Фармакодинаміка.

Селен є одним із найважливіших мікроелементів.

Селен має різні функції в організмі, які здійснюються зазвичай у зв’язку з протеїнами у формі амінокислоти − селеноцистеїну, що є невід’ємним компонентом селеновмісних білків, так званих селенопротеїнів. Нині ідентифіковано понад 25 селеновмісних білків та білкових субодиниць. До них належать глутатіонпероксидаза, селенопротеїн Р, дейодинази, тіоредоксинредуктаза або редуктаза сульфоксиду метіоніну.

Глутатіонпероксидаза прискорює, наприклад, утворення гідропероксидів та допомагає захистити клітини від оксидативного пошкодження (наприклад, клітини щитовидної залози під час синтезу тиреоїдних гормонів).

Селенопротеїн Р є основною фракцією селену в плазмі крові і є, крім усього іншого, селен-транспортуючим протеїном. Серед функцій селеновмісних дейодиназ − прискорення перетворення тироксину (Т₄) на трийодтиронін (Т₃), активний тиреоїдний гормон.

Вживання селену з їжею, як правило, є достатнім в Центральній Європі. Багаті селеном продукти − це, наприклад, яєчний жовток, риба та м’ясо, зокрема курятина та свинина, а також субпродукти. Європейським агентством з безпеки харчових продуктів рекомендується достатня щоденна норма селену для дорослих та вагітних — 70 мкг; для жінок, що годують груддю — 85 мкг. Німецька асоціація з харчування рекомендує щоденне вживання селену у кількості 60−70 мкг.

Недостатнє споживання селену призводить у людей і тварин до зниження активності глутатіонпероксидази, але симптоми не проявляються клінічно. Селенозалежна глутатіонпероксидаза впливає на обмін лейкотрієнів, тромбоксанів та простациклінів. Дефіцит селену активує та гальмує реакції імунної відповіді та впливає на активність деяких ферментів печінки. Також дефіцит селену потенціює оксидативне або хімічне ураження печінки, а також токсичність важких металів, таких як ртуть і кадмій.

У людей хвороба Кешана, ендемічна кардіоміопатія та так звана хвороба Кашина–Бека, а також ендемічна остеоартропатія з тяжкою деформацією суглобів були описані як захворювання, що виникають внаслідок дефіциту селену.

У випадках клінічних проявів дефіциту селену, який також спостерігався внаслідок тривалого парентерального харчування та незбалансованого харчування, крім змін волосся та нігтів, виникали кардіоміопатії та міопатії скелетних м’язів.

Дефіцит селену може бути встановлений при зниженні рівня селену в цільній крові чи плазмі або при зниженні активності глутатіонпероксидази в цільній крові, плазмі або тромбоцитах. Знижений рівень селену в плазмі може спостерігатись у пацієнтів з нирковою недостатністю, а також зі шлунково-кишковими розладами.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому селеніт натрію всмоктується у тонкій кишці. В крові селен поглинається здебільшого еритроцитами і відновлюється ферментами до селеноводню. Селеноводень є центральним накопичувачем селену для вступу у специфічний зв’язок із селенопротеїнами і для виведення з організму. Загальна кількість селену в організмі дорослої людини становить близько 5−15 мг.

Надлишок селеноводню метаболізується переважно до селеноцукру та/або метилселенових сполук, таких як диметилселенід або іони триметилселеніду. Селен проходить кишково-печінковий цикл. Селен виводиться з калом або сечею, залежно від статусу селену в організмі та прийнятої дози. При абсорбції токсичної дози виведення відбувається через легені у формі летких метильованих селеновмісних сполук.

Діагнози, при яких застосовують Цефасель