Ціаніди та нітрили є особливо небезпечними токсинами, які можуть швидко викликати серйозні та потенційно летальні ефекти при вдиханні, проковтуванні або абсорбції через шкіру.

Механізм дії

Синильна кислота (HCN) за стандартних умов є рідиною, але при температурі 26,5 °C і вище перетворюється на газ. Це полегшує її інгаляційний вплив, особливо за умов пожежі.

Ціаніди — це неорганічні солі металів, які також токсичні, оскільки вони вивільняють іон ціаніду при потраплянні в організм.

Іон ціаніду інгібує цитохромоксидазу в мітохондріях, що блокує внутрішньоклітинне дихання та призводить до тканинної гіпоксії, незважаючи на наявність достатньої кількості кисню в крові. Цей стан називається гістотоксичною гіпоксією.

Клінічна картина

Основні симптоми отруєння ціанідами:

• головний біль, запаморочення — ранні ознаки впливу;
• нудота, блювання — часто фіксуються при легкому та помірному отруєнні;
• швидка втрата свідомості, судоми — при високих дозах;
• респіраторна депресія, аритмії, серцева недостатність — тяжкі прояви;
• запах мигдалю з рота та шкіри може бути помітним, але не завжди, оскільки здатність відчувати цей запах генетично визначена та відсутня у близько 40% людей.

При отруєнні ціанідами фіксуються різні симптоми, які можна поділити на ранні та пізні стадії. Ось докладний опис кожної з цих стадій.

Ранні симптоми отруєння ціанідами

• Запах мигдалю в повітрі при видиху: деякі люди можуть відчувати цей запах, хоча здатність його сприймати генетично відсутня у близько 40% населення.
• Головний біль та запаморочення: часті ранні ознаки, пов’язані з початком гіпоксії.
• Нудота та блювання: рефлексивні симптоми, викликані токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт.
• Збудження: нервова система реагує на токсичну дію, що може бути підвищеною тривожністю або ажитацією.
• Тахікардія та підвищення артеріального тиску: відповідь організму на гіпоксію та стрес.
• Прискорене та глибоке дихання: спроба компенсувати гіпоксію за рахунок збільшення об’єму вентиляції легень.

Пізні симптоми отруєння ціанідами

• Мідріаз (розширення зіниць): реакція на глибоке порушення функції центральної нервової системи.
• Сонливість, порушення свідомості та кома: посилення невротичної депресії.
• Судоми: результат токсичної дії на нервову систему.
• Гіпотензія, аритмії та брадикардія: відображення серйозного порушення роботи серцево-судинної системи.
• Порушення дихання та набряк легень: критичні респіраторні порушення, спричинені токсичним впливом на легеневу тканину.
• Апное (припинення дихання): екстремальний прояв респіраторної недостатності.

Дії при підозрі на отруєння ціанідами

При виявленні симптомів отруєння ціанідами необхідно негайно викликати швидку допомогу і, якщо це можливо, негайно припинити подальшу дію отрути. Допомога повинна включати введення антидотів та підтримувальну терапію для стабілізації життєво важливих функцій. Початкове лікування може також включати кисневу терапію, особливо за наявності гіпоксії та дихальної недостатності.

Діагностика

1. Концентрація роданідів у сечі та ціанідів у крові:

• • роданіди в сечі: вимірювання роданідів у сечі може допомогти підтвердити експозицію ціанідам, оскільки ціаніди можуть метаболізуватися в тіоціанати (роданіди), які виводяться із сечею;
  • ціаніди у плазмі крові: токсична концентрація ціанідів у плазмі крові перевищує 0,5–1,0 мг/л. Це критичний показник, оскільки ціаніди швидко чинять токсичну дію, блокуючи дихання клітин.

2. Концентрації електролітів у плазмі крові та аніонний інтервал:

• • електроліти та аніонний інтервал: підвищений аніонний інтервал може вказувати на наявність метаболічного ацидозу, який часто супроводжується отруєнням ціанідами. Це відбувається через накопичення кислих метаболітів у плазмі крові внаслідок порушеного клітинного дихання.

3. Газометрія артеріальної крові:

• • газометрія: за її допомогою можна оцінити насичення киснем та рівні вуглекислого газу. При отруєнні ціанідами можливе підвищене насичення венозної крові киснем через блокаду його використання на клітинному рівні, що призводить до метаболічного ацидозу.

4. Концентрація лактату у плазмі крові:

• • лактат: при тяжких отруєннях ціанідами концентрація лактату в плазмі крові може перевищувати 10 ммоль/л. Це є наслідком анаеробного гліколізу, що посилюється при нестачі кисню на клітинному рівні.

За допомогою цих досліджень у сукупності можливе формування важливих даних для підтвердження наявності отруєння ціанідами та оцінки його тяжкості. На підставі отриманих даних лікарі можуть швидко розпочати адекватну та цілеспрямовану терапію, що часто є вирішальним фактором у лікуванні таких серйозних отруєнь.

Лікування

При підозрі на отруєння ціанідами, особливо у випадку пригод у промислових або пожежних умовах, дуже важливо швидко та ефективно надати першу допомогу. Ось дії, які слід зробити:

1. Евакуація потерпілого з вогнища забруднення: негайно перемістити потерпілого із зони впливу токсину. Це повинні робити тільки рятувальники у відповідному захисному екіпіруванні, щоб запобігти вторинному отруєнню.

2. Промивання шлунка при пероральному отруєнні: якщо з моменту проковтування минуло менше 1 год, промивання шлунка може бути ефективним. Однак це слід робити обережно і лише у випадку, якщо потерпілий у свідомості та здатний захистити свої дихальні шляхи (немає ризику аспірації).

3. Киснева терапія. 100% кисень: негайно почати кисневу терапію на рівні 100%, щоб максимізувати насичення киснем та мінімізувати ефекти тканинної гіпоксії, спричиненої ціанідами. Це особливо важливо, оскільки ціаніди блокують утилізацію кисню на клітинному рівні.

4. Застосування антидотів. Не відкладати застосування антидотів: у разі підозри на отруєння ціанідами швидке введення антидоту може бути життєво важливим. Антидоти, такі як гідроксокобаламін або комбінація нітриту натрію та тіосульфату натрію, повинні бути введені якнайшвидше після підтвердження впливу ціанідів.

Ці дії покликані стабілізувати стан постраждалого та підготувати його до подальшого лікування у медичній установі. Важливо забезпечити, щоб заходи першої допомоги були застосовані швидко та правильно, оскільки від цього може залежати результат лікування отруєння ціанідами.

При отруєнні ціанідами необхідно швидко та ефективно застосовувати антидоти для нейтралізації токсичної дії на організм.

Ось докладний опис застосовуваних антидотів та супутніх процедур

1. Антидоти.

Гідроксокобаламін

• Застосування: гідроксокобаламін вводиться внутрішньовенно, починаючи з 5 г дози протягом 15 хв. Цей антидот працює як пожежний, який приходить гасити полум’я, зв’язуючи ціанід і перетворюючи його на менш токсичну речовину — ціанокобаламін, який потім легко виводиться нирками.
• Повторне введення: залежно від реакції пацієнта і тяжкості отруєння може знадобитися друга доза, щоб повністю знешкодити токсин, що залишився.

Нітрит-тіосульфатна комбінація

• Крок 1-й: почати з введення нітриту натрію, який у дозі 300 мг вводиться внутрішньовенно протягом 5–10 хв. Цей препарат працює як перемикач, перетворюючи гемоглобін крові на метгемоглобін, який може пов’язувати ціаніди, тимчасово виводячи їх із організму.
• Крок 2-й: наступним кроком є введення натрію тіосульфату — 50 мл 25% розчину протягом 15–20 хв. Тіосульфат діє як конвертер, перетворюючи зв’язані метгемоглобіном ціаніди на тіоціанати, які потім безпечно виділяються з організму нирками.
• Альтернатива: замість нітриту натрію можна застосовувати диметил-4-амінофенол, який також сприяє швидкому формуванню метгемоглобіну та подальшому зв’язуванню ціанідів.

2. Відсутність методів прискореної елімінації. На жаль, немає спеціалізованих методів для прискореного виведення ціанідів з організму, що робить своєчасне антидотне лікування особливо критичним.

3. Симптоматичне лікування:

• підтримка життєво важливих функцій, таких як дихання, кровообіг та баланс рідини, є основою лікування. Це можна порівняти з підтримкою основних систем будинку у працездатному стані під час шторму;
• корекція порушень, включаючи баланс електролітів і ацидоз, важлива для підтримки нормального функціонування всіх органів і систем.

Ефективне застосування антидотів у комбінації із симптоматичним лікуванням може значно покращити результати при отруєнні ціанідами, знижуючи ризик тяжких наслідків та рятуючи життя потерпілому.