Вміст кальцію в тілі людини становить ≈20–25 г/кг безжирової маси тіла, що відповідає ≈1,4–1,6% від загальної маси тіла. Щодня з їжею надходить ≈1,0 г кальцію, з якого засвоюється лише 30%. Процес всмоктування кальцію в кишечнику підвищується при дії 1,25(OH)₂D₃ та паратгормону (опосередковано через 1,25(OH)₂D₃), проте надходження кальцію в організм людини може знижуватися при його зв’язуванні з такими речовинами, як оксалати, фосфати та жирні кислоти. У нирках реабсорбується 98–99% кальцію, профільтрованого в клубочках, а добова екскреція кальцію із сечею становить ≈3–5 ммоль.
Норма кальцію у плазмі крові: у межах 2,25–2,75 ммоль/л (9–11 мг/дл). Більшість кальцію (≈98%) депонована в кістковій тканині, тоді як 1–2% є швидко мобілізованим запасом. ≈½ цього кальцію, що мобілізується, представлена біологічно активною іонізованою формою, інша половина пов’язана переважно з альбуміном та іншими білками. При алкалозі зв’язування кальцію з білками плазми підвищується, що призводить до зниження рівня іонізованого кальцію, тоді як при ацидозі, навпаки, таке зв’язування знижується.
Для пацієнтів з гіпоальбумінемією необхідно обчислювати скоригований рівень кальцію в плазмі крові, для цього використовують таку формулу:
SCa + 0,8 • (4 — S альбумін),
де SCa — це концентрація загального кальцію у плазмі крові (мг/дл), а S альбумін — показник, що відображає рівень альбуміну у плазмі крові (г/дл).
Порушення обміну кальцію — це патологічний стан, який характеризується відхиленням концентрації кальцію в організмі від нормальних показників, цей стан може проявлятися у вигляді гіпокальціємії (зниженого рівня кальцію) або гіперкальціємії (підвищеного рівня кальцію).
Причинами порушення обміну кальцію можуть бути:
До патогенетичних механізмів порушення обміну кальцію належать дисбаланс надходження, виведення та розподілу кальцію. Регуляція кальцієвого обміну здійснюється паратгормоном, кальцитоніном та активною формою вітаміну D (1,25(OH)₂D₃). Порушення функції цих гормонів та рецепторів призводить до дисбалансу кальцію, впливаючи на стан кісткової тканини, нервово-м’язову збудливість та функцію серцево-судинної системи.
Діагностика заснована на визначенні загального та іонізованого кальцію в плазмі крові, рівня альбуміну, паратгормону та вітаміну D. Для пацієнтів з гіпоальбумінемією використовують скоригований рівень кальцію (формула розрахунку представлена вище). Також наводять оцінку функції нирок та стану кісткової тканини.
Диференційну діагностику гіпокальціємії проводять з гіпомагніємією, гіпопаратиреозом та остеомаляцією. Гіперкальціємію слід диференціювати від первинного та вторинного гіперпаратиреозу, гіпертиреозу, пухлин та саркоїдозу.
Основа терапії — усунути основну причину та нормалізувати рівень кальцію в плазмі крові. При гіпокальціємії призначають препарати кальцію та вітаміну D, при гіперкальціємії — гідратацію, діуретики, біфосфонати та кортикостероїди.
До заходів профілактики належать збалансоване харчування з достатнім вмістом кальцію та вітаміну D, своєчасне лікування захворювань нирок та ендокринних порушень, регулярні обстеження при ризику остеопорозу.
Прогноз залежить від причини та ступеня тяжкості порушення обміну кальцію. Якщо ж проводити своєчасну діагностику та адекватне лікування, то можливо значно покращити прогноз та знизити ризик ускладнень.