Асцит

Содержание

Асцит — це стан, при якому відбувається надмірне скупчення рідини в черевній порожнині, що значно перевищує нормальний обсяг 150 мл.

Основні механізми розвитку асциту включають підвищений тиск у системі ворітної вени, зниження рівня альбуміну в плазмі крові, надмірне утворення рідини та порушення у відтоку лімфи.

Найпоширеніші причини асциту варіюють: найчастішою є цироз печінки, який становить близько 80% випадків, за ним йдуть різні новоутворення, що додають близько 10% у загальну статистику. Інші можливі причини включають серцеву недостатність, туберкульоз, захворювання підшлункової залози, ідіопатичний асцит у пацієнтів на гемодіалізі, пошкодження лімфатичних проток, хламідійний перитоніт, нефротичний синдром, ексудативну ентеропатію, системний червоний вовчак, гіпотиреоз, тромбоз портальної вени, синдром Бадда — Кіарі, філяріоз та синдром Мейгса.

Класифікація асциту базується на об’ємі рідини в черевній порожнині і включає такі ступені:

1. Легкий (1-й ступінь) — на цій стадії асциту накопичення рідини настільки мало, що його можна виявити лише за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД).
2. Помірний (2-й ступінь) — характеризується об’ємом рідини понад 500 мл, що дозволяє виявити асцит при стандартному фізичному обстеженні пацієнта.
3. Тяжкий (3-й ступінь) — на цій стадії живіт пацієнта напружений, може відмічатися згладжування пупка або формування пупкової грижі. Задишка, що виникає у пацієнта, свідчить про значне накопичення рідини близько 15 л у черевній порожнині.

Діагностика

Діагностика асциту включає кілька етапів, спрямованих на виявлення основного захворювання, яке могло призвести до накопичення рідини в черевній порожнині:

1. Суб’єктивне та об’єктивне обстеження: лікар збирає анамнез та оцінює скарги пацієнта, а також проводить фізичний огляд. При цьому особлива увага приділяється симптомам, які можуть вказувати на основне захворювання, що спричинило асцит. Ключові ознаки портальної гіпертензії включають:

• • розширення вен черевної стінки: це може бути результатом розвитку колатерального портокавального кровообігу, коли кров із портальної системи шукає альтернативні шляхи обходу через неуражені вени, такі як пупкова вена і вени черевної стінки або нижньої брижової вени та параректальні сплетення;
  • збільшення селезінки: також є частою ознакою портальної гіпертензії та може бути виявлено в ході фізичного огляду.

2. Оцінка консистенції та розмірів печінки може дати додаткову інформацію:

• • мала печінка щільної консистенції: зазвичай пов’язано з цирозом печінки;
  • нерівна та жорстка печінка: може вказувати на наявність неопластичних змін, таких як рак печінки.

Ці ознаки в сукупності з анамнезом та скаргами пацієнта дозволяють лікарю сформувати попередню думку про можливу причину асциту та направити пацієнта на подальше спеціалізоване обстеження.

Допоміжні дослідження

У рамках діагностики асциту допоміжні дослідження відіграють ключову роль у підтвердженні діагнозу, визначенні причини та оцінки стану внутрішніх органів. Ось два основні типи допоміжних досліджень:

1. Візуалізаційні дослідження:

• • УЗД та комп’ютерна томографія (КТ): за допомогою цих методів можливо візуалізувати черевну порожнину для підтвердження наявності вільної рідини, оцінки її кількості, а також для детального вивчення структури та розмірів печінки, наявності осередкових утворень та інших порушень. УЗД та КТ також можуть виявити ознаки портальної гіпертензії та збільшення селезінки, що є важливим у діагностиці основних причин асциту.

2. Дослідження асцитичної рідини:

• • лапароцентез: це процедура, під час якої з черевної порожнини пацієнта витягують зразок асцитичної рідини. Аналіз цієї рідини включає:
    • біохімічні дослідження: визначення концентрації альбуміну, загального білка, глюкози, тригліцеридів, білірубіну, а також активності лактатдегідрогенази (ЛДГ) та амілази;
    • цитологічний аналіз: підрахунок кількості та типу клітин для виявлення можливих патологічних змін, включаючи спонтанний бактеріальний перитоніт або наявність неопластичних клітин;
    • мікробіологічний посів: проводиться при підозрі на інфекційні процеси, такі як спонтанний бактеріальний перитоніт або туберкульоз.

Ці методи забезпечують комплексний підхід до діагностики асциту, дозволяючи як підтвердити його наявність, так і уточнити його причину, що є ключем до ефективного лікування.

Лікування

Етіотропна терапія асциту спрямована на лікування основного захворювання, що призвело до накопичення рідини в черевній порожнині. Це ключовий підхід, оскільки успішне лікування основної причини часто призводить до зменшення вираженості або зникнення асциту. Ось основні аспекти цього підходу:

1. Лікування основної хвороби: залежно від діагностованої причини асциту, лікування може включати:

• • застосування діуретиків та дотримання суворої низькосольової дієти при цирозі печінки або серцевої недостатності;
  • хіміо- або радіотерапія за наявності онкологічних захворювань;
  • антибактеріальна або протитуберкульозна терапія при інфекційних процесах;
  • корекція метаболічних порушень, таких як гіпотиреоз, за допомогою відповідних гормональних препаратів.

2. Терапевтичний лапароцентез: ця процедура використовується для механічного видалення зайвої рідини з черевної порожнини і може застосовуватися як тимчасове або підтримувальне лікування. Лапароцентез особливо важливий для зменшення вираженості симптомів у пацієнтів з тяжким асцитом, таких як утруднення дихання та біль у животі. Процедура може бути виконана одноразово або регулярно залежно від клінічної необхідності та динаміки захворювання.

При етіотропній терапії необхідний індивідуальний підхід, що базується на конкретному діагнозі та стані пацієнта, вона має здійснюватися під суворим медичним контролем.