Ерозивний езофагіт

Що таке ерозивний езофагіт?

Ерозивний езофагіт — це запалення слизової оболонки стравоходу, при якому на її поверхні формуються невеликі пошкодження з ерозії.

Ерозивний езофагіт найчастіше розвивається внаслідок гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), при якій кислий шлунковий вміст закидається назад у стравохід. Згодом кислий шлунковий сік може пошкоджувати тканини стравоходу та викликати формування виразок.

Рідше ерозивний езофагіт пов’язаний з інфекціями, прийомом деяких лікарських засобів (наприклад нестероїдних протизапальних препаратів), зловживанням алкоголем, опіками.

За оцінками експертів, ерозивний езофагіт діагностують у близько 1% населення загалом. При цьому ерозивний езофагіт фіксується у близько 30% пацієнтів із ГЕРХ.

Причини ерозивного езофагіту

Ерозивний езофагіт розвивається, коли запальний процес є причиною руйнування слизової оболонки стравоходу, спричиняючи пошкодження тканин і в деяких випадках — формування виразок. Більшість випадків ерозивного езофагіту розвивається через багаторазовий вплив шлункової кислоти при ГЕРХ.

Нижній стравохідний сфінктер — це м’язовий клапан, який зазвичай перешкоджає попаданню вмісту шлунка до стравоходу. При його ослабленні шлункова кислота потрапляє у стравохід, подразнює його слизову оболонку та призводить до запалення.

Інші причини ерозивного езофагіту включають променеву терапію, опіки та лікарську терапію (наприклад застосування нестероїдних протизапальних препаратів).

Які фактори ризику пов’язані з ерозивним езофагітом?

• Вік: захворювання частіше діагностують в осіб віком 60 років і старше.
• Стать: хворобу найчастіше виявляють у чоловіків.
• Наявність грижі стравохідного отвору діафрагми.
• Шкідливі звички: куріння та регулярне вживання алкоголю можуть підвищувати ризик розвитку ерозивного езофагіту.
• Ожиріння.

Діагностика ерозивного езофагіту

Важливим є детальний збір анамнезу, включно з медикаментозним анамнезом, наявністю шкідливих звичок, хронічних захворювань.

Симптоми ерозивного езофагіту

Симптоми ерозивного езофагіту схожі на симптоми ГЕРХ і можуть включати:

• печію (може відчуватися як печіння чи здавлення). Печія зазвичай розвивається після їди;
• утруднене ковтання (дисфагія);
• відчуття кома, застрягання їжі в горлі;
• болісне ковтання (одинофагія);
• біль, першіння чи садіння в горлі;
• кислотна відрижка;
• кислий присмак у роті;
• підвищене слиновиділення;
• кашель;
• захриплість голосу.

Які методи обстеження застосовують при ерозивному езофагіті?

• Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФГДС) — виявляють гіперемію, набряк, тріщини слизової оболонки, ділянки з вадами тканини.
• Біопсія.
• Езофагеальна манометрія.
• Рентгенографія з барієвим контрастуванням.

Лікування ерозивного езофагіту

Основна мета лікування ерозивного езофагіту — зменшити вираженість запалення, симптомів у стравоході та сприяти загоєнню його слизової оболонки. Тактика терапії значною мірою залежить від причини розвитку ерозивного езофагіту.

Харчування при ерозивному езофагіті

Рекомендується:

• уникати продуктів та напоїв, які можуть викликати печію, таких як жирна їжа, шоколад, страви на основі томатів, цитрусові, кофеїн та алкоголь;
• вживати їжу часто дрібними порціями;
• їжа повинна бути механічно та термічно щадною;
• уникати прийому їжі перед сном, щоб знизити ймовірність закидання шлункової кислоти в стравохід.

Також рекомендується:

• кинути палити;
• підтримувати нормальну масу тіла.

Медикаментозна терапія:

• інгібітори протонної помпи (ІПП — езомепразол, рабепразол, омепразол, лансопразол) є основним методом лікування ерозивного езофагіту;
• блокатори H₂-гістамінових рецепторів (фамотидин);
• антациди застосовуються як симптоматичне лікування, проте не сприяють загоєнню та не рекомендуються для тривалого застосування.

У випадках, якщо пацієнти з ерозивним езофагітом та ГЕРХ не досягають повного зменшення вираженості симптомів на тлі прийому ІПП або якщо симптоми рецидивують після відміни ІПП, їм рекомендується провести повторно ФГДС. ФГДС також слід проводити за наявності «тривожних ознак», включно з дисфагією, зменшенням маси тіла, підозрою на шлунково-кишкову кровотечу, блювання, анемію, множинні фактори ризику стравоходу Барретта або біль у грудній клітці, не пов’язаний із захворюванням серця. Ці ознаки можуть свідчити про розвиток ускладнень.

При плануванні лікування важливо враховувати, що у осіб, які дотримуються вегетаріанського раціону харчування, підвищений ризик розвитку дефіциту вітаміну В₁₂ та магнію при прийомі ІПП.

Стрес може збільшувати вираженість симптомів ГЕРХ та ступінь тяжкості ерозивного езофагіту. Пацієнтам з підвищеною тривожністю можуть бути рекомендовані такі методи лікування, як нейромодулятори, когнітивно-поведінкова терапія та гіпноз.

На сьогодні активно досліджуються блокатори калій-конкурентної кислотності (БККА) — ревапразан, онопразан, тегопразан, фексупразан та кеверпразан. Ці препарати мають низку властивостей, які можуть забезпечити переваги перед ІПП при лікуванні тяжкої форми ерозивного езофагіту, зокрема швидший початок дії, більш ефективне та тривале пригнічення кислотності та кращий контроль кислотності вночі.

Хірургічне втручання

Якщо зміна способу життя та медикаментозна терапія є неефективними, може бути рекомендоване хірургічне втручання. Найчастіше проводиться фундоплікація — це хірургічна процедура, спрямована на зміцнення нижнього стравохідного сфінктера для запобігання рефлюксу.

Які ускладнення можливі при ерозивному езофагіті?

За відсутності лікування ерозивний езофагіт може призвести до серйозних ускладнень, зокрема:

• виразки;
• стриктуру стравоходу: хронічне запалення та пошкодження тканин спричиняють формування рубців та звуження стравоходу;
• стравохід Барретта;
• аденокарциноми стравоходу.