Протипоказання для здійснення місцевої анестезії
При застосуванні місцевих анестетиків є суворі обмеження. Абсолютні обмеження (протипоказання) — випадки підвищеної чутливості до препаратів цієї групи. З обережністю їх застосовують при шокових станах, епілепсії, а також атріовентрикулярній блокаді ІІ–ІІІ ступенів. Слід враховувати, що у вогнищах вираженого запалення, наприклад, при флегмоні або великих гнійних абсцесах, при місцевому знеболенні часто не фіксується бажаний ефект.
Крім того, є відносне протипоказання до застосування місцевої анестезії з вазоконстриктором (зазвичай епінефрином). Йдеться про хірургічні маніпуляції в зонах, що постачаються кінцевими артеріями, — на пальцях, язиці, носі або статевому члені. У таких ситуаціях є невеликий, але значний ризик розвитку ішемії.
Ускладнення при застосуванні місцевої анестезії
Небажані реакції при застосуванні місцевих анестетиків найчастіше зумовлені їх токсичним чи алергічним впливом. Їхня вираженість безпосередньо пов’язана із введеною дозою — як з концентрацією, так і об’ємом розчину — і значно збільшується при випадковому потраплянні препарату до судинного русла. До початкових ознак побічних ефектів, що розвиваються, належать запаморочення, виникнення парестезій і тремтіння. Якщо ж фіксуються більш тяжкі форми реакцій, то розвиваються судомні епізоди, порушення дихання, зниження серцевого викиду та різні аритмії.
Застосування вазоконстриктора (наприклад епінефрину) поєднано з місцевим анестетиком сприяє зменшенню вираженості кровоточивості та уповільненню всмоктування препарату в системний кровотік. Це знижує ймовірність токсичних проявів, а також зумовлює більш тривалий ефект анестезії та підвищення максимально допустимої дози препарату, наприклад, лідокаїну з 3 до 7 мг/кг маси тіла.
Підготовка пацієнта до застосування місцевої анестезії
Перед проведенням процедури необхідно отримати згоду пацієнта. Далі вибирають оптимальне положення тіла залежно від того, в якій зоні планується виконувати анестезію. Додатково рекомендується встановити периферичний венозний катетер, щоб забезпечити швидкий доступ до вени за необхідності введення лікарських засобів.
Устаткування для проведення місцевої анестезії
Для проведення місцевої анестезії готують стандартний комплект обробки операційного поля. Використовують тонку голку діаметром 0,5–0,7 мм (25–22 G) для введення анестетика, а також ширшу голку, призначену для набору лікарського розчину. Залежно від обсягу та ділянки знеболювання вибирають шприц на 5 або 10 мл. Серед обов’язкових компонентів — ампула з місцевим анестетиком (найчастіше 1—2% лідокаїн), а також необхідні голки та шприци.
Техніка виконання місцевої анестезії
- Насамперед готують операційне поле, дотримуючись всіх правил асептики.
- Для знеболення починають із введення місцевого анестетика (найчастіше 1% лідокаїну) у шкіру, потім послідовно у підшкірно-жирову клітковину та глибше розташовані тканини, орієнтуючись на необхідну глибину анестезії. Перед кожним новим введенням препарату важливо злегка потягнути поршень шприца на себе, щоб переконатися у відсутності крові та запобігти внутрішньосудинному попаданню розчину.
При невеликих втручаннях, як правило, достатньо кількох мілілітрів анестетика. Щоб зменшити кількість проколів шкіри, голку повністю не виймають: її лише трохи відтягують назад, змінюючи напрямок і розподіляючи розчин ширшою площею. Такий підхід зменшує кровоточивість та підвищує комфорт пацієнта.