Тест на чутливість до Дифтерійного антитоксину слід проводити кожного разу, коли застосовується Дифтерійний антитоксин. Чутливість до Дифтерійного антитоксину рекомендується оцінювати такими двома методами: (1) метод шкірного тесту, тобто скарифікаційна шкірна проба або укол, та (2) метод внутрішньошкірної проби (далі по тексту — ID-тест). ID-тест слід проводити, якщо шкірний тест показав негативний результат.

Рекомендується дотримуватися цієї послідовності, оскільки вважається, що шкірний тест є безпечним, тоді як були повідомлення, що внутрішньошкірний тест був причиною розвитку анафілактичної реакції із летальним наслідком.

Для проведення тестів на чутливість разом із Дифтерійним антитоксином рекомендується використовувати розчин гістаміну (розчин гістаміну фосфату 2,75 мг/мл або розчин гістаміну дигідрохлориду 10 мг/мл, або аналогічний лікарський засіб, призначений для шкірної діагностики; використовується як реагент, який продукує гостру алергічну реакцію на шкірі) та фізіологічний розчин (реагент, який не продукує алергічні реакції при шкірних тестах).

Рекомендується проводити шкірні тести на правому та лівому передпліччі пацієнта. Ліве передпліччя зазвичай використовується для контролю (застосовується фізіологічний розчин та розчин гістаміну). Праве передпліччя використовується для тесту (застосовується Дифтерійний антитоксин).

Фізіологічний розчин застосовують для прикладу відсутності чутливості або негативної проби контролю (проводиться зазвичай на лівій руці).
Розчин гістаміну (розчин гістаміну дигідрохлориду 10 мг/мл або розчин гістаміну фосфату 2,75 мг/мл, або аналогічний лікарський засіб, призначений для шкірної діагностики) застосовують для прикладу позитивної проби контролю (проводиться зазвичай на лівій руці).
Розведений Дифтерійний антитоксин 1:100* (0,1 мл Дифтерійного антитоксину розводиться у 10 мл фізіологічного розчину) застосовується на правій руці.

*Слід використовувати розведений Дифтерійний антитоксин 1:1000 пацієнтам зі встановленими випадками алергічних проявів у анамнезі та наявністю достовірних даних про реакції на сироватки тваринного походження.

(1). Шкірні тести, тобто скарифікаційна шкірна проба, укол або подряпина шкіри.

Ділянку шкіри на внутрішній поверхні правого та лівого передпліччя пацієнта слід очистити спиртом або спиртовмісним антисептиком та просушити.

Приклад негативної проби (фізіологічний розчин / ліва рука): за допомогою стерильної голки або іншого гострого стерильного інструмента на шкірі робиться подряпина довжиною 2–4 мм без виділення крові. Далі наноситься крапля звичайного фізіологічного розчину на місце подряпини. Результат перевіряється через 15 хвилин, жодної реакції чутливості на шкірі не повинно бути.
Приклад позитивної проби (гістамін / ліва рука): за допомогою стерильної голки або іншого гострого стерильного інструмента на шкірі робиться подряпина довжиною 2–4 мм без виділення крові на відстані не менше 5 см від місця іншого тесту. Далі на місце подряпини наноситься крапля розчину гістаміну (розчин гістаміну дигідрохлориду 10 мг/мл або розчин гістаміну фосфату 2,75 мг/мл, або аналогічний лікарський засіб, призначений для шкірної діагностики). Результат перевіряється через 15 хвилин, позитивним тестом слід вважати утворення папули з еритемою навколо неї розміром від 3 мм, що перевищує результат негативної проби контролю, отриманий через 15–20 хвилин. Якщо значна папула утворилася раніше зазначеного часу, слід витерти серветкою залишки розчину гістаміну на місці подряпини.
Тест на чутливість шкіри до розведеного Дифтерійного антитоксину. Розведіть 0,1 мл розчину для ін’єкцій Дифтерійного антитоксину у 10 мл звичайного фізіологічного розчину (пацієнтам зі встановленими випадками алергічних проявів у анамнезі та наявністю достовірних даних про реакції на сироватки тваринного походження слід використовувати розведений Дифтерійний антитоксин 1:1000). За допомогою стерильної голки або іншого гострого стерильного інструмента на шкірі робиться подряпина довжиною 2–4 мм без виділення крові на відстані не менше 5 см від місця іншого тесту. Далі на місце подряпини наноситься капля розведеного у відповідній пропорції Дифтерійного антитоксину. Результат контролюється через 15 хвилин, позитивним тестом слід вважати утворення папули з еритемою навколо неї розміром від 3 мм, що перевищує результат негативної проби контролю, отриманий через 15–20 хвилин.

Наявність позитивної реакції означає наявність у пацієнта підвищеної чутливості до Дифтерійного антитоксину. У таких випадках пацієнт потребує проведення десенсибілізації за визначеною методикою.

Сумнівним вважається результат тесту на чутливість до розведеного Дифтерійного антитоксину, при якому утворилася папула значного розміру, але менша 3 мм через 15–20 хвилин.

Обов’язковою умовою вірної інтерпретації результатів шкірного тесту є виражена реакція на місці проведення позитивного контролю за допомогою розчину гістаміну (зазвичай ліва рука / приклад позитивної проби).

Якщо шкірні тести показали негативний результат, слід проводити внутрішньошкірні тести на чутливість.

Якщо шкірні тести показали позитивний або сумнівний результат (місце нанесення розведеного Дифтерійного антитоксину подібне до місця нанесення розчину гістаміну), пацієнт потребує десенсибілізації за схемою, що описана нижче.

Якщо у пацієнта спостерігаються системні реакції (гіпотензія, розлади дихання, кропив’янка), слід застосовувати адреналін.

(2) Внутрішньошкірний тест (ID-тест).

Внутрішньошкірний тест на чутливість рекомендується проводити тільки після негативного результату шкірних тестів, оскільки повідомлялося, що внутрішньошкірний тест був причиною розвитку анафілактичної реакції із летальним наслідком.

Для проведення ID-тесту необхідно очистити спиртом або спиртовмісним антисептиком та просушити ділянку шкіри на внутрішній поверхні правого та лівого передпліччя пацієнта.

Приклад негативної проби (фізіологічний розчин / ліва рука): внутрішньошкірно, використовуючи шприц із голкою для внутрішньошкірного введення, вводиться 0,02 мл звичайного фізіологічного розчину (0,9% NaCl). В результаті ін’єкції має утворитися невелика внутрішньошкірна папула. Результат перевіряється через 15 хвилин, жодної реакції чутливості на шкірі не має бути.
Приклад позитивної проби (гістамін / ліва рука): внутрішньошкірно, використовуючи шприц із голкою для внутрішньошкірного введення, вводиться 0,02 мл розчину гістаміну (розчин гістаміну дигідрохлориду 10 мг/мл або розчин гістаміну фосфату 2,75 мг/мл або аналогічного лікарського засобу, призначеного для шкірної діагностики). В результаті ін’єкції має утворитися невелика внутрішньошкірна папула. Результат перевіряється через 15 хвилин, позитивним тестом слід вважати утворення папули з еритемою навколо неї розміром від 3 мм, що перевищує результат негативної проби контролю, отриманий через 15–20 хвилин. Якщо значна папула утворилася раніше зазначеного часу, слід витерти серветкою залишки розчину гістаміну на місці подряпини.
Тест на чутливість до розведеного Дифтерійного антитоксину. Розведіть 0,1 мл розчину для ін’єкцій Дифтерійного антитоксину у 10 мл звичайного фізіологічного розчину (0,9% NaCL). Пацієнтам із встановленими випадками алергії на тварин у анамнезі та наявністю достовірних даних про реакції на сироватки тваринного походження слід використовувати розведений Дифтерійний антитоксин 1:1000. Визначте місце для внутрішньошкірної ін’єкції не менше ніж на 5 см далі від місця іншого тесту. У визначене місце введіть 0,02 мл розведеного 1:100 Дифтерійного антитоксину внутрішньошкірно, використовуючи шприц із голкою для внутрішньошкірного введення. В результаті ін’єкції має утворитися невелика внутрішньошкірна папула. Пацієнтам із встановленими випадками алергії на тварин у анамнезі та наявністю достовірних даних про реакції на сироватки тваринного походження слід вводити 0,02 мл розведеного Дифтерійного антитоксину у фізіологічному розчині 1:1000. Якщо введення розведеного 1:1000 Дифтерійного антитоксину показало негативний результат на чутливість, слід повторити внутрішньошкірне введення 0,02 мл розведеного 1:100 Дифтерійного антитоксину та проконтролювати результат.
Результат контролюється через 15 хвилин. Має бути відсутня виражена реакція. Позитивним ID-тестом слід вважати утворення папули з еритемою навколо неї розміром від 3 мм, що перевищує результат негативної проби контролю, отриманий через 15–20 хвилин. Наявність позитивної реакції означає наявність у пацієнта підвищеної чутливості до Дифтерійного антитоксину. У таких випадках пацієнт потребує проведення десенсибілізації за визначеною методикою.

Якщо внутрішньошкірний тест показав негативний результат (місце введення розведеного Дифтерійного антитоксину подібне до місця введення фізіологічного розчину), то Дифтерійний антитоксин може застосовуватися за показаннями та у дозах, що зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Якщо внутрішньошкірний тест показав позитивний або сумнівний результат (місце введення розведеного Дифтерійного антитоксину подібне до місця введення розчину гістаміну) пацієнт потребує десенсибілізації за схемою, що описана нижче.

Медичному персоналу слід взяти до уваги, що негативний результат шкірних тестів не виключає можливості виникнення побічної реакції. Тому Дифтерійний антитоксин слід застосовувати з обережністю навіть за наявності негативного результату ID-тесту. Крім того, антигістамінні препарати (і, можливо, інші ліки, такі як трициклічні антидепресанти), що застосовувалися пацієнтом раніше, можуть впливати на результати шкірних тестів протягом періоду в один день або довше, залежно від антигістамінних препаратів.

Десенсибілізація.

Щодо пацієнтів з позитивними результатами тестів на чутливість або пацієнтів із підтвердженою інформацією в анамнезі, яка свідчить про підвищений ризик застосування Дифтерійного антитоксину, розчину для ін’єкцій, мають бути вжиті наведені нижче заходи десенсибілізації.

Медичний персонал, залучений до проведення десенсибілізації пацієнта, повинен мати досвід лікування анафілаксії та протишокової терапії та бути забезпеченим необхідним обладнанням та медикаментами.

Таблиці 1 та 2 описують методику проведення десенсибілізації. Таблиця 1 визначає внутрішньовенний спосіб застосування десенсибілізації, таблиця 2 визначає внутрішньом’язовий, підшкірний та внутрішньошкірний способи проведення.

Таблиця 1. Десенсибілізація до Дифтерійного антитоксину — внутрішньовенний шлях введення.

Номер ін’єкції *	Пропорція розчинення Дифтерійного антитоксину (ДАТ) у фізіологічному розчині 0,9%	Об’єм ін’єкції, мл
1	1:1000 **	0,1
2	1:1000	0,3
3	1:1000	0,6
4	1:100 **	0,1
5	1:100	0,3
6	1:100	0,6
7	1:10 **	0,1
8	1:10	0,3
9	1:10	0,6
10	нерозбавлений	0,1
11	нерозбавлений	0,2
12	нерозбавлений	0,6
13	нерозбавлений	1,0

*Вводиться з інтервалом 15 хвилин.

**1 мл ДАТ + 9 мл фізіологічного розчину = 1:10 розведення;

1 мл (розведення 1:10) + 9 мл фізіологічного розчину = 1:100 розведення;

0,1 мл (розведення 1:10) + 9,9 мл фізіологічного розчину = 1:1000 розведення

або 1 мл (розведення 1:100) + 9 мл фізіологічного розчину = 1:1000 розведення.

Таблиця 2. Десенсибілізація до Дифтерійного антитоксину — внутрішньом’язовий (ВМ), підшкірний (ПШ) та внутрішньошкірний (ВШ) шляхи введення.

Номер ін’єкції *	Шлях введення (ВШ/ ПШ / ВМ)	Пропорція розчинення Дифтерійного антитоксину (ДАТ) у фізіологічному розчині 0,9%	Об’єм ін’єкції, мл
1	ВШ	1:1000 **	0,1
2	ВШ	1:1000	0,3
3	ПШ	1:1000	0,6
4	ПШ	1:100 **	0,1
5	ПШ	1:100	0,3
6	ПШ	1:100	0,6
7	ПШ	1:10 **	0,1
8	ПШ	1:10	0,3
9	ПШ	1:10	0,6
10	ПШ	нерозбавлений	0,1
11	ПШ	нерозбавлений	0,2
12	ВМ	нерозбавлений	0,6
13	ВМ	нерозбавлений	1,0

*Вводиться з інтервалом 15 хвилин.

**1 мл ДАТ + 9 мл фізіологічного розчину = 1:10 розведення;

1 мл (розведення 1:10) + 9 мл фізіологічного розчину = 1:100 розведення;

0,2 мл (розведення 1:10) + 9,9 мл фізіологічного розчину = 1:1000 розведення

або 1 мл (розведення 1:100) + 9 мл фізіологічного розчину = 1:1000 розведення.

У разі розвитку анафілактичного шоку внаслідок введення Дифтерійного антитоксину потрібно негайно ввести 1 мл адреналіну внутрішньом’язово.

Перед застосуванням Дифтерійного антитоксину необхідно дізнатися у пацієнта про застосування будь-якої сироватки раніше, про наявність особистої або спадкової алергії, тобто астми, екземи або алергії на лікарські засоби.

У разі алергічної реакції на введення Дифтерійного антитоксину впродовж 15–30 хв необхідно ввести антигістамінні засоби, такі як феніраміну малеат або гідрокортизон внутрішньом’язово. 1 мл адреналіну (1:1000) можна вводити внутрішньом’язово одночасно з дифтерійним антитоксином. В разі необхідності можна повторити введення гідрокортизону або адреналіну.

Адреналін та інші засоби протишокової терапії повинні бути доступними у разі анафілактичної реакції.

Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Аналоги Дифтерійний антитоксин