Визначення
Legionella pneumophila (L. pneumophila) — це аеробна грамнегативна бактерія паличкоподібної форми, що мешкає як у природних, так і в штучних водних джерелах, включаючи басейни, системи охолодження та зволоження повітря. Оптимальні умови для її розмноження створюються при температурі 25–40 °C, але її зростання можливе і в діапазоні 40–60 °C. Розвитку бактерії сприяє наявність осаду, багатого на солі кальцію і магнію, а також водоростей і найпростіших. В організмі людини L. pneumophila розмножується всередині альвеолярних макрофагів та моноцитів. Незважаючи на чутливість до висихання, у вологому середовищі вона здатна зберігати життєздатність понад 1 рік.
Шляхи зараження та епідеміологія
Найчастіші джерела інфекції — системи зволоження та водопровідна вода. Зараження відбувається при вдиханні аерозолю, що містить бактерію (наприклад при використанні небулайзера), або при мікроаспірації зараженої води. Легіонельна пневмонія може розвиватися як у лікарняних умовах, так і поза стаціонаром. Вона є причиною близько 1–15% випадків негоспітальних пневмоній, включаючи як поодинокі епізоди, так і невеликі спалахи. Найчастіше зараження фіксується влітку, коли джерелом є системи кондиціонування. Крім того, L. pneumophila — один з основних збудників госпітальних пневмоній.
Фактори ризику та інкубаційний період
Захворюваність серед чоловіків у 3 рази вища, ніж серед жінок. Інкубаційний період зазвичай не перевищує 2 тиж і скорочується у пацієнтів з імунодефіцитами.
Клінічна картина
Клінічні прояви та діагностика
Інфекція, спричинена Legionella pneumophila, може мати різний перебіг. У деяких випадках вона не викликає симптомів і проявляється лише утворенням антитіл, які виявляються у близько 10% населення. Іноді захворювання набуває форми легкої лихоманки, відомої як «лихоманка Понтіака». Однак у ряді ситуацій розвивається тяжка форма — легіонельна пневмонія.
Запідозрити пневмонію, спричинену Legionella pneumophila, можна в таких випадках:
- лікування β-лактамними антибіотиками або аміноглікозидами виявилося неефективним;
- пацієнт перебуває у тяжкому або імунодефіцитному стані;
- є супутня патологія — ниркова або печінкова недостатність, цукровий діабет;
- у районі проживання хворого зафіксовано випадки зараження, пов’язані з водопровідними чи каналізаційними системами.
Симптоми
Захворювання зазвичай починається гостро, супроводжується високою температурою тіла, міалгією та кашлем. У близько 50% пацієнтів фіксуються інтенсивний головний біль та дезорієнтація. Можливі діарея, підвищення рівнів аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові, гіпонатріємія, протеїнурія та гематурія. У 15–50% випадків розвивається дихальна недостатність, і тому потрібне проведення штучної вентиляції легень.
Рентгенологічні та діагностичні особливості інфекції L. pneumophila
При такого роду пневмонії інфільтрація легеневої паренхіми частіше буває однобічною, але в окремих випадках ураження зачіпає обидві легені. Вогнища зазвичай розташовуються поблизу плеври і можуть мати ознаки розпаду тканини.
Лабораторна діагностика
Виділити L. pneumophila можливо з мокротиння або бронхіального секрету, що має високу діагностичну цінність, особливо при виявленні носійства. Однак культивування збудника — трудомісткий процес, тому у повсякденній клінічній практиці воно застосовується лише у спеціалізованих лабораторіях.
Більш доступними методами є:
- діагностика методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) — визначає генетичний матеріал бактерії у бронхоальвеолярних змивах (BALF) або мокротинні;
- серологічні тести — виявляють антитіла в плазмі крові, при цьому значущим вважається титр >1:128 у першому зразку або його наростання у повторному аналізі, взятому через кілька тижнів від початку захворювання (сероконверсія зазвичай фіксується на 4–9-му тижні);
- визначення антигену в сечі — швидкий метод, але за його допомогою можна виявити лише один серотип L. pneumophila.
Лікування
Терапія тяжкої пневмонії, спричиненої L. pneumophila
При тяжких або загрозливих для життя формах цього виду пневмонії препаратами вибору вважаються фторхінолони. Найбільша кількість клінічних даних підтверджує ефективність левофлоксацину, проте також можуть застосовуватися офлоксацин, а за неможливості їх застосування — моксифлоксацин.
Макролідні антибіотики розглядаються як альтернатива. У випадках тяжкого перебігу захворювання в перші дні терапії доцільно розглянути комбіноване лікування — фторхінолон поєднано з макролідом або рифампіцином (600 мг/добу). При цьому рифампіцин не рекомендується застосовувати як монотерапію.
Тривалість курсу антибіотикотерапії залежить від вибраного препарату та стану пацієнта, але зазвичай становить 10–14 днів.