Київ

Гіпонатріємія

Содержание

Етіологія та патогенез

Визначення гіпонатріємії базується на зниженій концентрації натрію в плазмі крові, що становить менше 135 ммоль/л. Класифікація цього стану залежить від концентрації натрію та ділиться на три рівні:

  • легка гіпонатріємія: концентрація натрію знаходиться в діапазоні 130–134 ммоль/л;
  • помірна гіпонатріємія: рівень натрію становить 125–129 ммоль/л;
  • тяжка гіпонатріємія: концентрація натрію менше 125 ммоль/л.

Також гіпонатріємія класифікується за часом її виникнення:

  • гостра гіпонатріємія: тривалість стану менше 48 год;
  • хронічна гіпонатріємія: тривалість стану 48 год або більше або будь-який випадок з невідомою тривалістю, якщо відсутні дані, що вказують на гостру форму.

Етіопатогенез гіпонатріємії може включати різні механізми, такі як порушення водно-сольового балансу, зміни функції нирок, ендокринні порушення або побічні ефекти лікарських засобів.

Гіпонатріємія, стан зі зниженою концентрацією натрію в плазмі крові, класифікується на основі осмоляльності плазми крові, яка вимірюється безпосередньо. Основні типи гіпонатріємії включають наступне:

  1. Гіпотонічна гіпонатріємія — найчастіший вид, при якому зниження рівня натрію веде до гіпотонії позаклітинних рідин. Це, своєю чергою, викликає переміщення води в клітини, що призводить до їх набряку. Зазвичай це відбувається через надмірне накопичення води, часто внаслідок синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (The syndrome of inappropriate antidiuretic hormone secretion — SIADH, синдром Пархона):

а) гіпотонічна гіпонатріємія з гіповолемією відбувається, коли втрата натрію та води заповнюється розчинами без електролітів, що може бути результатом втрати через шкіру (потовиділення, опіки), шлунково-кишковий тракт (блювання, діарея) або нирки (наприклад внаслідок тубулопатій чи синдрому втрати солі);

б) гіпотонічна гіпонатріємія з ізоволемією — зазвичай асоціюється із SIADH. Цей стан також може розвинутися при стресі від важкого фізичного навантаження, хронічному гіпотиреозі або при тривалому дотриманні дієти з низьким вмістом натрію;

в) гіпотонічна гіпонатріємія з гіперволемією — виникає при захворюваннях, які викликають відносне зниження внутрішньосудинного об’єму, наприклад при хронічній серцевій недостатності, цирозі печінки або нефротичних набряках. Найчастіше посилюється через збільшене споживання рідини та знижену здатність нирок виділяти вільну воду, як при гострій або хронічній нирковій недостатності.

  1. Негіпотонічна гіпонатріємія, яка може бути ізотонічною чи гіпертонічною, характеризується підвищенням рівня осмотично активних речовин у плазмі крові. Це підвищення сприяє переходу води з клітинного простору до міжклітинного, викликаючи гіпонатріємію розведення. Осмоляльність плазми крові при цьому може залишатися в нормальному діапазоні або бути підвищеною.

Найбільш поширеною причиною негіпотонічної гіпонатріємії є тяжка гіперглікемія. Підвищення рівня глюкози в плазмі крові на кожні 5,5 ммоль/л понад нормальні 5,5 ммоль/л призводить до зниження рівня натрію в плазмі крові на 2,4 ммоль/л. Інші, менш часті причини, включають внутрішньовенне (в/в) введення манітолу, використання великих обсягів рентгеноконтрастних речовин, а також в/в введення ізотонічних розчинів сорбітолу або гліцину під час трансуретральної резекції аденоми передміхурової залози.

3. Псевдогіпонатріємія, також відома як помилкова гіпонатріємія, є станом, при якому відмічається штучно знижена концентрація натрію в плазмі крові. Це відбувається через наявність у плазмі крові високих рівнів ліпідів або парапротеїнів, які інтерферують зі звичайними методами вимірювання натрію. Незважаючи на зареєстроване зниження рівня натрію, осмоляльність плазми крові при псевдогіпонатріємії залишається в межах нормальних значень, що свідчить про необхідність ретельної діагностики для виключення цього стану.

Клінічна картина

Симптоматика гіпонатріємії тісно пов’язана з темпом та ступенем зниження рівня натрію в плазмі крові, а також з осмоляльністю плазми крові та змінами об’єму циркулюючої крові.

При поступовому зниженні рівня натрію до легкого чи помірного ступеня зазвичай серйозні симптоми з боку центральної нервової системи не виявляються. У таких випадках можливі такі симптоми, як погіршення концентрації уваги, порушення когнітивних функцій та проблеми з координацією. Однак при більш значному та швидкому зниженні рівня натрію можуть виникати такі неврологічні симптоми:

  • симптоми середньої тяжкості включають нудоту (без блювання), дезорієнтацію та головний біль;
  • тяжкі симптоми можуть проявлятися у вигляді блювання, підвищеної сонливості, судом та коми (з оцінкою ≤8 балів за шкалою коми Глазго).

Важливо підкреслити, що перелічені симптоми можуть бути специфічними виключно для гіпонатріємії і можуть виникати при інших медичних станах. Тому потрібна ретельна діагностика для точного визначення причин проявів.

Діагностика

Діагностика гіпонатріємії починається з підтвердження зниження рівня натрію в плазмі крові нижче 135 ммоль/л, після чого необхідно виключити псевдогіпонатріємію. Насамперед важливо усунути можливість гіперглікемії, оскільки вона може фальсифікувати показники. Потім слід провести вимірювання осмоляльності плазми крові, щоб визначити, чи є гіпонатріємія гіпотонічною або негіпотонічною, включаючи ізотонічні або гіпертонічні стани. Негіпотонічна гіпонатріємія, хоч і рідкісна, зазвичай не пов’язана з такими серйозними неврологічними ускладненнями, як набряк головного мозку або синдром осмотичної демієлінізації.

У разі виявлення ізотонічної гіпонатріємії дуже важливо виключити псевдогіпонатріємію, перевіривши рівень натрію в нерозведеному зразку з використанням іоноселективного електрода, що дає точне значення рівня натрію в плазмі крові. Якщо така перевірка неможлива, рекомендується вимірювання рівнів тригліцеридів, холестерину та загального білка у плазмі крові, щоб оцінити можливий вплив цих факторів на показники натрію.

Після встановлення діагнозу гіпотонічної гіпонатріємії важливо провести вимірювання осмоляльності сечі (Uosm) та концентрації натрію в сечі (UNa), що може бути виконано на тому самому зразку сечі або на різних зразках, взятих одночасно.

Якщо Uosm не перевищує 100 ммоль/кг H2O, це вказує на те, що гіпонатріємія виникла через надлишок води, викликаний, наприклад полідипсією, тривалим дотриманням дієти з низьким вмістом натрію, як у випадку з анорексією або споживанням таких продуктів, як сухарі та чай або пиво, або через надмірне вживання безелектролітних рідин, особливо при порушеній функції нирок.

Якщо Uosm перевищує 100 ммоль/кг H2O, слід оцінити концентрацію натрію в сечі (UNa). Якщо UNa становить 30 ммоль/л або менше, це свідчить про можливий низький ефективний внутрішньосудинний об’єм, тому потрібна подальша оцінка об’єму позаклітинної води на основі клінічних даних:

а) за наявності збільшення обсягу позаклітинної води (набряки, випіт у серозні порожнини) можливими причинами гіпонатріємії можуть бути серцева недостатність, цироз печінки або нефротичний синдром;

б) якщо спостерігаються симптоми зневоднення та гіповолемії, це може вказувати на втрату води та натрію через шлунково-кишковий тракт, шкіру або внаслідок накопичення рідини у так званому третьому просторі, або це може бути пов’язане із застосуванням діуретиків, інформація про що може бути не вказана або навмисне прихована пацієнтом.

Якщо концентрація натрію в сечі (UNa) перевищує 30 ммоль/л, слід спочатку виключити наявність захворювань нирок та уточнити, чи пацієнт не приймає діуретичні препарати;

а) у разі відсутності захворювань нирок та підтвердження незастосування діуретиків необхідно оцінити обсяг позаклітинної води на основі клінічних даних:

  • якщо об’єм позаклітинної води знаходиться в межах норми, найбільш імовірною причиною гіпонатріємії може бути SIAD. Інші потенційні причини включають вторинний гіпокортицизм (дефіцит глюкокортикоїдів), прихований прийом діуретиків, або тяжкий гіпотиреоз;
  • якщо об’єм позаклітинної води зменшений, можливі причини можуть включати блювання, первинний гіпокортицизм (дефіцит мінералокортикоїдів), недекларований прийом діуретиків, втрату натрію через нирки (наприклад salt losing nephritis, вроджені та набуті тубулопатії) або церебральний сільвтрачаючий синдром;

б) за наявності захворювань нирок або застосування діуретиків визначення точної причини гіпонатріємії на підставі тільки UNa та обсягу позаклітинної води може бути утруднено. У таких випадках слід враховувати всі можливі причини гіпотонічної гіпонатріємії, ґрунтуючись на повному спектрі доступних клінічних даних та анамнезі.

Лікування

Лікування гіпонатріємії варіює залежно від декількох ключових факторів, включаючи її тяжкість, тривалість та клінічну картину, яка може охоплювати такі стани, як набряк головного мозку, зміна волемічного статусу та ризик розвитку неврологічних ускладнень.

  1. У разі симптоматичної гіпонатріємії, особливо якщо вона проявляється набряком головного мозку, необхідно негайно розпочати лікування, навіть якщо рівень натрію знаходиться в межах 125–129 ммоль/л.
  2. За відсутності явних клінічних симптомів першочергове завдання — з’ясування причин порушення. Лікування у цьому разі спрямоване на поступове підвищення рівня натрію до 130 ммоль/л. Якщо рівень натрію знаходиться в інтервалі 125–130 ммоль/л, слід обмежити споживання води.
  3. Контроль за змінами концентрації натрію в плазмі крові повинен проводитися з використанням однієї і тієї самої методики вимірювання, щоб забезпечити точність та узгодженість результатів.
  4. Час корекції рівня натрію має залежати від тривалості гіпонатріємії. Якщо гіпонатріємія розвивалася протягом тривалого часу, коригувати її слід повільно, щоб уникнути ризику неврологічних ускладнень, таких як синдром осмотичної демієлінізації. У випадках, коли гіпонатріємія розвинулася гостро (менше 48 год), коригування може бути виконане швидше.

Ці принципи лікування дозволяють індивідуалізувати підхід до кожного пацієнта, враховуючи його унікальну клінічну ситуацію та тяжкість стану.

У процесі лікування гіпонатріємії необхідно брати до уваги такі кроки:

  • припинення введення зайвих рідин, якщо вони не потрібні, а також скасування прийому лікарських засобів, які могли спровокувати розвиток гіпонатріємії;
  • усунення першопричини гіпонатріємії, наскільки це можливо. Паралельно слід провести корекцію порушень обміну калію, включаючи гіпокаліємію, що часто фіксується;
  • для пацієнтів з хронічною гіпонатріємією та рівнем натрію ≤120 ммоль/л існує значний ризик розвитку синдрому осмотичної демієлінізації при швидкому підвищенні рівня натрію. Рекомендується підвищувати рівень натрію зі швидкістю 4–8 ммоль/л на добу, не перевищуючи 10 ммоль/л за 24 год. У випадках, коли є додаткові фактори ризику синдрому, такі як дуже низька гіпонатріємія (≤105 ммоль/л), гіпокаліємія, алкоголізм, недоїдання, жіноча стать або прогресуючі захворювання печінки, зростання рівня натрію слід обмежити до 4–6 ммоль/л на добу, не перевищуючи 8 ммоль/л у будь-який 24-годинний період;
  • при корекції гіпонатріємії з рівнем натрію менше 120 ммоль/л, особливо якщо вона пов’язана з тимчасовими порушеннями у виведенні вільної води через нирки, такими як SIADH, гіповолемічна гіпонатріємія після прийому тіазидних діуретиків, а також дефіцит альдостерону або кортизолу, слід виявляти. У таких ситуаціях усунення першопричини може призвести до різкого підвищення кліренсу вільної води, що супроводжується зменшенням частки сечі до менш ніж 1,009 і потенційно небезпечним швидким підвищенням рівня натрію в плазмі крові;
  • важливо ретельно моніторувати діурез, який, якщо перевищує 100 мл/год, вказує на активне виведення вільної води нирками. Це може призвести до швидкого та небезпечного підвищення натріємії. Якщо рівень натрію в плазмі крові починає зростати швидше безпечного діапазону, рекомендується припинити всі заходи, які додатково підвищують натріємію, і вжити заходів для поповнення поточних втрат води, включаючи внутрішньовенне введення 2–4 мкг десмопресину;
  • якщо відбувається надмірно швидке підвищення натріємії, слід знизити концентрацію натрію в плазмі крові, вводячи 5% розчин глюкози в дозі 10 мл/кг маси тіла протягом 1 год або провівши інфузію зі швидкістю 3 мл/кг/год до досягнення безпечного рівня натрію. Для запобігання подальшій втраті води рекомендується призначити внутрішньом’язовий десмопресин 2–4 мкг кожні 8 год. У випадках критично швидкого підвищення натріємії може бути показане застосування дексаметазону в дозі 4 мг кожні 6 год протягом 24–48 год, щоб захистити від розвитку синдрому демієлінізації.

Фармакологічне лікування

Фармакологічне лікування гіпонатріємії включає досягнення цільової концентрації натрію в плазмі крові, яка визначається на рівні 130 ммоль/л. Після цього рекомендується нормалізація рівня натрію у плазмі крові, обмежуючи прийом рідини та призначаючи дієту з адекватним вмістом натрію та білка.

Основними розчинами для корекції є 0,9% та 3% розчини NaCl. Для оцінки зміни концентрації натрію в плазмі після інфузії літра такого розчину застосовується наступна формула:

∆[Na] = [Na]інф – [Na]акт / CWU + 1,

де Δ[Na] — очікувана зміна натріємії в ммоль/л, [Na]інф — концентрація натрію в інфузійному розчині (наприклад для 0,9% NaCl — 154 ммоль/л, для 3% — 513 ммоль/л), [Na]акт — поточна концентрація натрію в плазмі крові, а CWU — коефіцієнт загального водного обміну організму, який становить 0,6 у чоловіків і 0,5 у жінок, і зменшується до 0,5 та 0,45 у віці 65 років відповідно.

Таким чином, якщо розрахунок показує, що після інфузії літра NaCl концентрація натрію в крові повинна підвищитися на 10 ммоль/л, а мета корекції становить підвищення на 1 ммоль/л на годину, достатньо буде ввести 100 мл розчину за 1 год. Після цього слід провести контрольний вимір рівня натрію і, якщо необхідно, скоригувати подальшу інфузію, щоб уникнути швидкої зміни натріємії. Важливо пам’ятати, що фактичний приріст натріємії часто буває вищим, ніж той, який був розрахований за формулою.

При проведенні інфузійної терапії для корекції гіпонатріємії важливо ретельно розраховувати очікувану зміну концентрації натрію у плазмі крові. Допустимо, якщо після інфузії одного літра розчину NaCl очікуване збільшення натріємії становить 10 ммоль/л, а цільове збільшення встановлено на рівні 1 ммоль/л на год, тоді необхідно обмежити інфузію до 100 мл за 1 год. Після цього необхідно провести контрольний вимір рівня натрію та скоригувати подальшу терапію залежно від отриманих результатів, щоб уникнути надто швидкої корекції натріємії.

Крім того, при одночасному коригуванні гіпонатріємії та гіпокаліємії використовується модифікована формула, яка враховує введену кількість калію, що впливає на рівень натрію в плазмі крові:

∆[Na] = ([Naінф + Kінф] – Naплазма) / (OWU + 1),

де Δ[Na] — зміна рівня натрію в ммоль/л, Naінф — концентрація натрію в інфузійному розчині, Kінф — концентрація калію в інфузійному розчині, Naплазма — поточна концентрація натрію в плазмі крові, а OWU — загальна вода в організмі, яка зазвичай приймається як 0,6 для чоловіків і 0,5 для жінок.

При лікуванні середньої та тяжкої гіпонатріємії, особливо при SIADH, коли обмеження споживання рідини виявляється неефективним, рекомендується застосовувати сечовину. Доза сечовини становить 60 г на добу, розподілена на декілька прийомів, що відповідає 0,25–0,5 г/кг маси тіла. Сечовина сприяє осмотичному діурезу, збільшенню виведення вільної води та, відповідно, зростанню натріємії. Один із недоліків сечовини — її гіркий смак, який можна частково нівелювати додаванням підсолоджувачів.

Згідно з останніми європейськими рекомендаціями застосування ваптанів і демеклоцикліну в лікуванні гіпонатріємії не підтримується. Ці препарати не рекомендуються через недостатню ефективність або потенційні ризики, пов’язані з їх застосуванням у цьому контексті.

Алгоритм дій у певних клінічних ситуаціях

У разі хронічної або гострої гіпонатріємії з тяжкими симптомами, такими як набряк головного мозку, що виявляється через блювання, надмірну сонливість, судоми або кому, потрібне негайне втручання. Мета терапії в таких випадках — швидке підвищення рівня натрію в плазмі крові на 5 ммоль/л протягом 1-ї години. Для цього рекомендується введення 150 мл 3% розчину NaCl за 20 хв. За необхідності процедуру можна повторити в тій же дозі двічі на добу.

Після кожної інфузії слід перевіряти рівень натрію у плазмі крові. Якщо після первинного підвищення натріємії на 5 ммоль/л вираженість симптомів набряку головного мозку зменшується, інфузія 3% розчину NaCl повинна бути зупинена, і слід розпочати етіотропне лікування для підтримання досягнутого рівня натрію. У разі відсутності поліпшень після 1-ї години терапії інфузію слід продовжити з метою підвищення натріємії на 1 ммоль/л кожну наступну годину, використовуючи відповідні розрахунки для визначення обсягу кожної наступної дози.

Лікування слід припинити, якщо відмічається клінічне поліпшення, рівень натрію в плазмі крові підвищився на 10 ммоль/л щодо вихідного, або досягнутий рівень 130 ммоль/л. Якщо після корекції натріємії до 130 ммоль/л або на 10 ммоль/л вище за вихідний рівень неврологічні симптоми зберігаються, слід розглянути інші можливі причини, крім гіпонатріємії.

У випадках, коли 3% розчин NaCl недоступний, альтернативним варіантом для невідкладної терапії може бути введення 100–200 мл 20% розчину манітолу для швидкої корекції симптомів набряку головного мозку у пацієнтів із гіпонатріємією.

При виявленні хронічної або гострої гіпонатріємії з помірно тяжкими симптомами набряку головного мозку, такими як нудота без блювання, дезорієнтація та головний біль, потрібне швидке втручання. Рекомендується негайно в/в ввести 150 мл 3% розчину NaCl протягом 20 хв. Ця первинна дія спрямована на стабілізацію стану пацієнта.

Після початкової інфузії метою подальшого лікування є підвищення рівня натрію в плазмі крові на 5 ммоль/л протягом наступних 24 год. Це повинно проводитися обережно, щоб уникнути занадто швидкого підвищення натріємії, що може призвести до додаткових ускладнень.

Крім корекції рівня натрію, слід приступити до етіотропного лікування основного захворювання, що зумовило розвиток гіпонатріємії. Паралельно необхідно продовжувати заповнювати NaCl до досягнення цільової концентрації натрію в плазмі крові, що дорівнює 130 ммоль/л. Важливо контролювати, щоб приріст натріємії залишався в межах безпечних добових діапазонів, щоб мінімізувати ризик виникнення ускладнень.

У разі гострої гіпонатріємії, коли ознаки набряку головного мозку відсутні, першочерговим завданням є зупинка введення рідин та препаратів, які могли спровокувати цей стан. Важливо виявити фактори, що призвели до зниження рівня натрію у плазмі крові, та приступити до відповідного лікування. При зниженні концентрації натрію на 10 ммоль/л рекомендується введення 150 мл 3% розчину NaCl в/в протягом 20 хв. Це дозволить стабілізувати рівень натрію в плазмі крові та знизити ризик розвитку набряку головного мозку.

При лікуванні хронічної гіпонатріємії без ознак набряку головного мозку необхідно спочатку визначити волемічний статус пацієнта. Якщо виявлено гіповолемію, рекомендується розпочати з в/в інфузії 0,9% розчину NaCl або збалансованого кристалоїдного розчину, наприклад, розчину Рінгера лактат. Доза становить 0,5–1,0 мл/кг маси тіла на годину, доки волемічний статус не нормалізується. Якщо рівень натрію в плазмі крові залишається нижчим за 130 ммоль/л, слід дотримуватися загальних принципів лікування гіпонатріємії. Важливо також враховувати можливість швидкого підвищення натріємії після відновлення нормального обсягу рідини, що може бути ризикованим.

У разі гіперволемії при легкому або середньому ступені гіпонатріємії важливо зосередитися не так на безпосередньому підвищенні рівня натрію, як на лікуванні основного захворювання, такого як серцева недостатність, цироз печінки або нефротичний синдром. Обмеження споживання рідини допоможе контролювати збільшення позаклітинного об’єму та запобігти додатковому розвитку гіпонатріємії.

При ізоволемії початок етіотропного лікування має також ключове значення. У випадках середньої або тяжкої гіпонатріємії слід дотримуватися загальноприйнятих методів лікування цього стану. Необхідно враховувати ризик швидкого звільнення від вільної води та можливого різкого підвищення рівня натрію, особливо при встановленні та усуненні причин гіпонатріємії, такої як початок замісної терапії глюкокортикоїдами або мінералокортикоїдами або усунення фактора, що спричинив SIADH.

Алгоритм дій при гіпонатріємії, спричиненій певною причиною

При управлінні гіпонатріємією ключовим є дотримання загальних принципів лікування, включаючи ідентифікацію та адресацію основних причин стану.

  1. SIADH — потрібна ретельна оцінка та управління, щоб забезпечити коректне лікування без ризику різкої зміни рівня натрію.
  2. Серцева недостатність із хронічною гіпонатріємією часто пов’язана з гіперволемією. Лікування включає обмеження споживання рідини та застосування петльових діуретиків для контролю обсягу рідини в організмі.
  3. Гіпонатріємія, спричинена прийомом тіазидних діуретиків, зазвичай є хронічною. Скасування прийому тіазидів і відновлення волемічного статусу можуть швидко підвищити кліренс вільної води, що потребуватиме акуратного моніторингу для запобігання занадто швидкому підвищенню натріємії.
  4. Гіпонатріємія на фоні дефіциту мінералокортикоїдів та/або глюкокортикоїдів може виявлятися як з гіповолемією, так і ізоволемією, залежно від конкретного дефіциту (альдостерону або кортизолу). Замісна терапія та нормалізація обсягу рідини можуть викликати швидкі зміни в кліренсі вільної води, тому потрібний ретельний контроль для уникнення різких коливань рівня натрію.

Усі ці заходи спрямовані на забезпечення стабільності та безпеки пацієнта, мінімізуючи ризики, пов’язані з різкими змінами натріємії.

При цирозі печінки гіпонатріємія зазвичай має хронічний характер. Ефективним підходом до управління таким станом є обмеження споживання рідини до об’єму, який менший за добовий діурез (як правило, це менше 750 мл на добу). Для збільшення діурезу часто застосовується комбінація петльових діуретиків та спіронолактону, що допомагає ефективно регулювати рівень натрію у плазмі крові.

Гіпонатріємія, що виникає внаслідок тяжкого, тривалого фізичного навантаження, може призвести до гострої гіпонатріємії з неврологічними проявами, спричиненими набряком головного мозку. Цей стан є формою транзиторного синдрому SIADH. За наявності неврологічних проявів необхідно негайно ввести 150 мл 3% розчину NaCl в/в протягом 20 хв, за необхідності процедуру можна повторити. Водний діурез після фізичної активності сприяє швидкій нормалізації рівня натрію у плазмі крові. Профілактика такої гіпонатріємії включає вживання рідини під час фізичного навантаження лише за наявності спраги та обсягом не більше 400–800 мл на годину.

Синдром церебральної втрати солі — це рідкісне захворювання, яке може розвиватися у пацієнтів із внутрішньочерепними порушеннями, такими як субарахноїдальний крововилив. Основні ознаки цього стану включають гіпотонічну гіпонатріємію, високу концентрацію натрію в сечі, знижений рівень сечової кислоти в плазмі крові, ортостатичну гіпотензію та знижений центральний венозний тиск. Також відмічається збільшений об’єм сечі.

При лікуванні цього синдрому потрібен ретельний підхід, включаючи заповнення дефіциту води та натрію, щоб скоригувати порушення балансу електролітів. Стратегія лікування має включати загальні принципи управління гіпонатріємією, особливо акцентуючи увагу на ретельному контролі гідратації та електролітного балансу, щоб стабілізувати стан пацієнта та запобігти подальшим ускладненням.

Ускладнення

Синдром осмотичної демієлінізації є серйозним ускладненням, яке може виникнути при занадто швидкій корекції хронічної гіпонатріємії. Симптоми цього стану зазвичай виявляються протягом декількох днів після початку лікування і можуть включати раптову появу тетраплегії, псевдобульбарного паралічу, судом та коми, що в деяких випадках може призвести до смерті.

При цих ускладненнях потрібна особлива увага в процесі лікування гіпонатріємії, підкреслюючи важливість повільної та контрольованої корекції рівня натрію в плазмі крові. Персоналу, який бере участь у лікуванні, слід суворо дотримуватися встановлених протоколів корекції натрію, щоб мінімізувати ризик розвитку цього ускладнення.

Прогноз

Прогноз при тяжкій гіпонатріємії з вираженими симптомами набряку головного мозку залишається невизначеним, особливо якщо розвивається синдром осмотичної демієлінізації, який може призвести до довгострокового або стійкого пошкодження головного мозку. У таких випадках результат захворювання може бути дуже серйозним, аж до незворотних наслідків.

У більш загальному випадку результат гіпонатріємії залежить від її причини. Коли гіпонатріємія викликана факторами, що коригуються, і не супроводжується серйозними ускладненнями, прогноз може бути значно сприятливішим. Важливо враховувати, що своєчасне виявлення та адекватне керування основним станом, що викликає гіпонатріємію, відіграють ключову роль у покращенні прогнозу для пацієнта.