Травма голови

Причини, механізм та наслідки травми голови

Наслідками травми голови можуть бути як зовнішні пошкодження, так і переломи кісток черепа і ураження головного мозку. Основним проявом порушення функцій центральної нервової системи (ЦНС) є втрата свідомості різної тривалості, що супроводжується головним болем, нудотою та блюванням.

Причини втрати свідомості

Струс головного мозку — непритомність зазвичай короткочасна (<1 год, максимум до 6 год).

Внутрішньочерепні гематоми:

• епідуральна (між кісткою та твердою мозковою оболонкою) — характерні 2 епізоди втрати свідомості, розділені так званим «світлим проміжком».
• Субдуральна, субарахноїдальна та інтрацеребральна — супроводжуються прогресуючим погіршенням стану.
• Забій головного мозку — призводить до локальних та дифузних уражень тканини головного мозку.
• Субдуральна гігрома — скупчення спинномозкової рідини (ліквору) між твердою та павутинною оболонками головного мозку.
• Підвищення внутрішньочерепного тиску, порушення мозкового кровообігу та вентиляції також можуть бути причиною втрати свідомості.

Інші наслідки черепно-мозкової травми

Переломи кісток склепіння та основи черепа, які можуть супроводжуватися:

• пневмоцефалією — наявністю повітря в порожнині черепа;
• ліквореєю — витіканням спинномозкової рідини через ніс, вухо, рану або в горло;
• пошкодженням черепних нервів, що проявляється порушенням зору, парезом лицевого нерва та іншими неврологічними симптомами.

При травмі в ділянці внутрішньої сонної артерії та кавернозного синуса може розвинутися каротидно-кавернозне співустя.

Часто травми голови супроводжуються пошкодженням шийного відділу хребта, при цьому необхідно бути обережним при транспортуванні та огляді.

Особливості діагностики та клінічної картини

Іноді травма голови може залишатися непоміченою, особливо в разі алкогольного сп’яніння або інших станів, що змінюють свідомість. Тому будь-яке тривале порушення свідомості має викликати підозру на черепно-мозкову травму.

Причина передчасної смерті

Найчастішою причиною ранньої смерті при черепно-мозковій травмі є не само пошкодження головного мозку, а закупорка верхніх дихальних шляхів. При втраті свідомості через зниження м’язового тонусу може відбуватися западання м’якого піднебіння, язика та надгортанника, що призводить до майже повної обструкції дихальних шляхів.

Своєчасну допомогу, спрямовану на забезпечення прохідності дихальних шляхів, має бути надано протягом кількох хвилин, оскільки від цього безпосередньо залежить виживання потерпілого.

Перша допомога при травмі голови

1. Надайте правильне положення потерпілому

Якщо людина лежить обличчям донизу, необхідно обережно перевернути її на спину, зберігаючи стабільність шийного відділу хребта. Для цього:

• розмістіть верхні кінцівки постраждалого над головою;
• станьте навколішки збоку від нього;
• однією рукою (розташованою ближче до голови) підведіть руку під плече, фіксуючи потилицю долонею;
• другою рукою підхопіть стегно з протилежного боку;
• обережно поверніть потерпілого на спину, уникаючи згинання або скручування шиї.

2. Оцініть стан за схемою ABCD

Перевірте:

• A (Airway) — прохідність дихальних шляхів;
• B (Breathing) — наявність та якість дихання;
• C (Circulation) — пульс та кровообіг;
• D (Disability) — рівень свідомості та реакція на подразники.

3. Забезпечення прохідності дихальних шляхів без закидання голови

Щоб не пошкодити шийний відділ, не закидайте голову. Встаньте на коліна позаду голови постраждалого, зафіксуйте шию та голову (наприклад між своїми колінами) і висуньте нижню щелепу вперед:

• можна потягнути щелепу за нижні зуби або кути нижньої щелепи вгору та вперед;
• за відсутності дихання та пульсу почніть серцево-легеневу реанімацію (СЛР).

4. Викличте допомогу

Негайно викликайте швидку медичну допомогу, повідомивши про підозру на черепно-мозкову травму.

5. Іммобілізація шийного відділу хребта

Забезпечте захист шиї від будь-яких рухів — тримайте голову постраждалого між своїми колінами або руками доти, доки його не зафіксують на жорсткій дошці спинки з використанням ременів, блоків і жорсткого коміра. Ручна стабілізація припиняється лише після повної фіксації.

6. Зупиніть кровотечу

Якщо зовнішня кровотеча, накладіть стерильну пов’язку з легким тиском. Уникайте сильного натискання в зоні передбачуваного перелому черепа або видимих кісткових фрагментів.

Ці дії спрямовані на збереження дихання, кровообігу та запобігання вторинним пошкодженням головного мозку та хребта до прибуття медичної допомоги.

7. Оцініть рівень свідомості за шкалою Глазго (Glasgow Coma Scale — GCS).

Використовуйте GCS, щоб об’єктивно визначити рівень порушення свідомості:

• оцінка проводиться за 3 параметрами: відкривання очей, мовленнєва та рухова реакція.
• Максимум — 15 балів (норма), мінімум — 3 бали (глибока кома).

За допомогою отриманих результатів можливо визначити ступінь тяжкості пошкодження та необхідність подальших дій (наприклад інтубації).

8. Проведіть швидкий огляд у разі підозри на інші травми

Якщо стан пацієнта дозволяє, виконайте коротке обстеження тіла для виключення інших життєзагрозних пошкоджень (живота, грудної клітки, таза, кінцівок).

За можливості зберіть анамнез за схемою SAMPLE:

• S (Symptoms) — скарги та симптоми;
• A (Allergies) — алергії;
• M (Medications) — лікарські засоби, що приймаються;
• P (Past medical history) — минулі захворювання;
• L (Last meal) — останнє вживання їжі або рідини;
• E (Events) — обставини травмування.

9. Подальші дії за наявності необхідного обладнання:

Іммобілізація шиї

• Надягніть жорсткий шийний комір, фіксуючи голову та шию в нейтральному положенні.
• Не затягуйте комір дуже сильно, оскільки це може ускладнити венозний відтік із порожнини черепа та підвищити внутрішньочерепний тиск.

Оксигенотерапія

За ознак дихальної недостатності забезпечте подачу кисню через маску з потоком 15 л/хв. Це зменшить вираженість гіпоксії та покращує мозковий кровообіг.

Підтримка гемодинаміки

За підозри на гіповолемічний шок (наприклад при внутрішній кровотечі) основним пріоритетом є швидке транспортування до стаціонару.

Дорогою допустиме проведення інфузійної терапії (0,9% NaCl або збалансовані кристалоїди) під контролем артеріального тиску та стану пацієнта.

Надмірна інфузія може підвищити тиск та збільшити кровотечу, ускладнюючи хірургічний гемостаз.

Інтубація

Якщо виявлено непрохідність дихальних шляхів або результат за GCS становить ≤8 балів, необхідно виконати ларингоскопію та інтубацію трахеї для забезпечення адекватної вентиляції та захисту дихальних шляхів.

Підготовка до транспортування.

Перед транспортуванням пацієнта покладіть його на спину на тверду дошку або жорсткі ноші, піднявши голову на 30° для покращення венозного відтоку та зниження внутрішньочерепного тиску.

Зафіксуйте постраждалого ременями та стабілізуйте шию в нейтральному положенні.

Правильна послідовність дій, дбайлива іммобілізація, контроль дихання та гемодинаміки, а також запобігання вторинним пошкодженням головного мозку — ключові умови успішного надання екстреної допомоги при черепно-мозковій травмі до надходження пацієнта до спеціалізованого відділення.

Алгоритм дій у автомобілі швидкої допомоги та в умовах лікарні при черепно-мозковій травмі

1. Іммобілізація шийного відділу хребта

• • Надягніть жорсткий шийний комір, що фіксує голову та шию, щоб запобігти вторинним пошкодженням спинного мозку.
  • Важливо не перетягнути комір: надмірне стиснення шиї може порушити венозний відтік із черепа, що призведе до підвищення внутрішньочерепного тиску та збільшення набряку головного мозку.

2. Оксигенотерапія

За наявності показань (гіпоксія, сатурація <94%, порушення дихання, кома) використовуйте кисневу маску з потоком 15 л/хв для підтримки адекватної оксигенації та профілактики гіпоксії головного мозку.

3. Дії за ознаками гіповолемічного шоку

Якщо у пацієнта виявлено ознаки внутрішньої кровотечі (артеріальна гіпотензія, тахікардія, блідість, холодна шкіра, слабкий пульс), пріоритетом є максимально швидке транспортування до стаціонару для етіотропного лікування (хірургічного гемостазу).

Дозволяється проведення інфузійної терапії (ізотонічними розчинами) під контролем стану пацієнта для забезпечення гемодинамічної стабільності під час транспортування.

Надмірне введення рідини може підвищити артеріальний тиск та збільшити внутрішню кровотечу, що ускладнить хірургічне лікування.

4. Повторна оцінка стану пацієнта

Регулярно проводьте переоцінку життєвих функцій за схемою ABCD:

• контролюйте прохідність дихальних шляхів (при оцінці за GCS ≤8 балів — виконайте інтубацію трахеї, якщо її не проведено раніше);
• зберігайте іммобілізацію шийного відділу;
• продовжуйте оксигенотерапію та інфузійну підтримку в необхідному об’ємі.

5. Моніторинг життєво важливих функцій

• • Здійснюйте безперервний контроль за диханням та серцевою діяльністю.
  • Пам’ятайте, що брадикардія та брадипное можуть бути ознаками підвищеного внутрішньочерепного тиску (тріада Кушинга).
  • У пацієнтів у стані коми показаний постійний моніторинг електрокардіограми (ЕКГ) та SpO_₂ (пульсоксиметрія).
  • Обов’язково перевірте рівень глюкози в плазмі крові за допомогою глюкометра, щоб унеможливити гіпоглікемію як можливу причину пригнічення свідомості.

Комплексна тактика включає підтримку дихання та кровообігу, профілактику гіпоксії та артеріальної гіпотензії, сувору іммобілізацію та постійний моніторинг. Ці заходи дозволяють мінімізувати вторинні пошкодження головного мозку та підвищити шанси на виживання та відновлення пацієнта.

6.Підготовка до транспортування

Перед транспортуванням покладіть потерпілого на жорсткі ноші (спінальну дошку), забезпечивши надійну фіксацію тіла.

• Кінець дошки, де знаходиться голова, рекомендується злегка підняти (до 30°) — це сприяє покращенню венозного відтоку з черепної порожнини та зниженню внутрішньочерепного тиску.
• Зафіксуйте пацієнта ременями в нейтральному положенні тіла та голови, уникаючи будь-яких вигинів та ротацій шиї.
• Контролюйте стійкість фіксації до кінця транспортування.

7. Підтримка функцій життєво важливих органів

Продовжуйте контроль дихання, кровообігу та рівня свідомості

• Слідкуйте за сатурацією (SpO_₂), пульсом, артеріальним тиском та частотою дихальних рухів.
• За необхідності підтримуйте оксигенотерапію та інфузійну терапію, коригуйте порушення гемодинаміки та дихання.
• Забезпечте тепловий комфорт, щоб уникнути гіпотермії, яка може збільшити вираженість шоку та коагулопатії.

8. Неврологічне обстеження

Проведіть швидку неврологічну оцінку, фіксуючи зміни в ході спостереження.

Зверніть увагу на типові ознаки пошкодження основи черепа та внутрішньочерепного крововиливу:

• симптом «окулярів» — синці навколо очей, що вказують на перелом передньої черепної ямки.
• Гематома в ділянці соскоподібного відростка за вухом (симптом Баттла) — свідчить про перелом основи черепа в задній ямці.
• Лікворея — витік прозорої рідини з носа (ринолікворея) або вух (отолікворея) — пряма ознака пошкодження твердої мозкової оболонки та основи черепа.
• Оцініть реакцію зіниць на світло, рух кінцівок, симетрію обличчя та мовлення (якщо можливо).

9. Консультація спеціаліста

Після первинної стабілізації стану обов’язково забезпечте консультацію хірурга.

Негайно зв’яжіться з нейрохірургічним центром, щоб організувати транспортування пацієнта до закладу, де можливе проведення комп’ютерної томографії (КТ) та в разі необхідності екстреного нейрохірургічного втручання.

Своєчасна фіксація, адекватна вентиляція та оксигенація, підтримка системної перфузії, а також рання нейрохірургічна оцінка — ключові елементи сучасного протоколу ведення пацієнтів із черепно-мозковою травмою, спрямовані на зниження смертності та запобігання вторинним пошкодженням головного мозку.

10. Допоміжні дослідження:

1) візуалізаційні методи діагностики:

• основним методом є КТ голови без контрасту — з її допомогою можна виявити переломи кісток черепа, осередки забиття головного мозку, внутрішньочерепні гематоми, набряк головного мозку та ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску;
• за необхідності проводять магнітно-резонансну томографію (МРТ), особливо для уточнення пошкоджень мозкового стовбура, дифузного аксонального пошкодження та уражень м’яких тканин;
• за підозри на пошкодження хребта — розширюють обстеження на шийний та грудний відділи хребта;
• додатково виконують рентгенографію грудної клітки, таза, кінцівок, ультразвукову діагностику (УЗД) (FAST-протокол) або КТ-ангіографію при поєднаних травмах;

2) лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові (оцінка гемоглобіну, гематокриту, лейкоцитів);
• електроліти (Na⁺, K⁺, Cl⁻) та глюкоза в плазмі крові — для виключення метаболічних порушень, що впливають на свідомість;
• коагулограма (міжнародне нормалізоване відношення (МНО), активований частковий тромбіновий час (АЧТЧ), тромбоцити) — особливо важлива перед можливою операцією;
• газовий склад артеріальної крові (ABG) — для оцінки оксигенації, вентиляції та кислотно-основного стану.

11. Лікування при підвищеному внутрішньочерепному тиску

При ознаках внутрішньочерепної гіпертензії (брадикардія, брадипное, артеріальної гіпертензії, анізокорії, зниження рівня свідомості) необхідно розпочати невідкладні заходи для зниження внутрішньочерепного тиску:

• забезпечити адекватну оксигенацію та вентиляцію (підтримка SpO_₂ >95%);
• при інтубації — уникати гіперкапнії (PaCO_₂ ≈35–38 мм рт.ст.);
• укласти пацієнта у положення з піднятою головою (30°) та шийною віссю у нейтральному положенні;
• уникати венозного застою (не затягувати комір, не повертати голову);
• здійснити седацію та анальгезію для зменшення вираженості рухового збудження;
• за необхідності — призначити осмотичні діуретики (манітол 0,25–1 г/кг маси тіла або гіпертонічний NaCl) під контролем осмолярності та артеріального тиску.

12. Подальші дії та госпіталізація

Якщо виявлено пошкодження кісток черепа, забій головного мозку або внутрішньочерепну гематому, пацієнта необхідно негайно спрямувати до нейрохірурга.

За відсутності нейрохірургічного відділення поблизу слід організувати транспортування до спеціалізованого центру — переважно повітряним транспортом (вертольотом) для скорочення часу доставки.

До транспортування продовжуйте підтримку прохідності дихальних шляхів, оксигенацію, іммобілізацію шийного відділу та моніторинг життєвих функцій.

Отже, алгоритм надання допомоги при черепно-мозковій травмі наступний:

• стабілізація дихання та кровообігу;
• іммобілізація хребта;
• постійний моніторинг;
• рання візуалізація (КТ / МРТ);
• контроль та лікування внутрішньочерепного тиску;
• якнайшвидше нейрохірургічна консультація та транспортування до спеціалізованого центру.

За допомогою цих кроків можливо мінімізувати вторинні пошкодження головного мозку та суттєво покращити прогноз для життя та неврологічного відновлення пацієнта.