Механізм та наслідки падіння з висоти

Падіння з висоти — це одна з найбільш травмонебезпечних ситуацій, що належать до категорії високоенергетичних ушкоджень. Небезпека зростає при падінні з висоти, яка перевищує зріст потерпілого, особливо при неконтрольованому положенні тіла в момент удару об землю або твердий предмет.

Механізм травми

При падінні з висоти відбувається різке гальмування тіла під час зіткнення з поверхнею. Енергія удару розподіляється нерівномірно, залежно від пози, напряму та швидкості падіння, а також характеру поверхні, на яку людина впала (тверда, м’яка, нерівна тощо).

Основні механізми ушкоджень:

осьова компресія при падінні на ноги, таз чи голову → призводить до компресійних переломів хребців, переломів кісток таза та нижніх кінцівок;
удар тулубом або головою → викликає травми грудної клітки, черепа, живота, переломи ребер, розриви внутрішніх органів;
вторинні травми утворюються при відкиданні тіла, ковзанні, ударі об предмети, що виступають.

Фізіопатологічні наслідки:

Опорно-руховий апарат — множинні та поєднані переломи (стегна, таза, хребта, ребер, кінцівок).
Центральна нервова система — черепно-мозкові травми, забиті місця, крововиливи, набряк головного мозку.
Грудна клітка — забій або розрив легень, пневмоторакс, гемоторакс, травматична асфіксія.
Черевна порожнина — розриви печінки, селезінки, кишечнику, масивна внутрішня кровотеча.
Серцево-судинна та дихальна системи — розвиток шоку, гострої дихальної недостатності, колапсу внаслідок болю, крововтрати та гіпоксії.

Віддалені наслідки:

стійкі неврологічні дефіцити при пошкодженнях хребта та головного / спинного мозку;
хронічний біль та деформація кісток;
посттравматична анемія, порушення дихальної функції, постгіпоксична енцефалопатія;
психологічні наслідки (посттравматичний стресовий розлад).

Таким чином, падіння з висоти є поліорганною травмою, у цьому випадку потрібні негайна оцінка стану, забезпечення дихання, кровообігу та подальше комплексне лікування в умовах стаціонару.

Перша допомога при падінні з висоти

Забезпечення безпеки:

насамперед слід переконатися, що місце події безпечне та іншим особам не загрожує падіння;
негайно припинити роботу на висоті, щоб уникнути повторних інцидентів.

Оцінка життєво важливих функцій (ABCD):

перевірити Airway (прохідність дихальних шляхів), Breathing (дихання), Circulation (кровообіг), Disability (стан свідомості);
викликати швидку медичну допомогу;
при зупинці дихання або кровообігу — почати серцево-легеневу реанімацію (СЛР) за стандартним алгоритмом.

Іммобілізація та захист хребта:

не дозволяти постраждалому рухатися або вставати до закінчення огляду;
у разі забезпечення прохідності дихальних шляхів уникати згинання в шийному відділі хребта;
стабілізувати шийний відділ вручну, наприклад утримуючи голову постраждалого між колінами.

Відновлювати прохідність дихальних шляхів за допомогою маневрів:

висування нижньої щелепи вперед (jaw thrust);
піднімання щелепи без закидання голови (chin lift);
за наявності — накласти шийний комір для іммобілізації;
не закидати голову під час інтубації.

Первинне травмаобстеження (Primary survey):

провести швидкий, але повний огляд тіла для виявлення життєзагрозних ушкоджень будь-якого пацієнта з:
- болем у хребті, поколюванням або порушенням чутливості, а також після непритомності чи втрати свідомості — вважати постраждалим з можливим переломом хребта;
- болем у ділянці таза, нестабільністю таза чи хворобливістю при пальпації — вважати пацієнтом із переломом таза.

Контроль кровотечі та розпізнавання загрозливих станів:

зупинити зовнішні кровотечі за допомогою прямого тиску або пов’язки.

Слідкувати за ознаками:

напруженого пневмотораксу (однобічне здуття грудної клітки, асиметрія дихання, ціаноз, гіпотензія);
тампонади серця (послаблення тонів серця, набряклі яремні вени, гіпотензія).

При цих станах потрібне негайне втручання — декомпресія грудної клітки або перикардіоцентез.

Обробка ран та іммобілізація:

накласти стерильні пов’язки на відкриті рани;
провести іммобілізацію зламаних кінцівок за допомогою шин чи підручних засобів.

Профілактика переохолодження:

закутати потерпілого термоковдрою або одягом, щоб запобігти втраті тепла та розвитку шоку.

Збір анамнезу (SAMPLE):

S — Symptoms (симптоми);
A — Allergies (алергія);
M — Medications (лікарські засоби, які приймаються);
P — Past medical history (анамнез захворювань);
L — Last meal (час останнього прийому їжі);
E — Events preceding trauma (обставини події).

Пам’ятати: падіння з висоти може бути наслідком непритомності, інсульту чи раптової втрати свідомості.

Транспортування:

перекласти постраждалого за допомогою ковшових нош на ортопедичну дошку (жорсткі ноші);
іммобілізувати тіло та голову ременями та фіксаторами;
під час транспортування зберігати нейтральне положення хребта та постійний контроль життєвих функцій.

Такий алгоритм забезпечує максимальну безпеку потерпілого до прибуття кваліфікованої медичної допомоги та знижує ризик вторинних ушкоджень хребта та внутрішніх органів.

Алгоритм дій у кареті швидкої допомоги та в лікарні під час падіння з висоти

Підтримка життєво важливих функцій:

постійно контролювати дихання, пульс, артеріальний тиск, насичення крові киснем (SpO₂) та рівень свідомості;
при ознаках дихальної недостатності — проводити оксигенотерапію (через маску або носові канюлі);
при неефективному диханні або зниженні рівня свідомості — забезпечити прохідність дихальних шляхів та за потреби виконати інтубацію та почати штучну вентиляцію легень (ШВЛ);
при ознаках гіповолемії чи шоку — почати інфузійну терапію та корекцію циркуляторних порушень;
у разі погіршення стану — повторно оцінити ABCD (Airway, Breathing, Circulation, Disability) та за потреби скоригувати дії.

Іммобілізація та транспортування:

перекласти пацієнта на жорстку спинальну дошку або ортопедичні ноші за допомогою кількох рятувальників, зберігаючи вісь хребта в нейтральному положенні;
зафіксувати тулуб, таз та кінцівки ременями чи фіксаторами;
іммобілізувати голову за допомогою спеціальних бічних подушок або м’яких валиків та ременів;
підтримувати комфортну температуру тіла (закутати пацієнта).

Інфузійна терапія та знеболювання:

встановити периферичний венозний катетер (за наявності часу — дві лінії);
почати внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину NaCl 0,9%; при вираженій гіпотензії допускається обережне застосування розчинів Рінгера чи поліглюкіну;
при вираженому больовому синдромі призначити анальгетичні препарати (за необхідності — опіоїдні анальгетики, наприклад фентаніл, морфін або тримеперидин, у мінімальній ефективній дозі);
контролювати стан свідомості та гемодинаміку після введення знеболювальних засобів.

Моніторинг та транспортування до стаціонару:

під час транспортування продовжувати моніторинг дихання, пульсу, артеріального тиску, SpO₂;
у разі погіршення — негайно повторно оцінити стан та за потреби почати реанімаційні заходи;
направити потерпілого до хірургічного або травматологічного стаціонару (при підозрі на поєднані травми — у багатопрофільний центр, переважно з відділенням політравми);
супровідна документація повинна містити: обставини падіння, механізм травми, час події, дані первинного огляду та обсяги наданої допомоги.

Такий алгоритм забезпечує підтримку життєво важливих функцій, запобігання вторинним ушкодженням та підготовку пацієнта до спеціалізованого стаціонарного лікування, що особливо важливо при підозрі на множинні або поєднані травми.