Синдром Вейля — Марчезані
Содержание
Синдром Вейля — Марчезані (Weill — Marchesani syndrome — WMS), також відомий як синдром сферофакії-брахіморфії (Spherophakia-Brachymorphia syndrome) або мезодермальна дисморфодистрофія (Mesodermal dysmorphodystrophy), являє собою спадкове захворювання сполучної тканини, характеризується аномаліями кришталика ока, вторинною глаукомою, низьким зростом, брахідактилією, тугорухливістю суглобів та серцево-судинними вадами. Зріст дорослих чоловіків із синдромом Вейля — Марчезані становить 142–169 см; зріст дорослих жінок — 130–157 см (Marzin P. et al., 2020).
Синдром Вейля — Марчезані — рідкісне захворювання. Поширеність 1:100 000 населення. Ця патологія може успадковуватися за аутосомно-домінантним або аутосомно-рецесивним типом:
- аутосомно-рецесивний синдром Вейля — Марчезані часто проявляється мікросферофакією та серцевими аномаліями;
- аутосомно-домінантний синдром Вейля — Марчезані часто проявляється ектопією кришталика та обмеженнями рухливості суглобів.
Однак аутосомно-домінантний синдром Вейля — Марчезані неможливо відрізнити від аутосомно-рецесивного синдрому Вейля — Марчезані тільки на підставі клінічних даних, і в цей час існує консенсус щодо клінічних діагностичних критеріїв.
Причини синдрому Вейля — Марчезані
У більшості пацієнтів діагностуються схожі клінічні прояви, попри генетичну гетерогенність. При синдромі Вейля — Марчезані відзначається внутрішньо- і міжсімейна варіабельна експресивність.
З розвитком синдрому Вейля — Марчезані пов’язані 4 гени:
- аутосомно-домінантний ген синдрому Вейля — Марчезані: FBN-1 (WMS 2);
- аутосомно-рецесивні гени синдрому Вейля — Марчезані: ADAMTS10 (WMS 1), ADAMTS17 (WMS 4) та LTPBP2 (WMS 3).
Частка аутосомно-рецесивного та аутосомно-домінантного успадкування становить близько 45 і 39% випадків синдрому Вейля — Марчезані відповідно, тоді як решта випадків має спорадичний характер.
Симптоми синдрому Вейля — Марчезані
Під час огляду пацієнт може скаржитися на:
- невисокий зріст, недорозвинення фаланг та укорочення пальців на руках і ногах (брахідактилія);
- погіршення гостроти зору, двоїння предметів, біль у ділянці ураженого ока;
- головний біль, крововилив у кон’юнктиву, запалення глибоких структур ока;
- тугорухливість суглобів;
- потовщення шкіри;
- псевдом’язову статуру;
- порушення роботи серця.
Мати дитини може скаржитися, що з раннього дитинства вона повільно вживала їжу і повільно росла, а також у ранньому віці дитина може скаржитися на двобічний біль в очах, який може тривати 2 роки (вказує на наявність двобічної вузькокутової глаукоми).
Діагностика синдрому Вейля — Марчезані
Для виявлення таких клінічних проявів, як брахідактилія, низький ріст та порушення серцевої діяльності, необхідно провести комплексне фізичне обстеження.
Системні прояви синдрому Вейля — Марчезані можуть включати низький ріст, брахідактилію (короткі пальці рук або ніг), клинодактилію з двобічним перекриттям других і третіх пальців ніг, прогресуючу тугорухливість суглобів, потовщення шкіри, псевдом’язову статуру, серцево-судинну статуру, серцево-судинні вади та легку розумову відсталість.
Характерні дисморфізми обличчя — вузька очна щілина, довгі вії, гіпертрихоз обличчя, широке вдавлене перенісся, тонкі верхні губи.
Серцево-судинні вади можуть включати відкриту артеріальну протоку, стеноз легеневої артерії, аневризму аорти грудного відділу, розшарування шийної артерії або подовження інтервалу Q–T.
Рентгенологічні дані можуть включати скорочення довгих трубчастих кісток, затримку кісткового віку та широкі проксимальні фаланги.
Генне тестування
За допомогою молекулярно-генетичного тестування можна встановити остаточний діагноз у пробанда. Для цього потрібна ідентифікація біалельних патогенних варіантів ADAMTS10, ADAMTS17 та LTPBP2 або гетерозиготного патогенного варіанта FBN1.
Генетичне тестування може проводитися за допомогою серійного тестування одного гена в осіб з високою клінічною підозрілістю або комплексного геномного тестування, коли фенотип не відрізнити від інших аномалій сполучної тканини. Найчастіше використовуваним комплексним підходом до геномного тестування є секвенування екзома.
Серійне тестування одного гена
В осіб з підозрою на аутосомно-домінантний синдром Вейля — Марчезані спочатку слід виконати аналіз послідовності FBN1, щоб виявити невеликі внутрішньогенні делеції/вставки, а також місенс-, нонсенс-варіанти та варіанти сайтів сплайсингу. Якщо патогенний варіант не встановлений, наступним кроком є виконання аналізу делеції/дуплікації FBN1 для визначення делецій або дуплікацій екзону та цілого гена.
Підходи молекулярно-генетичного тестування можуть включати комбінацію генно-спрямованого (серійне тестування одного гена, мультигенна панель) та комплексного геномного тестування (секвенування екзома, секвенування генома) залежно від фенотипу.
Офтальмологічне дослідження
Для виявлення аномалій форми та положення кришталика рекомендовані офтальмоскопічне дослідження та оптична когерентна томографія (ОКТ) переднього сегмента.
Очні аномалії зазвичай виявляють у дитинстві при звичайному огляді очей (середній вік 7,5 року). Результати можуть включати мікросферофакію (маленька сферична лінза), міопію, вторинну по відношенню до кришталика неправильної форми, дислокацію/аномальне розташування кришталика, вторинну глаукому та збільшення товщини рогівки. У дорослих може відмічатися тяжка міопія з вузькими передніми камерами, але без міопічної ретинопатії (Marzin P. et al., 2020).
Лікування синдрому Вейля — Марчезані
Специфічної терапії при синдромі Вейля — Марчезані не існує. Лікування спрямоване на терапію візуальних та системних проявів.
Офтальмологічне лікування
Для ранньої діагностики синдрому Вейля — Марчезані рекомендовано щорічні офтальмологічні огляди пацієнтів та членів сімей пацієнтів із цією патологією. Раннє виявлення та лікування проявів захворювання можуть допомогти оптимізувати та зберегти зорові функції. Крім того, можна розглянути можливість генетичної оцінки членів сімей пацієнтів із синдромом Вейля — Марчезані для визначення генетичного ризику та статусу носійства.
Щоб знизити ризик зіничного блоку у пацієнтів з синдромом Вейля — Марчезані, рекомендовано уникати застосування офтальмологічних міотиків і мідріатиків. Для поліпшення гостроти зору, контролю внутрішньоочного тиску та запобігання порушення зіниці і глаукоми рекомендовано раннє видалення мікросферофакічної лінзи.
Глаукому також можна лікувати за допомогою периферичної іридектомії та трабекулектомії. При моніторингу та лікуванні глаукоми важливо враховувати збільшення товщини рогівки у пацієнтів із синдромом Вейля — Марчезані, оскільки це може вплинути на показання внутрішньоочного тиску. Пацієнтів слід проконсультувати щодо ризику потенційних ускладнень очей при заняттях контактними видами спорту.
Системне лікування
Рекомендується регулярно проходити медичні огляди для оцінки проблем росту та рухливості. Системні симптоми можна контролювати за допомогою фізіотерапії при проблемах із суглобами. Важливим є регулярне спостереження за функціями серця для виявлення аномалій, проводячи ехокардіографію та електрокардіографію.
Прогноз синдрому Вейля — Марчезані
Синдром Вейля — Марчезані має змінний прогноз, але за раннього виявлення та своєчасного лікування результати можуть бути сприятливими.