Гіпертонічне зневоднення
Содержание
Визначення, етіологія, патогенез
Гіпертонічне зневоднення – це стан, коли в організмі відбувається втрата води, що призводить до підвищення ефективної молярності (гіпертонії) рідин організму. Цей стан може зумовити серйозне порушення водно-сольового балансу і навіть критичні наслідки для здоров’я.
До причин гіпертонічного зневоднення належать:
- Недостатнє надходження води: часто виявляється у пацієнтів у несвідомому стані, які не можуть самостійно пити рідину.
- Втрата води через легені: гіпервентиляція, наприклад, при інтенсивних фізичних навантаженнях або стресі, що може спричинити значну втрату води.
- Втрата гіпотонічних рідин через шкіру, шлунково-кишковий тракт або нирки: наприклад, унаслідок потовиділення, діареї, блювання або осмотичного діурезу, який може бути викликаний глюкозурією в патологічних станах, таких як нецукровий діабет.
Механізми та наслідки гіпертонічного зневоднення:
- підвищення осмотичного тиску позаклітинної рідини призводить до переміщення води із внутрішньоклітинного простору у позаклітинний. Це переміщення води викликає дегідратацію клітин, що може порушити їхню функцію та призвести до пошкодження органів.
- Зменшення обсягу внутрішньоклітинної рідини спричиняє зменшення розміру клітин, що може вплинути на їхні метаболічні процеси та функціонування.
Клінічна картина, діагностика
Клінічні прояви гіпертонічного зневоднення тісно пов’язані з тим, наскільки швидко воно розвивається, ступенем дегідратації клітин центральної нервової системи (ЦНС) та ступенем тяжкості гіповолемії. Уповільнений розвиток такого стану часто призводить до менш виражених неврологічних симптомів, проте серйозність загальних проявів зневоднення залишається.
До клінічних проявів гіпертонічного зневоднення належать:
- загальні ознаки зневоднення: сухість слизових оболонок та шкіри, які легко помітити щодо втрати їхньої еластичності та вологості.
- Ознаки гіповолемії: артеріальна гіпотензія (знижений артеріальний тиск) та тахікардія (прискорене серцебиття) є відповіддю організму на зменшення об’єму циркулювальної крові.
- Олігурія: зменшення об’єму сечі, що свідчить про зменшення ниркового кровотоку і секреторну активність нирок.
- Ознаки артеріальної гіпертензії: значне відчуття спраги розвивається як реакція організму на високу концентрацію натрію у плазмі крові.
- Симптоми з боку ЦНС: сплутаність свідомості, галюцинації та гіпертермія можуть розвинутися на тлі дегідратації та зміни осмотичного балансу у клітинах головного мозку.
Діагностика гіпертонічного зневоднення ґрунтується на наступних компонентах:
- анамнез: важливо встановити, які події чи стани призвели до втрати рідини, зокрема блювання, діарея, підвищене потовиділення або наявність захворювань, що спричиняють осмотичний діурез.
- Оцінка симптомів: наявність вищезгаданих клінічних ознак може допомогти у підтвердженні діагнозу.
- Лабораторні дослідження: підвищена концентрація натрію в плазмі крові (гіпернатріємія), підвищення осмоляльності плазми крові та зміни в об’ємі сечі, що виділяється, є ключовими лабораторними критеріями.
Лікування
Для ефективного лікування гіпертонічного зневоднення потрібне не лише відновлення об’єму втраченої рідини та електролітного балансу, а й корекція основного патологічного процесу, що спричинив дегідратацію. Залежно від ступеня тяжкості стану пацієнту може знадобитися інтенсивна терапія, включно з інфузійним введенням ізотонічних або гіпотонічних розчинів для нормалізації осмотичного тиску та гідратації клітин.
Для того, щоб правильно переливати гіпотонічні розчини, необхідний індивідуальний підхід та ретельне планування, особливо у випадках лікування станів, пов’язаних із високою осмоляльністю позаклітинних рідин, таких як гіпернатріємія. Метою такої терапії є поступове зниження осмоляльності, щоб уникнути ускладнень, пов’язаних із занадто швидким переміщенням води в клітини, що може призвести до набряку клітин, зокрема клітин головного мозку.
Варіанти переливання гіпотонічних розчинів:
- Пероральне введення (п/о):
-
- пацієнтам рекомендується споживання рідин, що не містять глюкози, таких як чай без цукру або звичайна питна вода. Цей метод підходить для легких випадків або в ситуаціях, коли введення недоступне або непотрібне.
- Внутрішньовенне введення (в/в):
-
- інфузія гіпотонічних розчинів повинна проводитися повільно, особливо в умовах, коли необхідно контролювати гіперосмоляльність позаклітинної рідини. Це критично важливо, щоб уникнути занадто швидкого переміщення води з позаклітинного у внутрішньоклітинний простір, що може загрожувати цілісності та функціональності клітин.
- У випадках артеріальної гіпотензії спочатку слід стабілізувати артеріальний тиск за допомогою ізотонічних розчинів, перш ніж починати введення гіпотонічних розчинів. Такий алгоритм введення розчинів допомагає запобігти можливим ризикам, пов’язаним з додатковим зниженням тиску через інфузії гіпотонічних розчинів.
Контроль та моніторинг:
- під час інфузії важливо регулярно контролювати рівні електролітів та осмоляльність плазми крові, а також спостерігати клінічний стан пацієнта.
- Іноді може знадобитися коригування швидкості та об’єму інфузії, це буде залежати від лабораторних показників та відповіді пацієнта на лікування.
Ретельне планування та моніторинг у процесі інфузії гіпотонічних розчинів допомагають уникнути потенційних ускладнень та сприяють ефективному відновленню водно-електролітного балансу.