапевтів та заняття спортом, таким як плавання, яке особливо корисне для хребта.

Підтримання правильної постави при піднятті ваг, згинанні та сидінні сприяє запобіганню додаткового навантаження на хребет. Різноманітні вправи, такі як зміцнення м’язів, особливо паравертебральних, розтяжка для підвищення гнучкості хребта та тулуба, а також вправи на згинання та розгинання хребта, показують схожу ефективність. Для людей похилого віку, у яких є ризик падінь, особливо корисні вправи на рівновагу та поліпшення постави.

Регулярне виконання цих вправ, крім періодів загострення симптомів, коли активність може бути шкідлива, допомагає знизити ймовірність переходу болю в хронічну стадію. Підтримка активності як поліпшує фізичний стан, так і сприяє емоційному благополуччю, знижуючи стрес і поліпшуючи якість життя.

У межах фізіотерапії для лікування болю у спині використовується кілька підходів. Такі методи, як застосування теплих компресів, мануальна терапія та акупунктура, часто демонструють позитивний вплив на покращення стану пацієнтів. Теплі компреси допомагають знизити м’язову напругу та покращити кровообіг, що може зменшити вираженість болю. Мануальна терапія, включаючи масаж і мобілізацію суглобів, сприяє розслабленню та відновленню рухової активності. Акупунктура використовується для зменшення вираженості болю та запалення за допомогою стимуляції певних точок на тілі.

Однак за іншими методами, такими як використання холодних компресів, застосування тракцій, носіння корсетів та практика йоги, наукові дані не підтверджують значної переваги. Холодні компреси можуть бути корисними для зменшення вираженості запалення безпосередньо після травми, але їхня довгострокова ефективність при хронічному болю в спині не доведена. Тракції та корсети можуть тимчасово зменшити вираженість симптомів у деяких пацієнтів, але їхня ефективність як постійного рішення залишається під питанням. Заняття йогою може сприяти поліпшенню гнучкості та сили, проте її специфічна дія на біль у спині потребує додаткового вивчення.

При гострому болю у спині фармакологічне лікування слід проводити короткочасно — зазвичай протягом 2–4 тиж. Після зменшення вираженості симптомів до прийнятного рівня або їх повного зникнення рекомендується знижувати дозу або повністю припинити прийом препаратів.

Основними лікарськими засобами для зменшення вираженості болю є:

1. Анальгетики: нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) зазвичай кращі, оскільки вони ефективні у зменшенні вираженості запалення та болю. У випадках, коли НПЗП протипоказані, можна застосовувати парацетамол, хоча його ефективність може бути нижчою. Трамадол та інші опіоїди рекомендується застосовувати обмежено тільки у пацієнтів з дуже сильним болем, для яких інші препарати не підходять або неефективні.
2. Небензодіазепінові міорелаксанти (наприклад метокарбамол, баклофен, тизанідин): ці препарати можна додати до лікування, якщо НПЗП виявляються неефективними. Вони допомагають знизити тонус скелетних м’язів та зменшити вираженість спазмів.

Слід зазначити, що застосування антидепресантів, системних глюкокортикоїдів та протиепілептичних препаратів не продемонструвало явних переваг у лікуванні гострого болю у спині.

Якщо через 4 тиж лікування залишається неефективним, необхідно переоцінити клінічну картину та перевірити наявність «червоних прапорців», які можуть вказувати на більш серйозні захворювання.

При лікуванні неспецифічного хронічного болю в спині підходи можуть бути схожі з методами, що використовуються при гострому болю, проте є значні відмінності. Фармакологічне лікування відіграє обмежену роль і рекомендується застосовувати його переважно при загостреннях болю, а не як постійний лікарський засіб.

Більший акцент слід робити на навчанні пацієнтів та нефармакологічних методах лікування. Особливо важливо навчити пацієнтів підтримувати правильну поставу та регулярно виконувати фізичні вправи, які допомагають зміцнити м’язи спини та підтримувати її здоров’я.

Враховуючи, що психологічні та соціально-економічні фактори часто відіграють значну роль у розвитку хронічного болю, важливо розглядати комплексний підхід у лікуванні. У деяких випадках може бути необхідним застосування антидепресантів, які допомагають модулювати сприйняття болю.

Такий підхід допомагає не лише впоратися з фізичними симптомами, а й покращити загальний психологічний стан, що є важливим аспектом управління хронічним болем.