Про захворювання Сітчасте ліведо
Сітчасте ліведо — це вазомоторне порушення, найчастіше фіксується на шкірі кінцівок, хоча іноді і на тулубі. Цей стан характеризується постійним та нерівномірним спазмом артеріол, у результаті якого вени, переповнені дезоксигенованою кров’ю, розширюються. Це призводить до формування на шкірі візерунка, що нагадує синю або синьо-рожеву мозаїку. Незважаючи на візуальні прояви, сітчасте ліведо зазвичай вважається швидше косметичним дефектом, ніж серйозним захворюванням.
Класифікація
Класифікація сітчастого ліведо за етіологією ділиться на 2 основні категорії, які допомагають у розумінні та діагностиці цього стану:
- Сітчасте ліведо без зв’язку з іншими симптомами чи захворюваннями:
- фізіологічне: найчастіше фіксується на нижніх кінцівках та повністю зникає після зігрівання;
- первинне: цей тип не залежить від зовнішньої температури та може відмічатися в будь-яких умовах;
- ідіопатичне: найчастіше виявляється у жінок віком 20–60 років і його вираженість не зменшується після зігрівання.
- Сітчасте ліведо в асоціації з іншими захворюваннями:
- антифосфоліпідний синдром: один із найчастіших асоційованих станів;
- кріоглобулінемія та синдром Снеддона: обидва стани можуть супроводжуватися сітчастим ліведо;
- справжня поліцитемія та хвороба холодових аглютинінів: кровотворні та аутоімунні захворювання, пов’язані з цим проявом;
- системні захворювання сполучної тканини: особливо при системному червоному вовчаку;
- периферична емболія (холестеринова): може виникати, наприклад, після ендартеректомії;
- цукровий діабет: порушення мікроциркуляції при цукровому діабеті також може викликати розвиток сітчастого ліведо.
Ця класифікація допомагає фахівцям у виборі відповідного методу лікування та в розумінні прогностичних аспектів захворювання, визначаючи, чи є сітчасте ліведо симптомом більш серйозного стану чи самостійним проявом.
Діагностика
При діагностиці сітчастого ліведо потрібен комплексний підхід, що включає як суб’єктивне, так і об’єктивне обстеження пацієнта. Важливу роль у діагностичному процесі відіграють збір анамнезу та оцінка зовнішніх проявів захворювання.
У деяких випадках, особливо у пацієнтів, які перенесли епізоди венозного або артеріального тромбозу, необхідно провести спеціалізовані лабораторні дослідження. Основною метою цих аналізів є виключення антифосфоліпідного синдрому, тому потрібне визначення специфічних маркерів:
- вовчаковий антикоагулянт (ВА): цей тест допомагає виявити антитіла, які збільшують час згортання крові, що є одним із критеріїв діагностики антифосфоліпідного синдрому;
- антикардіоліпінові антитіла (АКЛА): ці антитіла спрямовані проти кардіоліпіну, фосфоліпіду, що міститься в мембранах клітин та плаценти. Їх наявність також вказує на можливу наявність антифосфоліпідного синдрому.
При підозрі на сітчасте ліведо та пов’язані з ним стани ці тести стають критично важливими для підтвердження діагнозу та визначення подальшої стратегії лікування.
Лікування
Лікування сітчастого ліведо часто залежить від того, чи виявлено основне захворювання, яке могло спровокувати його появу. Якщо сітчасте ліведо є самостійним станом без асоційованих медичних проблем, специфічне лікування зазвичай не потрібне. У таких випадках важливо зосередитися на профілактиці та управлінні симптомами: уникнення холоду, оскільки холод може посилювати або провокувати прояви сітчастого ліведо, рекомендується уникати тривалого впливу низьких температур. Використання теплого одягу та захист шкіри в холодну погоду можуть допомогти зменшити вираженість або запобігти появі симптомів.
Якщо сітчасте ліведо асоційоване з іншими захворюваннями, такими як антифосфоліпідний синдром, системні васкуліти або інші стани, основна увага приділяється саме цим основним захворюванням. У таких випадках можуть бути потрібні специфічні терапевтичні заходи, включаючи медикаментозне лікування для контролю основного захворювання, яке може включати застосування протизапальних, імуносупресивних препаратів або інших специфічних видів терапії, спрямованих на покращення мікроциркуляції та зниження ризику тромбозів.