Визначення, етіологія, патогенез

Свербіж — це дискомфортне відчуття, що спонукає до розчісування, виникає на поверхні шкіри, слизових оболонках, дихальних шляхах і ділянці очей. Незважаючи на значну поширеність цього симптому, механізми його виникнення / розвитку до кінця не вивчені та, мабуть, зумовлені множинними факторами. Якщо свербіж зберігається більше 6 тиж, його відносять до категорії хронічного.

Існують три основні типи свербежу:

Свербіж, що супроводжує шкірні захворювання.
Свербіж, що розвивається без видимих патологічних змін.
Свербіж, що розвивається як вторинні зміни на шкірі після постійного її розчісування.

До причин поширеного свербежу належать:

патологія шкіри, включаючи алергічні дерматози;
ниркова недостатність, особливо в термінальній стадії;
холестатичні процеси: первинний біліарний холангіт, склерозуючий холангіт, позапечінкові форми холестазу, холестаз вагітних, різні види гепатиту;
гематологічні порушення: поліцитемія істинна, лімфома Ходжкіна, грибоподібний мікоз, мастоцитоз та інші онкогематологічні захворювання;
ендокринні та обмінні порушення: патологія щитоподібної та паращитоподібних залоз, цукровий діабет, карциноїдний синдром, підвищений рівень кальцію в плазмі крові;
нейропатичні причини: пухлина та абсцес головного мозку, наслідки інсульту, аневризми, розсіяний склероз, периферичні нейропатії (наприклад при цукровому діабеті, оперізувальному лишаї, амілоїдозі, дії деяких лікарських засобів або післяопераційних рубцях);
онкологічні процеси, особливо за наявності солідних пухлин;
психогенні фактори, включаючи психосоматичні реакції.

Діагностика

Генералізований свербіж як можливий маркер системних захворювань

При оцінці генералізованого свербежу дуже важливо пам’ятати про широкий спектр можливих його причин. Особливу увагу слід звернути на гематологічні (лімфо- та мієлопроліферативні) та онкологічні захворювання, тому що саме вони часто виявляються свербежем ще до появи інших клінічних симптомів. І дуже важливо, що свербіж, що не супроводжується видимими змінами на шкірі, може передувати діагностиці основного захворювання протягом кількох років, будучи, таким чином, важливою ранньою ознакою прихованого патологічного процесу.

Лікування свербежу: підходи та методи

Для того щоб ефективно лікувати свербіж, слід починати із встановлення його причини. Тактика терапії залежить від того, чи є свербіж симптомом шкірного, системного чи психогенного захворювання. Нижче представлені основні напрямки лікування:

Загальні рекомендації:

- зволоження шкіри: регулярне використання емолентів та гіпоалергенних кремів;
- уникання факторів, що провокують свербіж: спека, піт, подразнювальні косметичні засоби, синтетичний одяг;
- охолоджувальні засоби: ментол, каламін.

Медикаментозна терапія:

- антигістамінні препарати: ефективні при алергічних та деяких системних формах свербежу (наприклад при хронічній хворобі нирок (ХХН));
- неседативні антигістамінні препарати (лоратадин, цетиризин) — вдень;
- седативні антигістамінні препарати (гідроксизин, димедрол) — при нічному свербежі;
- глюкокортикостероїди:
  - зовнішні — при запальних шкірних захворюваннях;
  - системні — у тяжких випадках, при аутоімунних станах;
- інгібітори кальциневрину (такролімус, пімекролімус) — при атопічному дерматиті та інших шкірних захворюваннях;
- антидепресанти (наприклад міртазапін, дулоксетин) — при психогенному або хронічному свербежі;
- протисудомні (габапентин, прегабалін) — при нейропатичному свербежі;
- секвестранти жовчних кислот — при холестатичному свербежі (наприклад холестирамін);
- урсодезоксихолева кислота — при внутрішньопечінковому холестазі;
- фототерапія — при активних формах свербежу, особливо при шкірних захворюваннях (ПУВА, УФБ-терапія).

Лікування основного захворювання.

Це обов’язкова умова успішної терапії свербежу.

Наприклад:

при лімфомі — хімієтерапія;
при ХХН — діаліз чи трансплантація нирки;
при цукровому діабеті — контроль рівня глюкози у плазмі крові;
при захворюваннях печінки — лікування холестазу.