Синдром ранньої реполяризації

Содержание

Визначення

• Діагностична ознака: елевація точки J ≥0,1 мВ у ≥2 суміжних відведеннях від нижньої (II, III, aVF) або бічної (I, aVL, V4–V6) стінки.
• Клінічна значущість: якщо такі зміни на електрокардіограмі супроводжуються зупинкою кровообігу внаслідок фібриляції шлуночків (ФШ) або поліморфної шлуночкової тахікардії (ШТ) — це основа для встановлення діагнозу синдрому ранньої реполяризації.
• Тактика: пацієнти без наявності симптомів з ізольованими ознаками ранньої реполяризації додаткового обстеження не потребують, оскільки в більшості випадків це доброякісне явище.

Лікування

Основні принципи терапії синдрому ранньої реполяризації:

1. Імплантація кардіовертера-дефібрилятора (ІКД):
   • пацієнти із синдромом ранньої реполяризації після зупинки кровообігу (внаслідок ФШ) — показано ІКД.
   • Можливий розгляд ІКД у осіб:
     • з аритмічними синкопальними станами та ознаками синдрому ранньої реполяризації.
     • За наявності факторів ризику раптової серцевої смерті (РСС), наприклад:
     • сімейний анамнез нез’ясованої РСС у віці <40 років.
     • Діагностований синдром ранньої реполяризації у родичів.
     • ЕКГ-ознаки високого ризику: горизонтальне або низхідне усунення сегмента ST після хвилі J.
2. Медикаментозне лікування:
   • у пацієнтів з ІКД та рецидивною ФШ:
     • розглядають призначення хінідину (антиаритмічний засіб класу ІА).
   • При електричному штормі (часті ФШ за короткий період):
     • призначають ізопреналін (симпатоміметик) у режимі на вимогу.

Цей підхід, заснований на стратифікації ризику та симптоматиці, дозволяє ефективно запобігати рецидивам ФШ та синдрому ранньої реполяризації.