Етиленгліколь — це хімічна речовина, яка використовується як антифриз і сольвент. Він є токсичним при потраплянні в організм, особливо коли метаболізується в печінці.

Етиленгліколь швидко всмоктується в організмі та метаболізується за допомогою ферменту алкогольдегідрогенази. У процесі метаболізму утворюються гліколева, гліоксалева та щавлева кислоти. Ці метаболіти виявляються вкрай токсичними, впливаючи на розвиток тяжкого метаболічного ацидозу (не пов’язаного з диханням) та викликаючи системні ускладнення, такі як ниркова недостатність та пошкодження центральної нервової системи.

Близько 22% введеного етиленгліколю виділяється нирками в незміненому вигляді. Період напіввиведення (Т_½), або час, протягом якого концентрація речовини в організмі знижується наполовину, становить близько 3 год.

Летальна доза етиленгліколю для людини становить близько 70–100 мл, що еквівалентно 1,0–1,4 мл/кг маси тіла. Це робить його дуже небезпечним при випадковому чи навмисному вживанні. При підозрі на отруєння етиленгліколем необхідно терміново звернутися за медичною допомогою для проведення відповідного лікування, яке може включати застосування антидотів, таких як фомепізол або етанол та інші заходи підтримувальної терапії.

Клінічна картина

Опис симптомів отруєння етиленгліколем сприяє розумінню, як розвивається цей стан і як він проявляється, що є важливим для своєчасної діагностики та лікування.

Ранні симптоми отруєння можуть бути схожими на звичайне алкогольне сп’яніння:

• зміни поведінки;
• порушення координації;
• дезорієнтація.

Ці ознаки можуть не викликати підозри в оточуючих, особливо якщо потерпілий відомий як людина, яка вживає алкоголь, що може затримати звернення по медичну допомогу.

Пізні симптоми відображають токсичну дію метаболітів етиленгліколю на організм і включають наступне:

• нудота та блювання;
• психомоторне збудження;
• гіпервентиляція (дихання Куссмауля), яка є спробою компенсувати метаболічний ацидоз;
• сплутаність свідомості або її порушення до глибокої коми;
• судоми;
• гіпотензія (знижений артеріальний тиск);
• тахікардія або іноді брадикардія;
• порушення серцевого ритму.

До специфічних пізніх проявів отруєння належать:

• олігурія, що переходить в анурію, пов’язана з пошкодженням нирок через пряму цитотоксичну дію та формування кристалів оксалату кальцію в ниркових канальцях;
• м’язові спазми, аж до тетанії, як наслідок наростаючої гіпокальціємії.

При цих симптомах потрібне негайне медичне втручання, включаючи можливе застосування антидотів та підтримувальної терапії для стабілізації стану та запобігання подальшим ускладненням.

Діагностика

Для діагностики отруєння етиленгліколем важливим є проведення низки допоміжних досліджень, за допомогою яких можна не тільки підтвердити наявність токсину, але й оцінити ступінь тяжкості отруєння та рівень впливу на організм. Ось деякі ключові дослідження:

1. Токсикологічні аналізи:

• • концентрація етиленгліколю в плазмі крові: рівень 50 мг/дл вважається критичним та загрозливим для життя. Важливо, що на пізніх стадіях отруєння, коли етиленгліколь вже пройшов метаболічні перетворення, його концентрація в плазмі крові може бути низькою або не виявлятися. У таких випадках діагностика та оцінка тяжкості стану базуються на інших параметрах;
  • наявність етиленгліколю в сечі та осад, включаючи кристали щавлевої кислоти, що вказує на перебіг метаболічних процесів перетворення етиленгліколю.

2. Інші важливі лабораторні дослідження:

• • газометрія артеріальної крові: часто виявляється значне зниження pH (<7,0) та рівня бікарбонатів (HCO₃ <10 ммоль/л), що вказує на тяжкий метаболічний ацидоз;
  • аніонний та осмотичний інтервали: обидва ці параметри зазвичай підвищені при отруєнні етиленгліколем, що свідчить про накопичення аніонів та зміну осмотичного тиску;
  • концентрація електролітів: спостереження за рівнями калію, натрію, кальцію важливі, оскільки можуть бути значні порушення електролітного балансу;
  • концентрація молочної кислоти, глюкози, сечовини, креатиніну: за допомогою цих показників можна оцінити загальний стан метаболізму та функцію нирок;
  • активність амінотрансфераз: зміни можуть вказувати на пошкодження печінки.

Ці дослідження в сукупності дозволяють не тільки діагностувати отруєння етиленгліколем, але й визначити ступінь токсичної дії, що є критично важливим для вибору стратегії лікування та моніторингу стану пацієнта.

Лікування

При лікуванні отруєння етиленгліколем потрібен комплексний підхід, що включає як специфічну антидотну терапію, так і підтримувальні заходи. Ось основні компоненти лікування:

1. Детоксикація:

• • промивання шлунка та введення активованого вугілля зазвичай не рекомендуються, оскільки етиленгліколь швидко всмоктується та починає метаболізуватися.

2. Антидоти:

• • етанол і фомепізол використовуються для блокування ферменту алкогольдегідрогенази, який бере участь у метаболізмі етиленгліколю. Блокування цього ферменту запобігає утворенню токсичних метаболітів. Доза цих антидотів аналогічна застосовуваній при отруєннях метанолом. Етанол та фомепізол збільшують період напіввиведення етиленгліколю, даючи більше часу для його виведення з організму до початку метаболізму.

3. Методи прискореної елімінації:

• • гемодіаліз — ефективний метод для прискореного виведення етиленгліколю з плазми крові. Показання до гемодіалізу включають високу концентрацію етиленгліколю в плазмі крові (>50 мг/дл), тяжкий метаболічний ацидоз, гостре пошкодження нирок, а також тяжкий загальний стан пацієнта. Гемодіаліз продовжують доти, доки не буде досягнуто повного виведення токсину і зникнення ацидозу.

4. Симптоматичне лікування:

• • підтримка життєво важливих функцій та корекція порушень, таких як метаболічний ацидоз, за допомогою введення бікарбонату натрію (NaHCO₃) внутрішньовенно;
  • при гострому пошкодженні нирок може знадобитися тимчасова ниркова замісна терапія (гемодіаліз), що зазвичай розрішується протягом декількох тижнів без довгострокових наслідків;
  • введення вітамінів B₁ та B₆ по 100 мг особливо необхідні для пацієнтів з алкогольною залежністю, оскільки у них може бути дефіцит цих вітамінів, що посилює неврологічні ускладнення.

Ефективність лікування залежить від швидкості його початку після отруєння, оскільки раннє втручання може значно знизити ризик розвитку тяжких та незворотних ускладнень.