Гіпернатріємія є станом, при якому рівень іонів натрію в плазмі крові перевищує 145 ммоль/л. Якщо такий стан зберігається понад 48 год, його класифікують як хронічну гіпернатріємію.
Найбільш звичною причиною цього явища є дефіцит води в організмі, що може бути наслідком втрати води чи споживання гіпотонічних рідин або недостатнього поповнення водного балансу. У такому разі загальна кількість натрію в організмі залишається незмінною чи знижується. Набагато рідше гіпернатріємія викликається надмірним вживанням натрію, що призводить до підвищення його рівня в організмі.
Чинники, що зумовлюють розвиток гіпернатріємії:
Ці фактори можуть впливати на обсяг позаклітинного простору, який може бути зменшений (гіповолемія), нормальний (ізоволемія) або збільшений (гіперволемія). У початковій фазі гіпернатріємії вода переміщується із внутрішньоклітинного простору в позаклітинний, викликаючи дегідратацію клітин. Згодом клітини адаптуються, генеруючи осмоліти та поглинаючи іони Na+, K+ та Cl—, що сприяє зниженню осмотичного градієнта між клітинними та позаклітинними рідинами. У хронічній фазі можуть бути відсутні явні ознаки дегідратації ЦНС. Однією з нормальних реакцій нирок на підвищення рівня натрію в плазмі крові є вироблення максимально концентрованої сечі для відновлення водно-сольового балансу.
Симптоми гіпернатріємії варіюють залежно від швидкості підвищення рівня натрію в плазмі крові, ступеня прогресування стану та супутніх змін об’єму рідини в організмі. Крім того, часто відмічають ознаки основного захворювання, яке спровокувало підвищення рівня натрію.
На початковій стадії гіпернатріємії типові втрата апетиту, нудота та блювання. У міру погіршення стану можуть розвиватися порушення свідомості, підвищена збудливість або, навпаки, сонливість, що іноді доходить до коми. Також можливі симптоми, такі як підвищена напруга м’язів та рефлексів.
Коли гіпернатріємія спричинена втратою гіпотонічних рідин або недостатнім вживанням води, часто виникають ознаки гіповолемії, при цьому сеча стає концентрованою та зменшується її об’єм. У пацієнтів із нецукровим діабетом або при осмотичному діурезі, навпаки, об’єм сечі може бути значно збільшений.
При хронічній гіпернатріємії симптоми можуть бути повністю відсутніми. Однак надто швидка корекція хронічної гіпернатріємії може призвести до розвитку набряку головного мозку, що виявляється неврологічними симптомами у пацієнта, в якого раніше не відмічали ознак.
Діагностика гіпернатріємії ґрунтується на вимірюванні рівня натрію у плазмі крові, який має перевищувати 148 ммоль/л. Важливо провести ретельну оцінку водних резервів організму, щоб виявити причину порушення.
Гіпернатріємія може супроводжуватися різними змінами об’єму рідини в організмі:
У випадках, коли втрата рідини відбувається через нирки, необхідно виключити осмотичний діурез, після чого слід встановити тип і причину нецукрового діабету. Ці діагностичні заходи допоможуть визначити найкращий підхід до лікування та корекції гіпернатріємії.
Для ефективного управління гіпернатріємією необхідно зосередити зусилля на двох ключових аспектах:
Ці загальні рекомендації допомагають у забезпеченні безпечного та ефективного відновлення нормального гомеостазу в організмі при гіпернатріємії.
У лікуванні гіпернатріємії вибір інфузійної терапії залежить від поточного стану гідратації пацієнта:
Такі заходи спрямовані на відновлення нормальної концентрації натрію у плазмі крові, враховуючи індивідуальні потреби та стан пацієнта, що забезпечує ефективність лікування й мінімізацію можливих ризиків.
Щоб оцінити зміну концентрації натрію (Na+) у плазмі крові після інфузії розчину та розрахувати об’єм інфузії для досягнення запланованого зниження натріємії, можна використовувати формулу корекції електролітів, аналогічну тій, що застосовується при гіпонатріємії. Ця формула дозволяє розрахувати зміну концентрації натрію в плазмі крові після додавання певного об’єму інфузійного розчину. Ось приблизний підхід до розрахунку:
формула для зміни концентрації натрію:
ΔNa= Nainf−Naserum/TBW+1,
де:
Щоб розрахувати, скільки розчину потрібно ввести за годину для досягнення запланованого зниження рівня натрію, слід:
Частота контролю концентрації натрію в плазмі крові повинна бути високою в початковий період корекції (кожні 1–2 год), щоб адекватно реагувати на зміни та коригувати об’єм та склад інфузійних розчинів залежно від поточних потреб пацієнта.
Для корекції гіпернатріємії за другим методом лікування розрахунок початкової недостатності води проводиться наступним чином:
формула для розрахунку недостатності води:
ΔH2О = ([Na]акт – [Na]необ) · mc. · 0,6/[Na]необ,
де:
До отриманого об’єму недостатності води слід додати оцінку поточних втрат води через піт, дихання, сечовиділення тощо.
Розрахований підсумковий об’єм рідини необхідно ввести протягом 72 год, причому половину цього об’єму слід ввести в перші 24 год.
Частий моніторинг рівня натрію в плазмі крові необхідний для адаптації плану лікування залежно від відповіді пацієнта на введення рідини. Це дозволить уникнути занадто швидкої або повільної корекції натріємії, що може бути пов’язано з певними ризиками.
Для лікування гіпернатріємії можна використовувати різні підходи залежно від тяжкості стану та можливостей пацієнта.
У пацієнтів, які перебувають у свідомості та з легкою формою гіпернатріємії, можливе ефективне заповнення водного балансу за допомогою перорального вживання рідини. Один із приємних та безпечних способів — вживання легко підсолодженого трав’яного чаю. Цей метод сприяє як гідратації, так і може поліпшувати загальне самопочуття пацієнта за допомогою ароматерапевтичного ефекту трав. Підсолоджування чаю невеликою кількістю цукру або меду допомагає стимулювати споживання рідини та трохи підвищує калорійність напою, що може бути корисним в умовах підвищеного катаболізму.
У критичних випадках, коли гіпернатріємія супроводжується серйозними ускладненнями або коли консервативні методи корекції неефективні, може знадобитися видалення надлишку натрію та води за допомогою діалізу. Це особливо актуально для пацієнтів із супутньою нирковою недостатністю або коли існує ризик для життя через зміни в об’ємі циркулюючої рідини або електролітного балансу. Діаліз допомагає контролювати рівень натрію та інших електролітів у плазмі крові, швидко відновлюючи нормальний стан гомеостазу.
Обидва ці методи потребують індивідуального підходу до кожного пацієнта і повинні застосовуватися з урахуванням специфічних потреб та стану здоров’я. При виборі методу лікування важливо враховувати як фізіологічні, так і психологічні аспекти стану пацієнта, щоб забезпечити найбільш ефективне та безпечне відновлення.
Тяжка гіпернатріємія є серйозним і часто небезпечним для життя станом, що характеризується значним підвищенням рівня натрію у плазмі крові. Статистика показує, що більше 50% пацієнтів з тяжкою формою гіпернатріємії помирають, але важливо розуміти, що сама по собі гіпернатріємія рідко є прямою причиною смерті. У більшості випадків летальні наслідки пов’язані з основними захворюваннями, які спровокували порушення водно-сольового балансу.
Основні захворювання, що часто призводять до розвитку тяжкої гіпернатріємії, включають, але не обмежуються такими:
При лікуванні тяжкої гіпернатріємії потрібен комплексний підхід, включаючи корекцію основного захворювання та відновлення нормального рівня натрію у плазмі крові. Це може включати інфузійну терапію, корекцію дієти та, у критичних випадках, методи, такі як діаліз. Дуже важливими також є спостереження за динамікою стану пацієнта та регулярний моніторинг рівня електролітів для адекватної оцінки ефективності лікування та корекції терапевтичного плану.