Аутоімунний метапластичний атрофічний гастрит

Содержание

Визначення

Аутоімунний метапластичний атрофічний гастрит (AMAГ) є хронічним запальним захворюванням, що поширюється на слизову оболонку тіла шлунка. Основною особливістю AMAГ є наявність у плазмі крові циркулювальних аутоантитіл, спрямованих проти парієтальних клітин шлунка та внутрішнього фактора (ВФ). Ці клітини відповідають за вироблення соляної кислоти, необхідної для нормального травлення, та ВФ, що відіграє ключову роль у засвоєнні вітаміну B₁₂.

Аутоантитіла атакують парієтальні клітини, що призводить до їх знищення і, як наслідок, атрофії слизової оболонки шлунка. Це знижує кислотність шлункового соку та порушує процес засвоєння вітаміну B₁₂, що може спричинити розвиток анемії. На ранніх стадіях AMAГ часто протікає безсимптомно, але згодом може викликати симптоми, такі як втома, блідість шкіри, зниження апетиту та загальне нездужання через дефіцит вітаміну B₁₂ та інших поживних речовин.

При діагностиці AMAГ потрібен комплексний підхід, зокрема аналіз на наявність аутоантитіл, ендоскопія з біопсією слизової оболонки шлунка та, можливо, додаткові лабораторні дослідження для оцінки рівня вітаміну B₁₂. Лікування захворювання спрямоване на контроль симптомів та запобігання ускладненням, таким як шлунково-кишкові порушення та нейрологічні проблеми, пов’язані з дефіцитом B₁₂, що може включати прийом замісної терапії вітаміном B₁₂ та іншими необхідними речовинами.

Етіологія та патогенез

Етіологія AMAГ залишається не до кінця зрозумілою, проте відомо, що у його розвитку значну роль відіграють як генетичні фактори, так і імунні механізми. Генетична схильність до AMAГ може бути пов’язана з певними групами крові та антигенами системи людських лейкоцитарних антигенів (Human leukocyte antigen — HLA), зокрема з II (А) групою крові, антигенами HLA-B8 та -DR-3.

Антитіла проти парієтальних клітин шлунка відіграють ключову роль у патогенезі захворювання. Ці антитіла атакують протонну помпу (H+/K+-АТФ-азу) на поверхні парієтальних клітин, що призводить до їх функціональної недостатності та ахлоргідрії — відсутності соляної кислоти у шлунковому соку. Разом з тим у дослідженнях виявлено, що CD4+ лімфоцити також відіграють важливу роль у руйнуванні парієтальних клітин, збільшуючи вираженість запального процесу і викликаючи атрофію слизової оболонки шлунка.

Інший аспект патології — антитіла проти ВФ, які заважають нормальному засвоєнню вітаміну B₁₂ (кобаламіну). Ці антитіла представлені у 2 формах:

1. Антитіла, які блокують зв’язування кобаламіну з ВФ, що перешкоджає формуванню активного комплексу для подальшого засвоєння вітаміну.
2. Антитіла, які блокують приєднання комплексу кобаламін-ВФ до специфічних рецепторів на епітелії клубової кишки, що необхідно для абсорбції вітаміну.

Розуміння цих механізмів має важливе значення для розробки стратегій лікування AMAГ, спрямованих на корекцію імунних порушень та запобігання дефіциту вітаміну B₁₂, а також для вивчення глибших причин аутоімунних захворювань шлунка.

AMAГ є тривалим запальним процесом у шлунку, який призводить до атрофії слизової оболонки, особливо на дні та тілі шлунка, а меншою мірою — у пілоричній частині. Раніше цей вид гастриту класифікували як тип А. На відміну від атрофії, спричиненої інфекцією Helicobacter pylori, при AMAГ вогнища кишкової метаплазії утворюються значно рідше. Стан атрофії в межах AMAГ вважається незворотним, і у деяких пацієнтів цей стан може призвести до розвитку мегалобластної анемії Аддісона — Бірмера, особливого типу анемії, пов’язаного з дефіцитом вітаміну В₁₂.

Сучасна класифікація розрізняє підтип AMAГ — екзогенний мультифокальний метапластичний гастрит. Незважаючи на відмінності в патогенезі між аутоімунним та екзогенним підтипами, обидва проявляють схожі гістологічні характеристики, включно з наявністю 2 типів метаплазії: псевдопілоричної та кишкової.

AMAГ може асоціюватися з іншими аутоімунними захворюваннями, такими як цукровий діабет I типу, тиреоїдит, хвороба Аддісона, синдром Шегрена та ревматоїдний артрит, що вказує на більш широку системну імунну реакцію, що стосується різних органів і тканин.

Епідеміологія

Епідеміологія AMAГ є складним завданням для медичних досліджень, особливо через його часто безсимптомний перебіг. Саме ця обставина ускладнює точне визначення частоти виникнення захворювання. Тим не менш доступні оцінки вказують на те, що AMAГ можна діагностувати у 2–20% усього населення віком від 50 років.

Цей значний розкид у відсоткових показниках пояснюється відмінностями у методах досліджень та варіабельністю у клінічних проявах захворювання, що робить діагностику AMAГ особливо складною. Безсимптомний перебіг патології означає, що багато випадків можуть залишатися нерозпізнаними до тих пір, поки не відбудеться значне погіршення стану, наприклад, розвиток анемії або інших, пов’язаних з атрофією слизової оболонки шлунка, проявів.

Це захворювання потребує підвищеної уваги з боку медичної спільноти, особливо в контексті збільшення тривалості життя та зростання кількості осіб похилого віку серед населення, що потенційно може підвищувати поширеність AMAГ. Навчання лікарів розпізнаванню ранніх ознак та симптомів, а також розробка більш чутливих діагностичних інструментів можуть допомогти в більш ефективному контролі цього захворювання.

Клінічна картина

Клінічна картина AMAГ часто залишається невираженою доти, доки не виявляться серйозніші ускладнення, такі як мегалобластна анемія. У багатьох випадках навіть за повної атрофії слизової оболонки шлунка та наявності кишкової метаплазії захворювання може мати перебіг без явних симптомів, що робить його раннє виявлення особливо складним.

Мегалобластна анемія, що розвивається в результаті дефіциту вітаміну B₁₂, є одним із найбільш значущих та помітних проявів AMAГ. Цей тип анемії характеризується утворенням незрілих великих еритроцитів (мегалобластів) і може виявлятися такими симптомами, як:

• втома та слабкість;
• блідість шкірних покривів;
• утруднене дихання;
• прискорене серцебиття;
• запаморочення або почуття нестабільності;
• шлунково-кишкові розлади, такі як діарея або запор.

Крім анемії, недостатня кількість вітаміну B₁₂ може призвести до неврологічних симптомів, включно з поколюваннями в руках і ногах, м’язовою слабкістю, проблемами з координацією, а також психічними змінами, наприклад, депресією або змінами поведінки.

Зважаючи на труднощі з діагностикою на ранніх стадіях, важливо звернути увагу на ці симптоми, особливо у осіб з факторами ризику, такими як сімейний анамнез аутоімунних захворювань або інших аутоімунних розладів. Ефективне лікування та моніторинг стану пацієнтів можуть значно поліпшити результат захворювання та якість життя.

Діагностика

Діагностика AMAГ може бути складною через поступовий розвиток та варіабельність симптомів на різних стадіях захворювання. Ендоскопічні та радіологічні методи відіграють ключову роль у виявленні характерних ознак AMAG:

На ранніх стадіях (активний AMAГ):

• ендоскопія: можна виявити множинні псевдополіпи на дні та в тілі шлунка. Псевдополіпи являють собою острівці нормальної слизової оболонки, які контрастують з навколишньою атрофованою тканиною. Ця знахідка допомагає виявити початкові зміни у структурі шлунка, пов’язані із запаленням та початком атрофічного процесу.
• Радіологічне дослідження: може доповнити ендоскопічну оцінку, надаючи візуалізацію морфологічних змін шлунка.

На пізніших стадіях:

• виявляються зменшені або відсутні шлункові складки, що вказує на прогресуючу атрофію слизової оболонки.
• Слизова оболонка шлунка стає тонкою та атрофічною, через неї добре проглядаються кровоносні судини. Ця зміна свідчить про значне ішемічне ушкодження та втрату функціонального шару шлунка.

Додаткові діагностичні тести можуть включати:

• вимірювання рівня гастрин-17 та пепсиногену в плазмі крові, що може допомогти оцінити функціональний стан парієтальних клітин та ступінь атрофії.
• Аналіз на антитіла проти парієтальних клітин та ВФ, що допомагає підтвердити аутоімунну природу гастриту.
• Біопсія слизової оболонки шлунка під час ендоскопії, щоб гістологічно оцінити рівень метаплазії та атрофії, а також виключити наявність злоякісних змін.

Рання та точна діагностика AMAГ критично важлива для своєчасного початку лікування та профілактики можливих ускладнень, таких як залізодефіцитна та мегалобластна анемії, які можуть суттєво знизити якість життя пацієнта.

Лікування

Лікування AMAГ здебільшого спрямоване на контроль ускладнень, таких як дефіцит вітаміну B₁₂, який часто призводить до розвитку мегалобластної анемії. Важливий компонент терапії — це замісна терапія вітаміном B₁₂, при якій зменшується вираженість або усуваються симптоми анемії і відтак вона запобігає неврологічним ураженням, пов’язаним з його дефіцитом.

Замісна терапія вітаміном B₁₂ включає:

• ін’єкції вітаміну B₁₂: часто є першим вибором у лікуванні, оскільки дозволяють швидко та ефективно заповнити дефіцит. Ін’єкції можуть бути необхідні регулярно залежно від рівня дефіциту та симптомів.
• Пероральне застосування вітаміну B₁₂: у деяких випадках, коли дефіцит незначний або для підтримувальної терапії, можливе застосування таблетованих форм вітаміну B₁₂.

На відміну від інших аутоімунних захворювань, імуносупресивна терапія для AMAГ зазвичай вважається неефективною. Це пов’язано з тим, що основне ушкодження слизовій оболонці шлунка вже завдано, і імуносупресивні препарати не здатні зупинити ці зміни або значно підвищити функцію парієтальних клітин, що залишилися.

Також важливо звертати увагу на підтримку здоров’я пацієнта загалом, включно зі збалансованим харчуванням, щоб забезпечити достатнє надходження всіх необхідних поживних речовин та мінімізувати ризик подальших ускладнень, таких як остеопороз чи дефіцит інших вітамінів та мінералів, які можуть всмоктуватися в ушкодженому шлунку.

Регулярний моніторинг стану шлунка через ендоскопічні дослідження та біопсію допомагає оцінити прогрес захворювання та адекватність поточного лікування, а також своєчасно виявляти можливі злоякісні зміни.