Дихальний ацидоз

Содержание

Визначення, етіологія, патогенез дихального ацидозу

Зниження pH крові до рівня <7,35 пов’язане з підвищенням рівня вуглекислого газу в організмі (гіперкапнією), отже, цей стан є наслідком порушеної легеневої вентиляції. При гіповентиляції відбувається надмірне накопичення CO₂, що призводить до розвитку дихального ацидозу, який може протікати як у гострій, так і хронічній формі. У відповідь організм активує компенсаторні механізми: іони водню нейтралізуються внутрішньоклітинними буферами, а нирки збільшують продукцію бікарбонатів за рахунок активації амоніогенезу.

Клінічна картина, діагностика дихального ацидозу

Гостра чи хронічна дихальна недостатність супроводжується специфічними клінічними проявами. При цьому рівень pH крові може залишатися не більше норми чи знижуватися. Одночасно виявляється підвищення концентрації бікарбонатів (HCO_₃⁻) у різному ступені тяжкості, що свідчить про компенсаторну реакцію організму на дихальний ацидоз, що розвивається.

При діагностиці дихального ацидозу слід звернути увагу (це головне) на результати аналізу газів артеріальної крові. Основними лабораторними ознаками є підвищення парціального тиску вуглекислого газу (pCO₂) та зниження pH крові <7,35. У разі хронічного перебігу можлива нормалізація pH завдяки компенсаторному підвищенню концентрації бікарбонатів (HCO_₃⁻). Для уточнення ступеня тяжкості та характеру ацидозу проводять оцінку надмірної основи (base excess) та аніонної різниці. Також слід зазначити, що додатково використовуються інструментальні методи, такі як спірометрія, рентгенографія або комп’ютерна томографія (КТ) органів грудної клітки та дослідження функції зовнішнього дихання. Слід пам’ятати, що важливо виявити першопричину гіповентиляції, наприклад, захворювання легень, порушення роботи дихальних м’язів або ураження центральної нервової системи. Комплексний підхід до діагностики дозволяє точно встановити форму та вираженість дихального ацидозу, а отже, визначити оптимальну тактику корекції.

Диференційна діагностика дихального ацидозу

При диференційній діагностиці дихального ацидозу слід відрізняти його від інших станів, які також супроводжуються зниженням pH крові. Насамперед необхідно диференціювати дихальний ацидоз від метаболічного, що характеризується зниженням рівня бікарбонатів (HCO_₃⁻) та компенсаторним зниженням pCO_₂. У той час як при дихальному ацидозі фіксується первинне підвищення pCO₂ та в разі хронічного перебігу — вторинне збільшення кількості HCO_₃⁻.

Також слід враховувати захворювання, що викликають гіповентиляцію і, відповідно, гіперкапнію: обструктивні захворювання легень (хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), бронхіальна астма), пригнічення дихального центру (наприклад внаслідок застосування седативних препаратів), порушення роботи дихальної мускулатури (міастенія, бічний аміотрофічний склероз (БАС)), грудної клітки (кіфосколіоз) та синдром ожиріння-гіповентиляції (синдром Піквіка).

Важливе значення має аналіз газів артеріальної крові, а також дані клінічного огляду, анамнезу, рентгенологічних досліджень та функціональних тестів. Слід розрізняти різні форми ацидозу, ця диференціація дозволить точно встановити природу кислотно-лужного порушення та вибрати відповідну терапію.

Лікування дихального ацидозу

Лікування дихального ацидозу спрямоване на усунення гіповентиляції та відновлення нормального газообміну. Основна мета терапії — зниження рівня вуглекислого газу в плазмі крові та стабілізація кислотно-лужного балансу.

У гострому стані при тяжкій формі гіперкапнії може знадобитися екстрена інтубація та проведення штучної вентиляції легень. У легких випадках використовують неінвазивну вентиляційну підтримку (Non-Invasive Ventilation — NIV).

Також обов’язково слід виявити та лікувати першопричини порушення дихання — наприклад, обструкції дихальних шляхів, загострення ХОЗЛ, нейром’язових захворювань або пригнічення дихального центру. При хронічному дихальному ацидозі слід проводити киснетерапію з обережністю, постійно контролюючи рівень pCO_₂, щоб уникнути збільшення вираженості гіперкапнії.

Також важливо використовувати методи для покращення дренажу бронхіального секрету, застосовувати препарати з груп бронхолітиків, відхаркувальних та за необхідності — антибіотиків. Слід пам’ятати, що в терапії має бути комплексний підхід, тому буде потрібна підтримка функції нирок та корекція супутніх порушень метаболізму.

Профілактика дихального ацидозу

Профілактика дихального ацидозу спрямована на запобігання розвитку порушень вентиляційної функції легень та накопичення вуглекислого газу в людському організмі. Ключовими заходами є своєчасне виявлення та лікування захворювань, здатних викликати гіповентиляцію, таких як ХОЗЛ, бронхіальна астма, ожиріння, нейром’язові та неврологічні розлади.

Важливо уникати надмірного застосування седативних засобів та наркотичних анальгетиків, особливо у пацієнтів із ризиком гіперкапнії. Слід здійснювати постійний контроль за функцією дихання у осіб із хронічними захворюваннями, звернути увагу на регулярне проведення спірометрії. Пам’ятати про вакцинацію від респіраторних інфекцій та відмову від куріння. Усе це сприяє зниженню ймовірності розвитку ацидозу.

Додаткове значення мають дихальна гімнастика, лікувальна фізкультура та спостереження пацієнтів з ознаками нічної гіповентиляції. До профілактики також належать і освітні заходи, спрямовані на підвищення обізнаності хворих про ознаки дихальної недостатності та необхідність своєчасного звернення по медичну допомогу.

Прогноз дихального ацидозу

Прогноз при дихальному ацидозі залежить від характеру, ступеня тяжкості та тривалості основної патології, що спричинило порушення вентиляції, а також від своєчасності початку та ефективності терапії.

При гострому дихальному ацидозі, що розвинувся раптово, прогноз може бути несприятливим, особливо за відсутності швидкої корекції гіповентиляції та нормалізації рівня вуглекислого газу. При такому стані потрібна невідкладна медична допомога, оскільки гіперкапнія та ацидемія, які прогресують, можуть призвести до пригнічення свідомості, аритмії та зупинки дихання.

У разі хронічного дихального ацидозу прогноз є більш сприятливим, особливо при компенсаторному підвищенні рівня бікарбонатів та проведенні комплексного лікування основного захворювання. Регулярне спостереження, підтримувальна вентиляційна терапія та контроль за кислотно-лужним балансом дозволяють суттєво підвищити якість життя та знизити частоту загострень.

Отже, прогноз варіює від сприятливого до серйозного та залежить від клінічної ситуації, компенсаторних можливостей організму та своєчасного медичного втручання.