Київ

Електрична кардіоверсія

Електрична кардіоверсія заснована на поданні синхронізованого електричного розряду, прив’язаного до часу появи зубця R на електрокардіограмі (ЕКГ). Це дозволяє уникнути фази вразливості міокарда (хвиля T), знижуючи ризик розвитку фібриляції шлуночків.

Показання для електричної кардіоверсії

  1. Екстрена (ургентна) кардіоверсія — проводиться при надшлуночкових та шлуночкових тахіаритміях, що супроводжуються вираженими гемодинамічними порушеннями, такими як артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда, набряк легень або втрата свідомості.
  2. Планова кардіоверсія — використовується при стійких тахіаритміях (найчастіше при фібриляції або тріпотінні передсердь), що не супроводжуються значними порушеннями гемодинаміки, особливо якщо медикаментозна терапія виявилася неефективною або неможливою.

Ускладнення при електричній кардіоверсії

Серед потенційних небажаних наслідків виділяють:

Підготовка пацієнта до електричної кардіоверсії

Перед проведенням кардіоверсії необхідно отримати поінформовану згоду пацієнта, якщо його стан дозволяє. Процедура виконується під короткочасною загальною анестезією для забезпечення комфорту та мінімізації стресу пацієнта.

Особливості при плановому втручанні

При плановій кардіоверсії пацієнт повинен бити натще. Перед процедурою важливо усунути можливі електролітні порушення (наприклад гіпокаліємію або гіпомагніємію), оскільки вони можуть спричиняти аритмогенні ускладнення. Серцеві глікозиди, як правило, не скасовують заздалегідь, за винятком випадків підозри на їхню токсичну дію.

У хворих з фібриляцією або тріпотінням передсердь тривалістю понад 48 год необхідне проведення попередньої антикоагулянтної терапії для зниження ризику тромбоемболічних ускладнень, таких як інсульт.

Необхідне обладнання

Використовується стандартний набір для виконання ручної дефібриляції та проведення короткочасної загальної анестезії: дефібрилятор з функцією синхронізації, електроди (наклейки або «ложки»), гель, засоби моніторингу, препарати та обладнання для введення та підтримки анестезії.

Техніка виконання електричної кардіоверсії

  1. Підготовка та активація синхронізації. Процедура проводиться аналогічно до ручної дефібриляції, але з обов’язковим включенням функції синхронізації після запуску дефібрилятора та отримання сигналу ЕКГ. На екрані монітора та/або безпосередньо на стрічці ЕКГ повинні з’явитися синхронізувальні маркери, що відображаються над вершинами зубців R або відразу за ними. Для надійного розпізнавання важливо вибрати той ЕКГ-відвід, у якому кожен комплекс QRS супроводжується чітким маркером синхронізації.
  2. Проведення розряду. Після натискання кнопки «шок» (або «розряд») не слід знижувати тиск на ручні електроди і не прибирати їх від грудної стінки до виконання розряду — на відміну від дефібриляції, розряд може бути виконаний із затримкою, оскільки він синхронізований із зубцем R.
  3. Повторні розряди та контроль режиму. Якщо аритмія зберігається і потрібен повторний розряд, необхідно щоразу переконуватися, що режим синхронізації, як і раніше, активний, оскільки багато дефібриляторів автоматично перемикаються в несинхронізований режим дефібриляції після одного розряду. При фібриляції передсердь та нестабільної шлуночкової тахікардії рекомендується ступінчасте збільшення енергії: 100, 200, 300 та 360 Дж. Результати дослідження свідчать, що стартова енергія 360 Дж може бути ефективнішою за збереження аналогічного профілю безпеки. У разі тріпотіння передсердь або стабільної шлуночкової тахікардії допустимо починати з 25–50 Дж.
  4. Моніторинг пацієнта. Протягом усієї процедури та до повного відновлення свідомості слід здійснювати безперервний моніторинг серцевого ритму (за допомогою кардіомонітора) та насичення крові киснем (з використанням пульсоксиметра). Це забезпечує безпеку пацієнта та дозволяє оперативно реагувати на можливі ускладнення.