Підвищення pH крові вище 7,45 вказує на розвиток дихального алкалозу, який розвивається внаслідок первинної гіпокапнії, зумовленої гіпервентиляцією. Зниження рівня вуглекислого газу в крові може бути спричинене посиленою стимуляцією дихального центру під впливом болю, емоційного збудження, переохолодження, гіпоксії різного походження, а також при органічних ураженнях центральної нервової системи — переважно судинного характеру, які становлять до 90% випадків. Крім того, гіпервентиляція може фіксуватися при деяких психічних розладах.
Компенсаторною реакцією на дихальний алкалоз з боку нирок є посилене виведення бікарбонатів із сечею та зниження їх синтезу. Однак для повної компенсації такого порушення потрібен певний час — зазвичай кілька діб.
Клінічні прояви дихального алкалозу залежать від основної причини гіпервентиляції. При ізольованій гіпокапнії можуть фіксуватися порушення свідомості, ознаки ішемії головного мозку, парестезії, а також пірамідні симптоми. Крім того, при алкалозі іноді відмічають явища спазмофілії або їх еквіваленти — у вигляді підвищеної нервово-м’язової збудливості та судомного синдрому.
Діагноз дихального алкалозу підтверджується при виявленні епізодів стійкої або минущої гіпервентиляції. Лабораторними критеріями є підвищення pH крові вище 7,45, зниження парціального тиску вуглекислого газу (pCO₂) і нормальний або знижений рівень бікарбонатів (HCO₃⁻). У разі компенсованої форми pH може залишатися в межах норми при одночасно зниженому pCO₂ та зниженій концентрації HCO₃⁻ як результат ниркової компенсації.
Додаткове значення мають виявлення ознак гіпервентиляції — постійної чи епізодичної, а також аналіз клінічної ситуації: фіксація болю, психоемоційного збудження, неврологічних симптомів чи ознак гіпоксії. У випадках хронічного або компенсованого перебігу дихального алкалозу може бути необхідним проведення розширеного кислотно-лужного балансу, включаючи розрахунок аніонної різниці та рівня основ (base excess).
За допомогою комплексної інтерпретації лабораторних та клінічних даних можна не лише підтвердити дихальний алкалоз, але й визначити його форму — гостру чи компенсовану, а також встановити її причину.
При лікуванні дихального алкалозу зусилля спрямовані на усунення як причин гіпервентиляції, так і симптомів, викликаних гіпокапнією.
При підборі лікувальної тактики необхідні обережність та обов’язковий контроль за газообміном та загальним станом пацієнта, щоб уникнути прогресування дихальної дисфункції.
Профілактика дихального алкалозу полягає у попередженні станів, що супроводжуються неконтрольованою гіпервентиляцією та зниженням рівня вуглекислого газу в крові. Основна увага приділяється своєчасній діагностиці та лікуванню причин, здатних викликати надмірну стимуляцію дихального центру, — таких як гіпоксія, психоемоційні розлади, біль, неврологічні захворювання.
Особливу роль відіграють заходи, створені задля стабілізації психоемоційного стану, включаючи психотерапію і за необхідності — медикаментозну корекцію тривожних і панічних станів. У пацієнтів із захворюваннями центральної нервової системи необхідний постійний контроль неврологічного статусу та профілактика судинних ускладнень.
Також важливо уникати необґрунтованого застосування кисневої терапії за відсутності гіпоксії, а в клінічній практиці контролювати параметри газообміну у пацієнтів із ознаками гіпервентиляції. Регулярне спостереження, особливо пацієнтів групи ризику, дозволяє своєчасно запобігти розвитку дихального алкалозу.