Субклінічний гіпертиреоз
Содержание
Визначення
Субклінічний гіпертиреоз є станом, при якому відмічається незначна надмірна кількість тиреоїдних гормонів щитовидної залози (ГЩЗ) у тканинах, але без явних клінічних симптомів. Основними діагностичними ознаками такого стану є знижені рівні тиреотропного гормону (ТТГ) при нормальних, але часто близьких до верхньої межі вільних показниках тироксину (FT4) і трийодтироніну (FT3).
Цей стан іноді описують як малосимптомний або прихований гіпертиреоз, оскільки за допомогою глибшого суб’єктивного та об’єктивного обстеження пацієнта можна виявити незначні ознаки надмірної кількості ГЩЗ. До таких ознак можуть належати незначні зміни в серцевому ритмі, знервованість або погіршення толерантності до фізичних навантажень, які можуть бути не відразу помітні.
Термін «субтоксичний зоб» також використовується у випадках, коли пацієнт має вузловий зоб. Це вказує на те, що, хоча рівень гормонів може фіксуватися ще в межах норми, щитовидна залоза вже функціонує з деяким навантаженням, що в кінцевому підсумку може призвести до більш виражених і відчутних симптомів гіпертиреозу.
Важливість своєчасного розпізнавання та адекватного моніторингу субклінічного гіпертиреозу полягає у запобіганні його прогресу до більш серйозних та явних форм захворювання, які можуть значно вплинути на якість життя пацієнта та викликати різні ускладнення.
Етіологія
Субклінічний гіпертиреоз часто є ранньою ознакою хвороб, пов’язаних із підвищеною активністю щитовидної залози. Цей стан може також розвиватися внаслідок екзогенної надмірної кількості ГЩЗ, який може бути як навмисним, так і випадковим:
- Умисне введення ГЩЗ відбувається при лікуванні деяких форм раку щитовидної залози, коли застосовуються супресивні дози левотироксину (L-T4), щоб пригнітити вироблення ТТГ і таким чином уповільнити зростання ракових клітин, які залишилися, або запобігти рецидиву.
- Ненавмисне перевищення дози ГЩЗ може трапитися при лікуванні гіпотиреозу або зобу, коли доза L-T4 виявляється вищою за необхідну для підтримки нормального рівня гормонів, що призводить до зниження рівня ТТГ без явного перевищення норми Т3 і Т4.
Іноді встановити точну причину субклінічного гіпертиреозу буває складно, що робить цей діагноз особливо важливим для диференціювання з іншими станами. Субклінічний гіпертиреоз найчастіше діагностують у осіб похилого віку, у яких він може протікати з мінімальними симптомами або взагалі без них, що потребує особливої уваги та ретельного моніторингу для запобігання можливим ускладненням.
Клінічна картина
Субклінічний гіпертиреоз часто протікає без типових симптомів, пов’язаних з підвищеним рівнем тиреоїдних ГЩЗ, таких як підвищене потовиділення, знервованість або зменшення маси тіла. Основними ознаками можуть бути лише деякі кардіологічні симптоми:
- прискорене серцебиття: часто єдиний симптом, який можуть відчувати пацієнти, що іноді підтверджується порушеннями серцевого ритму при виконанні електрокардіографії (ЕКГ).
- Тахікардія або аритмія: ризик фібриляції передсердь у пацієнтів із субклінічним гіпертиреозом у 3 рази вищий порівняно з нормою. Також можуть розвиватися надшлуночкові та рідше шлуночкові екстрасистоли.
Крім того, у деяких пацієнтів можуть бути виявлені такі зміни:
- потовщення комплексу інтима-медіа сонної артерії: це може вказувати на ранні судинні зміни.
- Збільшення маси лівого шлуночка серця та порушення його діастолічної функції: ці зміни можуть сприяти розвитку серцевої недостатності.
Субклінічний гіпертиреоз також пов’язаний із зниженням мінеральної щільності кісток, що підвищує ризик переломів, особливо у осіб похилого віку.
Динаміка та наслідки захворювання
- У близько 50% усіх випадків відмічається спонтанна нормалізація рівня ТТГ.
- Ризик прогресування до маніфестного гіпертиреозу становить близько 5% на рік, який може бути індукований, наприклад, експозицією до йоду.
- Нелікований субклінічний гіпертиреоз, особливо при рівні ТТГ <0,1 мМЕ/л, асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних ускладнень у пацієнтів похилого віку.
Ці аспекти наголошують на важливості регулярного медичного спостереження та можливого лікування навіть при мінімальних проявах захворювання для запобігання його прогресуванню та пов’язаним ускладненням.
Діагностика
Діагностика субклінічного гіпертиреозу переважно спирається на гормональні дослідження крові. Ключовими показниками є рівні вільних тиреоїдних ГЩЗ та ТТГ. Вільні ГЩЗ у плазмі крові зазвичай знаходяться в межах норми, але можуть наближатися до її верхньої межі, що вказує на потенційну надмірну кількість. Особливо важливим є рівень ТТГ, який при субклінічному гіпертиреозі часто знижений (<0,1 мМЕ/л або в діапазоні 0,1–0,4 мМО/л у разі легкої форми), відбиваючи надмірну кількість ендогенних гормонів щитовидної залози.
Для точної діагностики необхідно також виключити інші можливі причини зниження ТТГ, такі як вплив певних лікарських засобів, включно з глюкокортикостероїдами або допаміном, а також фізіологічними станами, наприклад, I триместром вагітності.
Після підтвердження знижених рівнів ТТГ слід провести диференційну діагностику визначення джерела надмірної кількості ГЩЖ. До додаткових досліджень належать ультразвукове дослідження (УЗД) щитовидної залози, визначення рівнів антитиреоїдних антитіл та сцинтиграфія щитовидної залози. Ці методи допомагають оцінити структурні та функціональні зміни у щитовидній залозі, що важливо для вибору оптимальної стратегії лікування та моніторингу стану пацієнта.
Лікування
При субклінічному гіпертиреозі межі між явним захворюванням та відсутністю клінічних проявів часто розмиті, що потребує індивідуалізованого підходу до лікування, який базується на етіології захворювання, наявності супутніх хвороб та віці хворого. Важливо враховувати такі рекомендації та підходи:
- Особи літного віку (≥65 років): лікування субклінічного гіпертиреозу з ТТГ <0,1 мМЕ/л є обґрунтованим через підвищений ризик серцево-судинних ускладнень та зниження мінеральної щільності кісток, що підвищує ризик переломів.
- Пацієнти віком до 65 років: лікування рекомендується, якщо є супутні фактори ризику, такі як серцево-судинні захворювання, остеопороз або фактори, пов’язані з менопаузою. В інших випадках допустиме спостереження без активного лікування за відсутності серцево-судинної патології та інших ускладнень.
- Рекомендації Європейської тиреоїдної асоціації (European Thyroid Association — ETA) та Американської тиреоїдної асоціації (American Thyroid Association — ATA): можливо розглянути лікування при рівні ТТГ в межах 0,1–0,4 мМЕ/л у пацієнтів віком старше 65 років, особливо за наявності серцево-судинних захворювань. У осіб молодшого віку активне лікування обґрунтоване лише у разі додаткових ризиків.
- Субклінічний гіпертиреоз, спричинений лікуванням L-T4:
-
- у пацієнтів з раком щитовидної залози часто застосовують блокатори бета-адренорецепторів для контролю симптомів перед коригуванням дози L-T4.
- Якщо субклінічний гіпертиреоз виявлений у хворих, які лікувалися від гіпотиреозу або еутиреоїдного зобу, необхідно негайно переглянути та скоригувати дозу L-T4.
Ці підходи допомагають мінімізувати ризики та підвищити якість життя пацієнтів, враховуючи індивідуальні особливості кожного випадку та потенційні ускладнення.