Пухлини повік

Содержание

Пухлини повік: визначення

Пухлини повік являють собою велику гетерогенну групу доброякісних уражень, доброякісних та злоякісних новоутворень, які формуються на повіках очей.

Пухлини повік: класифікація

У таблиці наведена класифікація уражень та новоутворень повік очей (Sun M.T. et al., 2019).

Доброякісні ураження повік: коротка характеристика

Кістозні новоутворення. Є 3 типи залоз, що знаходяться у повіках: залози Молля, Цейса та мейбомієві. Закупорка будь-яких із цих залоз призводить до скупчення їхнього секрету та формування кістозного новоутворення.

Кісти Молля розвиваються внаслідок закупорки апокринових потових залоз Молля, які знаходяться біля краю повік. Їхні вивідні протоки відкриваються у фолікули вій. Кісти Молля являють собою поодинокі куполоподібні папули або вузлики, які заповнені прозорою рідиною, тому трансілюмінація є ключовим методом їхньої діагностики.

Апокринові гідроцистоми являють собою кісти з гладенькою оболонкою. Вважається, що апокринові гідроцистоми являють собою аденоми секреторних клітин Молля, а не класичні ретенційні кісти. Зовнішній вигляд апокринових гідроцистом є подібним до кіст Молля, проте слід зазначити, що вони досить часто мають блакитний відтінок.

Кісти Цейса розвиваються внаслідок закупорки сальних залоз кон’юктиви повік (залоз Цейса), устя яких локалізуються біля краю повік і відкриваються у фолікули вій. Кісти Цейса, як правило, заповнені жовтим маслянистим секретом та не просвічуються під час проведення трансілюмінації. Золотим стандартом лікування кіст Молля, Цейса та апокринових гідроцистом є їхнє видалення хірургічним шляхом.

Халязіон являє собою вогнищеве гранулематозне запалення, яке зумовлене затримкою секрету мейбомієвих залоз унаслідок їхньої закупорки.

Мейбомієві залози є видозміненими сальними залозами, які локалізуються у верхній і нижній повіках, у середині тарзальної пластинки та навколо неї.

Халязіон проявляється у вигляді безболісних вузликів у тарзальній пластинці (біля задньої поверхні повіки) або біля краю повіки, які можуть відрізнятися один від одного своїми розмірами. Часто у хворих халязіоном діагностують супутній блефарит, ознаками якого є телеангіектазії біля країв повік, еритема та наявність кірочок на віях. Також симптомами блефариту є сухість очей, відчуття «піску в очах» та/або підвищене сльозовиділення.

Лікування включає теплі компреси, масаж та гігієну країв повік не менше ніж 2 р/добу. Якщо відсутня бактеріальна інфекція, яка може приєднатися до патологічного процесу, проведення антибіотикотерапії не потрібне.

Консервативну терапію рекомендується проводити протягом щонайменше 1–2 міс, перш ніж скеровувати пацієнта на виконання оперативного втручання — розрізу та подальшого дренування.

Гордеолум являє собою гостру бактеріальну інфекцію, яка може уражати як мейбомієві залози, так і залози Цейса та/або Молля. Супутній пресептальний целюліт діагностують доволі часто, його ліквідовують за допомогою антибіотиків у лікарських формах для приймання всередину (per os) на додаток до теплих компресів та масажу. Орбітальний целюліт є рідкісним, але потенційно небезпечним для зору та іноді життєзагрозливим ускладненням, що розвивається в разі проникнення інфекції через очноямкову перегородку.

Контагіозний молюск являє собою вузлики рожевого або тілесного кольору розміром 1–3 мм із центральним пупкоподібним заглибленням. Причиною розвитку контагіозного молюска є вірус Molluscum contagiosum virus (MCV) із роду Molluscipoxvirus сімейства Poxviridae. У імунокомпетентних дітей молодшого віку та хворих з імунодефіцитом найчастіше діагностують контагіозний молюск. Контагіозний молюск може стати причиною розвитку фолікулярного кон’юнктивіту через потрапляння Molluscum contagiosum virus до слізної плівки. Лікування контагіозного молюска, як правило, не потрібне, оскільки він мимовільно з часом зникає (Schaffer J.V., Berger E.M., 2016).

Ксантелазма являє собою ураження поверхневої дерми та підшкірних тканин, у яких містяться макрофаги, що перевантажені ліпідами. У деяких випадках їхня наявність пов’язана з підвищеним рівнем холестерину або вродженими порушеннями ліпідного обміну, наявність яких потребує проведення подальшого обстеження та лікування. Проведення хірургічного висічення ксантелазм може розглядатися через косметичні причини (Sun M.T. et al., 2019).

Доброякісні новоутворення повік: коротка характеристика

Доброякісні новоутворення повік також іноді називають «епідермальні проліферації». Терміном «папілома» називають різні доброякісні епітеліальні проліферації, які уражують шкірні покриви різних ділянок тіла, зокрема повік.

Себорейні кератоми є найпоширенішими доброякісними новоутвореннями, які уражують шкіру, зокрема повік, у осіб похилого та старечого віку. Трансформації себорейних кератом у злоякісні новоутворення ніколи не відбувається.

Найчастіше себорейні кератоми мають вигляд чітко окреслених воскоподібних пігментованих новоутворень, які виглядають, немов приклеєні до шкіри. Водночас на повіках себорейні кератоми можуть бути часточковими або такими, що висять на ніжці. Видалення себорейної кератоми може бути проведене з косметичною метою або коли їхній розмір є достатньо великим, щоби спричинити зниження гостроти зору у пацієнта (Bernardini F.P., 2006).

Акрохордон (син.: м’яка фіброма, фіброепітеліальний поліп, плоскоклітинна папілома) є доброякісним новоутворенням шкіри, зокрема шкіри повік.

Зовні акрохордон може бути:

• з вузькою основою, що висить на ніжці;
• із широкою основою;
• гіперкератозним, що нагадує шкірний ріг.

Вірусні папіломи (син.: бородавки) розвиваються внаслідок інфекції шкірних покривів, спричиненої вірусом папіломи людини (ВПЛ), зазвичай VI або XI типів. Вірусні папіломи найчастіше локалізуються біля краю повік. Вони являють собою непігментовані папули із заглибленнями. Кріотерапію застосовують для профілактики поширення вірусу папіломи людини, але в разі вірусних папілом повік її слід використовувати з обережністю.

Невуси являють собою плоскі або підняті над поверхнею шкіри доброякісні пігментні новоутворення шкіри, що розвиваються із меланоцитів. Наявність невусів на повіці(-ах) діагностують доволі часто.

У процесі свого розвитку невус проходить 3 стадії. У осіб раннього дитячого віку відбувається перша стадія розвитку невуса, під час якої формується сполучний невус, який знаходиться на межі тканин. Зазначений невус являє собою плоску пігментовану макулу, яка локалізується в місці дермоепідермального з’єднання.

Друга стадія починається на 2-му десятиріччі життя пацієнта, коли відбувається трансформація сполучного невуса у злегка піднятий над шкірними покривами складний невус, який локалізується як у місці дерматоепідермального з’єднання, так і у дермі. Інволюція цього невуса відбувається до 7-го десятиріччя життя. До цього часу відбувається депігментація невуса.

Дермальні невуси, які локалізуються лише в дермі, являють собою 3-тю стадію розвитку невусів.

Трансформація невусів у меланому відмічається рідко. Ця трансформація частіше відбувається у сполучному та складному невусах.

Інфантильні гемангіоми являють собою новоутворення червоно-рожевого кольору, які часто діагностують у хворого. Переважна більшість зазначених новоутворень інволюціонують та самостійно зникають до 10 років життя пацієнта. У рідкісних випадках інфантильні гемангіоми повік можуть спричиняти птоз, порушення рефракції та амбліопію. Усі діти з інфантильними гемангіомами повік мають бути оглянуті дитячим офтальмологом для визначення можливої аномалії рефракції та подальшого динамічного спостереження за амбліопією.

Полум’яний невус (син.: вогняний невус, плями кольору портвейну, винна пляма) являє собою вроджену перманентну капілярну мальформацію. Полум’яні невуси являють собою макулярні утворення різного розміру та кольору: від темно-червоного до синього. Збільшення розмірів полум’яного невуса відбувається пропорційно до зростання дитини. Також полум’яні невуси можуть поступово ставати більш опуклими та потовщуватися.

Наявність полум’яних невусів на повіках може бути пов’язаною із глаукомою. Глаукому діагностують у ≈18% усіх дітей із двобічними полум’яними невусами або їхньою одночасною локалізацією на верхній та нижній повіках. Поширеність глаукоми ще більше підвищується, якщо їхня наявність у хворого поєднується із синдромом Стерджа — Вебера. Слід зазначити, що в цьому випадку глаукому діагностують у ≈40–60% таких пацієнтів. Тому лікарю первинного контакту (сімейному лікарю або педіатру) слід направити такого хворого до дитячого офтальмолога для здійснення регулярного динамічного спостереження (Sharan S. et al., 2009).

Злоякісні новоутворення повік: коротка характеристика

Базальноклітинна карцинома (БКК) є найпоширенішим (80–90% усіх випадків) злоякісним новоутворенням повік. БКК частіше локалізується на нижній повіці або медіальній спайці повік.

У більшості випадків БКК є повільно зростаючим локально-деструктивним злоякісним новоутворенням із низькою схильністю до метастазування. Класичною формою БКК є вузлова, яка являє собою гладкий вузлик із перламутровими краями та телеангіектазіями. У міру того, як БКК збільшується в розмірах, а запаси її поживних речовин виснажуються, відбувається некроз центральної частини новоутворення, унаслідок чого в центрі новоутворення утворюється виразка. Дослідниками описано багато інших гістологічних підтипів БКК, включно з морфеаподібним, поверхневим, інфільтративним, мікровузловим та лінійним. Більшість із них неможливо відрізнити клінічно, водночас, якщо під час первинної біопсії діагностують агресивний підтип БКК, планування виконання хірургічного втручання може бути змінено відповідним чином.

Повне хірургічне висічення новоутворення з інтраопераційним контролем країв операційної рани є золотим стандартом лікування БКК повік, незалежно від гістологічного підтипу, та асоціюється з низьким показником рецидивів.

Актинічний кератоз являє собою поширене ураження шкіри, яке може трансформуватися в плоскоклітинну карциному (ПКК). Актинічний кератоз часто діагностують на ушкодженій сонячним випромінюванням шкірі.

Ризик трансформації актинічного кератозу в злоякісне новоутворення становить усього 0,24% на рік. Слід зазначити, що при тривалому спостереженні частота розвитку ПКК у хворого із множинними ділянками шкіри, ураженої актинічним кератозом, досягає 12–16%.

Актинічний кератоз являє собою лускаті гіперкератозні бляшки, текстура яких нагадує наждачний папір. Хоча стандартним методом лікування актинічного кератозу є кріотерапія, при його локалізації на повіках рекомендується проведення хірургічного висічення.

Кератоакантома являє собою новоутворення характерної куполоподібної форми з центральним кратером, заповненим кератином, та може бути пов’язаною із запальним процесом навколо новоутворення.

Кератоакантому раніше розглядали як доброякісне новоутворення, але останнім часом її вважають злоякісним новоутворенням низького ступеня злоякісності, наявність якого потребує виконання повного його висічення.

На ПКК припадає ≈5% усіх епітеліальних новоутворень повік, але їхній перебіг набагато агресивніший, ніж у найчастіше діагностованої БКК.

ПКК розвивається або спонтанно без будь-якої попередньої патології з боку шкіри повік, або вона є продовженням актинічного кератозу, хвороби Боуена (ПКК in situ), кератоакантоми або променевого дерматиту.

ПКК частіше діагностують у осіб з ослабленим імунітетом, особливо після проведення трансплантації солідного органа.

Досить складно провести диференційну діагностику ПКК та БКК. Проте для ПКК характерною є наявність більш вираженого лущення, щільно прилеглої кірочки або супутнього виразкування.

Лікарю первинного контакту (сімейному лікарю, педіатру, терапевту) або дерматологу в разі наявності підозри щодо ПКК слід спрямовувати хворого до онколога, оскільки для ПКК характерною є висока частота метастазування в регіонарні лімфатичні вузли (24%), периневрального (8%) та віддаленого метастазування (6%). Тому повне хірургічне висічення новоутворення з інтраопераційним контролем країв операційної рани є золотим стандартом терапії.

Карцинома сальних залоз є рідкісним (1–5,5% усіх випадків) злоякісним новоутворенням повік.

Карцинома сальних залоз розвивається з мейбомієвих залоз, які знаходяться в тарзальній пластинці повіки. Вона може проявлятися як поодинокий вузол, так і у вигляді дифузного потовщення повіки із супутнім запаленням.

З огляду на анатомічну подібність карциноми сальних залоз до халязіону, на початковому етапі її досить часто неправильно діагностують. Незважаючи на те що карциному сальних залоз діагностують у рідкісних випадках, будь-який хронічний халязіон, який поступово збільшується в розмірах та супроводжується персистуючим дифузним запаленням повіки, а також її потовщенням, має викликати у лікаря підозру щодо етіології зазначених змін.

Карцинома сальних залоз є агресивним злоякісним новоутворенням повіки з високими ризиками метастазування та рецидивування, а також показником смертності до 30%.

Лікування карциноми сальних залоз зазвичай включає хірургічне висічення пухлини з інтраопераційним контролем країв операційної рани та біопсією кон’юнктиви або мікрографічну операцію Мооса.

Меланома становить <1% усіх злоякісних пухлин повік. Меланома частіше уражує нижні повіки. Будь-яке пігментне утворення на повіці(-ах), що збільшується в розмірах, має нерівні та нечіткі межі, а також може бути декількох кольорів або супроводжуватися виразкою та/або кровотечею, потребує проведення подальшої діагностики та відповідного лікування (Sun M.T. et al., 2019).