Загальна інформація. Епірубіцину гідрохлорид слід застосовувати під наглядом лікаря, який має досвід проведення цитотоксичної терапії.

До початку лікування епірубіцину гідрохлоридом пацієнти повинні відновитися після гострої токсичності (стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та генералізовані інфекції), що виникла в результаті попереднього лікування цитотоксичними засобами.

Лікування високими дозами епірубіцину гідрохлориду (наприклад ≥ 90 мг/м²кожні 3 чи 4 тижні) спричиняє загалом такі ж побічні явища, що спостерігаються при застосуванні стандартних доз (< 90 мг/м²кожні 3 чи 4 тижні), проте ступінь тяжкості нейтропенії та стоматиту/мукозиту може підвищуватися. Лікування високими дозами епірубіцину гідрохлориду вимагає особливої обережності через можливі клінічні ускладнення внаслідок тяжкої мієлосупресії.

Серцева функція. Лікування антрациклінами призводить до ризику кардіотоксичності, проявами якої можуть бути як гострі, так і відстрочені явища.

Гостра токсичність. До ранніх проявів кардіотоксичності епірубіцину гідрохлориду переважно належать розвиток синусової тахікардії та/або зміни на ЕКГ, такі як неспецифічні зміни сегмента ST-T. Повідомлялося про випадки тахіаритмій, включаючи передчасне скорочення шлуночків, шлуночкову тахікардію та брадикардію, атріовентрикулярну блокаду та блокади пучка Гіса. Ці прояви зазвичай не вказують на подальший розвиток відстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і загалом не є підставою для припинення лікування епірубіцину гідрохлоридом.

Відстрочена токсичність. Відстрочена кардіотоксичність зазвичай розвивається наприкінці курсу лікування або протягом 2−3 місяців після припинення терапії, але повідомлялося також про випадки, що спостерігалися пізніше (через декілька місяців або років після завершення лікування). Проявами відстроченої кардіоміопатії є зменшення фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або ознаки й симптоми застійної серцевої недостатності (ЗСН), такі як задишка, набряк легенів, залежний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Небезпечна для життя серцева недостатність є найтяжчою формою індукованої антрациклінами кардіоміопатії, що відображає кумулятивну дозообмежуючу токсичність лікарського засобу.

Ризик розвитку застійної серцевої недостатності швидко зростає зі збільшенням загальної кумулятивної дози епірубіцину гідрохлориду вище 900 мг/м², цю кумулятивну дозу слід перевищувати лише з особливою обережністю.

Перед початком лікування із застосуванням епірубіцину гідрохлориду слід перевірити стан функції серця та продовжувати моніторинг під час терапії задля мінімізації ризику тяжкого впливу на серце.

Ризик тяжкого порушення функції серця можна зменшити шляхом регулярного моніторингу ФВЛШ під час курсу лікування та швидкого припинення терапії при перших ознаках порушення функції серця. Бажаним методом повторної оцінки функції серця є оцінка ФВЛШ за допомогою багатоступінчатої радіонуклідної ангіографії (MUGA) або ехокардіографії (ЕхоКГ). Рекомендується оцінювати вихідні показники функції серця шляхом ЕКГ, MUGA-сканування або ЕхоКГ, особливо у пацієнтів із факторами ризику підвищення кардіотоксичності. Слід проводити повторну оцінку ФВЛШ за допомогою MUGA-сканування або ЕхоКГ, особливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрацикліну. Відповідна методика оцінки повинна використовуватися під час подальшого нагляду. З огляду на ризик кардіоміопатії перевищувати кумулятивну дозу епірубіцину 900 мг/м² слід з особливою обережністю.

До факторів ризику розвитку кардіотоксичності належать серцево-судинні захворювання в активній і латентній формах, попередня чи супутня променева терапія ділянки середостіння/перикарда, попередня терапія іншими похідними антрацикліну або антрацендіону, а також одночасне застосування інших лікарських засобів, які можуть пригнічувати скорочувальну здатність серця, або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумаб), ризик підвищується також у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серцева недостатність (II−IV класу за NYHA) спостерігалася у пацієнтів, які отримували трастузумаб як монотерапію або у складі комбінованої терапії з антрациклінами, такими як епірубіцин. Можливе виникнення серцевої недостатності від помірного до тяжкого ступеня, у тому числі повідомлялося про летальні випадки.

Трастузумаб і антрацикліни, такі як епірубіцин, не слід застосовувати у комбінації, за винятком належним чином контрольованих клінічних випробувань із забезпеченням моніторингу серцевої функції пацієнта. Пацієнти, які раніше отримували антрацикліни, також мають підвищений ризик розвитку кардіотоксичності при застосуванні трастузумабу, хоча цей ризик є меншим, ніж при одночасному застосуванні трастузумабу і антрациклінів.

Оскільки період напіввиведення трастузумабу варіабельний, трастузумаб може залишатися у кровообігу до 7 місяців після припинення його застосування. У пацієнтів, які отримують антрацикліни, такі як епірубіцин, після припинення лікування трастузумабом може підвищуватися ризик розвитку кардіотоксичності. Якщо це можливо, лікарі повинні уникати призначення терапії на основі антрацикліну протягом 7 місяців після припинення застосування трастузумабу. У разі застосування похідних антрацикліну, зокрема епірубіцину, слід забезпечити ретельний моніторинг функції серця пацієнта.

Якщо після терапії епірубіцином у період лікування трастузумабом виникають симптоми серцевої недостатності, застосовують стандартну медикаментозну терапію.

Особливо ретельний моніторинг функції серця слід забезпечити пацієнтам, які отримують високі кумулятивні дози препарату, а також пацієнтам з факторами ризику. Однак кардіотоксичність, пов'язана з епірубіцину гідрохлоридом, може розвиватися і при нижчих кумулятивних дозах незалежно від наявності чи відсутності факторів ризику.

Повідомлялося про спорадичні випадки кардіотоксичного ефекту у плода/новонародженого, включаючи загибель плода, після дії епірубіцину у внутрішньоутробний період (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Ймовірно, що епірубіцин та інші антрацикліни або антрацендіони мають адитивну токсичність.

Гематологічна токсичність. Як і інші цитотоксичні засоби, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Перед та під час кожного циклу терапії із застосуванням епірубіцину слід ретельно контролювати гематологічний профіль, включаючи диференціальний підрахунок лейкоцитів. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є домінуючим проявом гематологічної токсичності епірубіцину і найпоширенішим дозолімітуючим проявом гострої токсичності лікарського засобу.

Зазвичай лейкопенія і нейтропенія набувають тяжчого перебігу на тлі високих доз, при цьому у більшості випадків найнижчі показники спостерігаються між 10-м і 14-м днями після введення препарату. Такі явища зазвичай мають тимчасовий характер, і рівень лейкоцитів/нейтрофілів повертається до норми протягом 21 дня. Також можуть спостерігатися тромбоцитопенія та анемія. Клінічними наслідками тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, крововилив, гіпоксія тканин або смерть.

Вторинний лейкоз. Повідомлялося про випадки вторинного лейкозу з передлейкозною стадією або без у пацієнтів, які отримували терапію антрациклінами, включаючи епірубіцин. Вторинний лейкоз спостерігається частіше, якщо такі препарати призначаються у комбінації з протипухлинними засобами, що пошкоджують ДНК, променевою терапією, у разі попереднього інтенсивного лікування цитотоксичними препаратами або при підвищенні доз антрациклінів. Вторинний лейкоз може мати латентний період від 1 до 3 років.

Шлунково-кишковий тракт. Епірубіцину гідрохлорид чинить еметогенну дію. Мукозит/стоматит зазвичай виникають на початку застосування препарату і у тяжких випадках можуть за кілька днів прогресувати до виразок слизової оболонки. У більшості пацієнтів ці побічні явища зникають до третього тижня терапії.

Функція печінки. Епірубіцину гідрохлорид виводиться переважно печінкою. До початку та під час лікування епірубіцину гідрохлоридом слід контролювати рівень загального білірубіну та АСТ у сироватці крові. У пацієнтів з підвищеним рівнем білірубіну та АСТ можливе сповільнення кліренсу препарату та зростання його загальної токсичності. Таким пацієнтам рекомендовані менші дози препарату (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Спосіб застосування та дози»). Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки не слід призначати епірубіцину гідрохлорид (див. розділ «Протипоказання»).

Функція нирок. Слід регулярно перевіряти рівень креатиніну сироватки крові до початку і під час лікування. Пацієнтам із підвищеним рівнем креатиніну сироватки крові (> 5 мг/дл) рекомендується провести корекцію дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Реакції у місці введення. Флебосклероз може виникати при введенні препарату у дрібні судини або при повторних ін'єкціях в одну вену. Ризик розвитку флебіту/тромбофлебіту у місці ін'єкції можна мінімізувати шляхом дотримання рекомендованої методики введення препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Екстравазація. Екстравазація епірубіцину гідрохлориду під час внутрішньовенного введення може спричиняти місцеві больові відчуття, тяжкі пошкодження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. При появі ознак або симптомів екстравазації під час внутрішньовенного введення епірубіцину інфузію лікарського засобу слід негайно припинити. Виникнення побічних ефектів внаслідок екстравазації антрациклінів можна попередити або зменшити їхній ступінь тяжкості шляхом невідкладного застосування спеціальних засобів, наприклад дексразоксану (див. відповідні інструкції для медичного застосування). Больові відчуття пацієнта можна полегшити за допомогою охолодження й підтримання в охолодженому стані місця ін'єкції, застосування гіалуронової кислоти і диметилсульфоксиду (ДМСО). Надалі забезпечують ретельний нагляд за станом пацієнта, оскільки некроз тканин може розвиватися через кілька тижнів після екстравазації. У разі необхідності слід проконсультуватися з пластичним хірургом щодо можливої резекції ураженої ділянки.

Інше. При лікуванні цитотоксичними препаратами, зокрема епірубіцину гідрохлоридом, повідомлялося про випадки тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, у тому числі тромбоемболії легеневої артерії (у деяких випадках з летальним наслідком).

Синдром лізису пухлини. Епірубіцину гідрохлорид може спричинити гіперурикемію внаслідок екстенсивного катаболізму пуринів, пов'язаного зі швидким лізисом клітин пухлини, індукованим препаратом (синдром лізису пухлини). Після початку лікування необхідно визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію та креатиніну в крові. Гідратація, підлужування сечі та профілактичне застосування алопуринолу для попередження урикемії можуть мінімізувати потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Імуносупресивний ефект/підвищена схильність до інфекцій. Введення живих або атенуйованих живих вакцин пацієнтам із ослабленою імунною системою внаслідок застосування хіміотерапевтичних засобів, у тому числі епірубіцину гідрохлориду, може призвести до розвитку тяжких або летальних інфекцій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Слід уникати введення живих вакцин пацієнтам, які отримують епірубіцин. Можна застосовувати вбиті або інактивовані вакцини, однак їхня ефективність може зменшуватися.

Репродуктивна система. Епірубіцину гідрохлорид може спричиняти генотоксичні ефекти. Чоловіки й жінки, що лікуються епірубіцину гідрохлоридом, мають користуватися ефективними засобами контрацепції під час лікування та протягом певного періоду після його завершення. Якщо це доцільно та можливо, пацієнтам, які бажають мати дітей після завершення лікування, рекомендується отримати медико-генетичну консультацію (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Внутрішньоміхурове введення. Введення епірубіцину гідрохлориду може призводити до появи симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ніктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура), а також спазмів сечового міхура. Особливої уваги потребують проблеми, пов'язані з катетеризацією (наприклад, обструкція уретри при масивних внутрішньоміхурових пухлинах).

Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить 3,54 мг (або 0,154 ммоль) натрію на 1 мл розчину для ін'єкцій.

1 флакон цього лікарського засобу ємністю 5 мл містить 18 мг натрію, що еквівалентно 0,9% рекомендованої ВООЗ максимальної добової норми 2 г натрію для дорослої людини.

1 флакон цього лікарського засобу ємністю 25 мл містить 89 мг натрію, що еквівалентно 4,4% рекомендованої ВООЗ максимальної добової норми 2 г натрію для дорослої людини.

Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які знаходяться на дієті з контрольованим вмістом натрію.

Аналоги Епірубіцин-Тева