Що таке еозинофілія?

Еозинофілія — це збільшення кількості циркулювальних еозинофілів до >500/мм³.

Еозинофіли є клітинами, що фагоцитують комплекси антиген — антитіло, переважно сформовані імуноглобулінами (IG) Е.

Залежно від кількості еозинофілів у периферичній крові виділяють:

легку еозинофілію (500–1500/мм³);
помірну еозинофілію (1500–5000/мм³);
тяжку еозинофілію (>5000/мм³).

Гіпереозинофільний синдром визначається як абсолютна еозинофілія з числом еозинофілів >1500/1 мм³ крові (або ≥20–30% від загальної кількості лейкоцитів), що зафіксована двічі з інтервалом не менше 1 міс, або виражена тканинна еозинофілія.

У нормі еозинофіли складають <5% лейкоцитів, що циркулюють.

Еозинофіли — це вид гранулоцитів крові, які експресують цитоплазматичні гранули, що містять основні білки та білки, що зв’язуються з кислими барвниками, такими як «еозин». Вони походять з кісткового мозку, і їх продукція стимулюється інтерлейкінами (IL)-5, IL-3 та гранулоцитарно-макрофагальним колонієстимулювальним фактором (ГМ-КСФ). Їх T_½ з кровотоку становить 4,5–8 год. Вони можуть бути у тканинах, переважно дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, протягом 8–12 днів.

Етіологія

Залежно від причин розвитку еозинофілія може бути первинною чи вторинною.

Первинна еозинофілія: причини

Хронічний еозинофільний лейкоз.
Мієлоїдні та лімфоїдні новоутворення з перебудовами генів PDGFRA, PDGFRAB або FGFR1.
Спадкова еозинофілія.
Ідіопатичний гіпереозинофільний синдром.

За яких захворювань фіксується еозинофілія?

Еозинофілія може розвиватися при низці гострих та хронічних захворювань. Ці хвороби є причинами вторинної еозинофілії та включають:

алергічні захворювання (бронхіальну астму, алергічний риніт, кропив’янку, сироваткову хворобу, синдром Стівенса — Джонсона, лікарські та харчові алергічні реакції);
паразитарні інвазії: анкілостомоз, аскаридоз, цистицеркоз, ехінококоз, шистосомоз, стронгілоїдоз, трихінельоз, токсокароз;
грибкові та бактеріальні інфекції: бронхолегеневий аспергільоз, туберкульоз, кокцидіоїдомікоз, дисемінований гістоплазмоз, скарлатину;
гарячку;
шкірні захворювання, включно із псоріазом, атопічним дерматитом, екземою, пухирчаткою, грибоподібним мікозом, синдромом Сезарі;
реакцію «трансплантат проти хазяїна»;
хвороби сполучної тканини (синдром Черджа — Стросс, системний червоний вовчак, синдром еозинофільної міалгії);
легеневу еозинофілію, тропічну еозинофілію, еозинофільний езофагіт, гастроентероколіт.

Патогенез

Еозинофіли диференціюються у кістковому мозку. Зрілі еозинофіли знаходяться у тканинах, переважно за межами судинної мережі. При еозинофільних захворюваннях еозинофіли залучаються до уражених тканин. Імунні реакції, опосередковані Т-хелперами II типу, та продукція IL-5 індукують еозинофілопоез та активацію еозинофілів. Основним цитокіном, відповідальним за продукцію та активацію еозинофілів, є IL-5.

Діаметр еозинофілу становить близько 12–17 мкм. У еозинофіла є сегментоване ядро. У його складі цитоплазми знаходиться велика кількість гранул, що містять протеолітичні ферменти. Гранули складаються з 4 основних білків: головного основного білка (MBP1), еозинофільного катіонного білка (ECP), еозинофільного нейротоксину (EDN) та еозинофільної пероксидази (EOP). Вони забарвлюються у червоно-оранжевий колір за Романовським.

Після активації еозинофіли дегранулюються та вивільняють катіонні білки у тканині. Ці білки, що вивільняються, можуть бути протеолітичними ферментами, які також можуть викликати пошкодження клітинної стінки хазяїна. Еозинофіл також секретує цитокіни, такі як IL-10 та IL-14, які сприяють підтримці гомеостазу та імунорегуляції.

Діагностика еозинофілії

Те, якими симптомами супроводжується еозинофілія, значною мірою залежить від причини цього стану.

Важливо провести ретельне фізикальне обстеження та зібрати детальний анамнез. Фізикальне обстеження має містити оцінку стану шкіри, аускультацію легень, а також огляд черевної порожнини.

Необхідно зібрати докладний анамнез подорожей, інформацію про робоче середовище, наркологічний анамнез.

Еозинофілія: симптоми

Субфебрильна гарячка;
підвищене потовиділення у нічний час доби;
невмотивована стомлюваність;
ненавмисне зменшення маси тіла;
висип на шкірі;
свербіж;
задишка;
ринорея;
сльозотеча;
хрипи при диханні;
кашель;
біль у животі.

Еозинофілія: ознаки, що виявляються під час фізикального огляду, також відрізняються залежно від причин такого стану. Можливі:

висип на шкірі;
дихальні хрипи, що вислуховуються при аускультації;
спленомегалія;
набряк та гіперемія слизової оболонки носа.

Залежно від поєднання наявних симптомів може бути сформульований імовірний діагноз. Так, субфебрильна температура тіла, підвищена стомлюваність та ненавмисне зменшення маси тіла можуть відзначатися при різних захворюваннях, включно з мієлопроліферативними та лімфоїдними новоутвореннями, синдромом Черджа — Стросс.

Шкірний висип та свербіж можуть фіксуватися при шкірній Т-клітинній лімфомі, екземі.

Еозинофілія при бронхіальній астмі може супроводжуватися задишкою, нападами ядухи, кашлем, виділенням склоподібного мокротиння та хрипами при диханні. Задишка, кашель і хрипи при диханні також можуть розвиватися при бронхолегеневому аспергільозі, синдромі Леффлера, легеневій еозинофілії, синдромі Черджа — Стросс.

У який період захворювання можлива еозинофілія?

Еозинофілія може розвиватися в різні періоди перебігу захворювання.

Так, наприклад, при скарлатині еозинофілія зазвичай виникає на 2-й день після розвитку висипу. Ця ознака є характерною для вищезазначеного захворювання.

При бронхіальній астмі, алергічному риніті, кропив’янці вираженість еозинофілії збільшується у періоди загострення, а зменшується кількість еозинофілів у крові / приходить у норму — у період ремісії.

При глистних інвазіях при масивному зараженні може фіксуватися виражена еозинофілія, а її зникнення характерне при десенсибілізації на тлі ефективного антипаразитарного лікування.

Додаткові методи обстеження

Загальний аналіз крові із лейкоцитарною формулою.
Цитогенетичне дослідження, каріотипування та генетичний скринінг хромосом.
FISH — аналіз периферичної крові.
Біопсія кісткового мозку.
Рівень вітаміну B₁₂ та триптази у плазмі крові.
Біопсія шкіри (за наявності висипу).
Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини.
Аналіз калу для виявлення паразитів і яєць гельмінтів.
Спірографія.
Тестування на вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Еозинофілія: терапія

Те, як лікують еозинофілію, залежить від причини її розвитку.

При невідкладних станах, що супроводжуються гемодинамічною нестабільністю або органною недостатністю, показано внутрішньовенне введення глюкокортикостероїдів (преднізолону, метилпреднізолону).

При алергічних захворюваннях може бути показане застосування протиалергічних препаратів, глюкокортикостероїдів, антилейкотрієнових засобів.

При паразитарних інфекціях — протипаразитарних препаратів.

У випадках стероїдрезистентного гіпереозинофільного синдрому та хронічного еозинофільного лейкозу проводиться терапія гідроксикарбамідом та інтерфероном-альфа.

При агресивних формах патології застосовують цитотоксичні препарати другої лінії.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика проводиться між первинною та вторинною еозинофілією.

При вторинній еозинофілії диференційна діагностика проводиться між захворюваннями, які потенційно могли спричинити цей стан.

Чим небезпечна еозинофілія?

Оскільки еозинофіли можуть продукувати прозапальні цитокіни та містити протеолітичні ферменти, здатні пошкоджувати клітинні мембрани, за відсутності адекватного лікування може виникнути пошкодження тканин та органів-мішеней. Так, наприклад, легенева еозинофілія може ускладнюватися розвитком респіраторного дистрес-синдрому.