Ізотонічне зневоднення

Содержание

Визначення

Ізотонічне зневоднення — це стан, при якому організм втрачає воду, але концентрація солей та інших осмолітів у позаклітинній рідині зберігається в нормі. Це означає, що ефективна моляльність (ізотонія) рідин організму залишається в нормальних межах, це і відрізняє ізотонічне зневоднення від гіпотонічного або гіпертонічного зневоднення, при яких фіксуються зміни концентрації електролітів.

При ізотонічному зневодненні втрата води відбувається пропорційно до втрати електролітів, це означає, що осмотичний тиск крові та міжклітинних рідин залишається стабільним. Такий стан часто пов’язаний із ситуаціями, коли втрата рідини відбувається через кишечник (наприклад при діареї) або через шкіру (через потовиділення при інтенсивних фізичних навантаженнях або високій температурі навколишнього середовища).

До симптомів ізотонічного зневоднення належать:

• помірна спрага;
• зниження пружності шкіри;
• сухість слизових оболонок;
• зменшення об’єму сечі;
• загальне відчуття втоми та слабкості.

Для відновлення водного балансу при ізотонічному зневодненні рекомендується споживання рідини, що містить відповідну кількість солей, щоб підтримувати ізотонію. Це може бути звичайна питна вода з невеликим додаванням солі або спеціалізовані розчини для регідратації, які містять оптимальне співвідношення солей та мінералів.

Лікування такого типу зневоднення зазвичай включає як заповнення рідини, так і усунення першопричини втрати води, це можуть бути, зокрема, медичний стан і зовнішні умови. Важливо забезпечити адекватне вживання рідини та, за необхідності, звернутися до лікаря для корекції режиму лікування та запобігання подальшим ускладненням.

Етіологія, патогенез

Ізотонічне зневоднення та пов’язана з ним гіповолемія можуть мати серйозні наслідки для здоров’я. Цей стан виникає, коли організм втрачає рідину разом із розчиненими солями, що зберігає ізотонічність рідини, але призводить до загального зменшення об’єму циркулюючої крові. Розглянемо докладніше причини та наслідки цього стану.

Причини ізотонічного зневоднення:

1. Втрата ізотонічної рідини:

• • шлунково-кишковий тракт: блювання та діарея можуть призвести до значної втрати рідини (вода+електроліти);
  • нирки: надмірне сечовипускання, спричинене застосуванням діуретиків або іншими захворюваннями, також може бути причиною втрати великої кількості ізотонічної рідини;
  • шкіра: опіки пошкоджують шкіру, що порушує її здатність утримувати рідину, що призводить до значної її втрати.

2. Крововтрата: травма або хірургічне втручання можуть призвести до крововтрати, яка також зменшує об’єм циркулюючої крові та може спровокувати гіповолемію.
3. Затримка рідини у третьому просторі: цей стан розвивається тоді, коли рідина накопичується у тканинах і доступна для нормального обміну всередині тіла. Наприклад, при панкреатиті, перитоніті або після хірургічних операцій може відбуватися така затримка, що також веде до гіповолемії.

Наслідки ізотонічного зневоднення та гіповолемії:

• гіповолемія може спричинити зменшення об’єму крові, що циркулює в організмі, що призводить до зниження кровопостачання органів та тканин. Це може спричинити зниження артеріального тиску та погіршення доставки кисню та поживних речовин у клітини;
• у тяжких випадках може розвинутися гіповолемічний шок, небезпечний для життя стан, при цьому стані буде потрібна негайна медична допомога. Шок характеризується гострою серцево-судинною недостатністю, спричиненою дефіцитом об’єму циркулюючої крові.

Лікарю дуже важливо розуміти біологію цих процесів для запобігання та лікування ізотонічного зневоднення та пов’язаних з ним станів. Лікар повинен забезпечити адекватне заповнення втраченої рідини та електролітів, а також виявити та усунути першопричини, що викликали цю втрату.

Клінічна картина, діагностика

Гіповолемія — серйозний стан, що характеризується значною втратою об’єму крові або інших рідин організму, що тягне за собою низку клінічних проявів. Розпізнати та своєчасно розпочати лікування гіповолемії дуже важливо для запобігання розвитку ускладнень.

До симптомів гіповолемії належать:

1. Зниження артеріального тиску: на початку фіксується зниження діастолічного, а також центрального венозного тиску, що може бути помітно за спаданням яремних вен.
2. Тахікардія: прискорене серцебиття є компенсаторною реакцією на зменшення об’єму циркулюючої крові.
3. Олігурія: зменшення обсягу сечовипускання свідчить про недостатнє кровопостачання нирок.
4. Симптоми ішемії центральної нервової системи: запаморочення, синкопальні стани, слабкість, зміна рівня свідомості можуть вказувати на недостатнє кровопостачання головного мозку.
5. Зміни стану шкіри та слизових оболонок: сухість слизових оболонок та втрата еластичності шкіри, яка стає більш «пластиліновою».

Діагностика ізотонічного зневоднення / гіповолемії:

1. Збирання анамнезу: важливо виявити потенційні причини втрати рідини, такі як рясне потовиділення, діарея, блювання, крововтрата або наявність нориць.
2. Оцінка клінічних симптомів: підтвердження наявності вищезгаданих симптомів ізотонічного зневоднення.
3. Лабораторні дослідження: підвищення рівня креатиніну в плазмі крові при нормальному рівні електролітів може вказувати на зниження функції нирок через недостатній об’єм циркулюючої крові.

Диференційна діагностика повинна включати розгляд інших станів, які можуть супроводжуватися гіпотензією, включаючи кардіальні проблеми (наприклад серцеву недостатність, інфаркт міокарда), неврологічні проблеми (наприклад інсульт), отруєння та інші причини.

Ефективне лікування ізотонічного зневоднення залежить від швидкого відновлення об’єму рідини та корекції основної причини втрати рідини. Можливо, необхідно застосувати внутрішньовенні рідини, кровозамінники та/або інші терапевтичні заходи.

Лікування

Тактика лікування ізотонічного зневоднення включає компенсацію втраченої рідини, такої як кров, плазма та електролітні розчини, в об’ємі, що точно відповідає такому втраченої рідини. Цей підхід спрямований на відновлення об’єму циркулюючої крові та підтримку адекватного кровообігу, що критично важливо для запобігання шоку та підтримки функції органів.

Моніторинг центрального венозного тиску є ключовим елементом в управлінні інфузійною терапією. За допомогою контролю центрального венозного тиску можна оцінити ефективність венозного повернення та об’єм внутрішньосудинної рідини, що є важливим при визначенні ступеня гіповолемії. Оптимальний цільовий рівень центрального венозного тиску для більшості пацієнтів становить 10–12 см водяного стовпа. Однак для досягнення та підтримки цього рівня центрального венозного тиску часто необхідно добре поповнити рідинний баланс пацієнта, застосовуючи внутрішньовенні інфузії препаратів.

Інфузійна терапія має бути ретельно спланована та адаптована до індивідуальних потреб пацієнта. До інфузійної терапії належать:

• кристалоїдні розчини, такі як фізіологічний розчин або розчин Рінгера, які зазвичай використовуються для швидкого поповнення об’єму рідини;
• колоїдні розчини, включаючи штучні колоїди, такі як гідроксиетилкрохмаль, або натуральні, як альбумін, для підтримки онкотичного тиску крові;
• кров та кровозамінники, які застосовуються при значній крововтраті для відновлення рівня кисню в крові та об’єму циркулюючих еритроцитів.

Щоб успішно проводити інфузійну терапію, необхідно безперервно моніторувати клінічний стан пацієнта, включаючи динаміку артеріального тиску, частоту серцевих скорочень, діурез і, за необхідності, повторні вимірювання центрального венозного тиску. Також необхідно відстежувати потенційні побічні ефекти інфузійної терапії, такі як перевантаження рідиною або алергічні реакції, щоб своєчасно коригувати об’єм і склад рідини, що вводиться.