Визначення

Рана — будь-яке ушкодження тканин, найчастіше спричинене травмою. До основних загроз, пов’язаних з ранами, належать втрата крові, ризик розвитку інфекції та можливе порушення функцій ураженої ділянки тіла. Втрата крові вимірюється у відсотках від усього обсягу циркулюючої крові, причому ці значення є приблизними. На ступінь та наслідки втрати крові можуть впливати безліч факторів, включно із супутніми захворюваннями та прийомом лікарських засобів. Це може призвести до розвитку гіповолемічного шоку.

Втрата крові та її наслідки для організму класифікуються за обсягом втраченої крові:

1. Втрата <10% (близько 500 мл для дорослого середньої статури) зазвичай не має серйозних наслідків. Організм швидко компенсує таку втрату завдяки переміщенню міжклітинної рідини до судинного русла.
2. Втрата 10–25% викликає значну нейрогормональну реакцію, яка може мати довгострокові наслідки для організму, включаючи розпад білків, зниження імунітету та фізичної витривалості.
3. Втрата >25–30% перевищує компенсаторні можливості організму. Значно виражена нейрогормональна реакція поєднано з надмірним виділенням катехоламінів може призвести до шоку, гіпоксії тканин та органів, а також до системної запальної відповіді (systemic inflammatory response syndrome — SIRS). Також варто відмітити, що чим більша площа ушкодження тканин та в разі розвитку інфекції при крововтраті, тим серйознішими можуть бути наслідки. Втрата 50% усієї крові може швидко призвести до смерті.

Некомпенсований шок, що триває більше 1 год, значно погіршує прогноз та може спричинити поліорганну недостатність через розвиток SIRS.

Перша допомога

Перша допомога при кровотечах включає такі кроки, як:

1. Зупинка кровотечі: для початку слід прикласти прямий тиск на рану або сусідню ділянку впродовж близько 4 хв, що необхідно для початку згортання крові. У випадках, коли пацієнт приймає антикоагулянти, тиск може знадобитися підтримувати довше.
2. Обробка рани: після зупинки кровотечі рану слід закрити стерильною пов’язкою. Якщо рана глибока, її слід заповнити стерильним перев’язувальним матеріалом, після чого туго перев’язати, використовуючи еластичну або марлеву пов’язку. Для травматичних ампутацій пов’язку слід накласти, починаючи з периферії і закінчуючи центром кінцівки.
3. Посилення тиску при просочуванні пов’язки: якщо пов’язка починає просочуватися кров’ю, не знімайте її. Натомість накладіть зверху додатковий шар перев’язувального матеріалу і перев’яжіть пов’язку туго. Якщо пов’язка промокла, її слід зняти і спробувати накласти заново більш ефективно.
4. Застосування гемостатичних засобів: у крайніх випадках можна приймати спеціальні препарати, такі як QuikClot, що сприяють швидкому утворенню кров’яного згустку.
5. Обережне використання джгутів: джгути, такі як джгут Есмарха, слід використовувати тільки в крайньому разі, оскільки вони повністю припиняють кровопостачання тканин, що може призвести до їхньої гіпоксії. Джгути не зменшують кровотечу з пошкоджених кісток, і при їх використанні потрібна особлива обережність.

У разі отримання рани поза операційною кімнатою слід вважати її первинно інфікованою, але зовнішні заходи знезараження не повинні затримувати зупинку кровотечі. На першому етапі обмежтеся лише видаленням видимих забруднень та сторонніх предметів, використовуючи чисту питну воду для промивання рани.

Слід уникати застосування перекису водню, оскільки це може уповільнити процес загоєння. Після стабілізації та транспортування постраждалого до медичного закладу необхідно, щоб рану обробили професійно, включно з видаленням некротичних тканин та, можливо, виконанням відстроченого ушивання.

Для мінімізації ризику отримання додаткових травм слід іммобілізувати пошкоджену ділянку тіла. Це допоможе зменшити вираженість больових відчуттів і підтримати рану в спокійному стані, що важливо для зупинки кровотечі та запобігання подальшим ушкодженням.

Якщо рана серйозна і потрібне хірургічне втручання, слід якнайшвидше організувати транспортування потерпілого до лікарні для проведення відповідного лікування.