Ідарубіцин слід застосовувати лише під наглядом лікарів, досвідчених у проведенні цитотоксичної хіміотерапії. Це гарантує можливість проведення невідкладного та ефективного лікування тяжких ускладнень захворювання та/або лікування побічних реакцій (наприклад, кровотеча, генералізовані інфекції).

Перед тим як починати лікування ідарубіцином, пацієнт повинен одужати після гострих токсичних наслідків попереднього циклу хіміотерапії (таких як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та генералізовані інфекції).

Токсичний вплив на систему крові. Ідарубіцин здійснює потужний пригнічувальний вплив на кістковий мозок. У всіх пацієнтів, які отримують терапевтичні дози цього препарату, буде розвиватися тяжка мієлосупресія.

Перед початком та протягом кожного циклу лікування ідарубіцином слід проводити оцінку показників системи крові, у тому числі визначати розгорнуту лейкоцитарну формулу.

Токсичний вплив ідарубіцину на систему крові переважно проявляється у вигляді дозо-залежної оборотної лейкопенії та/або гранулоцитопенії (нейтропенії) і є найбільш частим проявом гострої дозолімітуючої токсичності препарату.

Лейкопенія та нейтропенія зазвичай мають тяжкий характер. Також можливий розвиток тромбоцитопенії та анемії. Кількість нейтрофілів та тромбоцитів сягає мінімуму зазвичай через 10–14 днів після введення препарату, але протягом третього тижня ці показники, як правило, повертаються до норми.

Повідомлялося про летальні випадки через інфекції та/або кровотечі під час фази тяжкої мієлосупресії.

До клінічних наслідків тяжкої мієлосупресії належать підвищення температури тіла, інфекції, сепсис або септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або летальний наслідок. У разі розвитку фебрильної нейтропенії рекомендовано проводити лікування шляхом внутрішньовенного введення антибіотиків.

Вторинна лейкемія. У пацієнтів, які отримували лікування антрациклінами (у тому числі ідарубіцином), були описані випадки розвитку вторинної лейкемії (з передлейкозною фазою або без неї). Вторинна лейкемія виникає частіше, коли такі препарати призначають у комбінації з антинеопластичними агентами, що уражають ДНК, коли пацієнти отримують інтенсивний попередній курс лікування цитотоксичними препаратами або коли підвищують дози антрациклінів. Латентний період такої лейкемії може становити від 1 до 3 років.

Вплив на функцію серця. Лікування антрациклінами супроводжується ризиком розвитку кардіотоксичності, яка може проявлятись у вигляді ранніх (гостра токсичність) або пізніх (відстрочена токсичність) проявів.

Ранні (гострі) прояви токсичності. До ранніх проявів кардіотоксичності ідарубіцину відносять переважно синусову тахікардію та/або зміни на ЕКГ (наприклад неспецифічні ST-T хвильові зміни). Також повідомлялося про випадки розвитку тахіаритмії (у тому числі шлуночкових екстрасистол та шлуночкової тахікардії), брадикардії, атріовентрикулярної блокади та блокади ніжки пучка Гіса. Ці явища зазвичай не є передвісниками подальшого розвитку проявів пізньої токсичності, рідко є важливими з клінічної точки зору та, як правило, не є причиною відміни лікування ідарубіцином.

Пізні (відстрочені) прояви токсичності. Прояви відстроченої кардіотоксичності виникають зазвичай наприкінці циклу лікування або протягом 2–3 місяців після закінчення циклу, однак також були описані випадки розвитку проявів токсичності через кілька місяців або навіть років після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія проявляється у вигляді зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або таких ознак та симптомів застійної серцевої недостатності (ЗСН), як задишка, набряк легень, постуральні набряки, кардіомегалія, гепатомегалія, олігурія, асцит, накопичення плевральної рідини та ритм галопу. Також були описані такі підгострі прояви, як перикардит/міокардит. ЗСН, що загрожує життю, є найбільш тяжкою формою кардіоміопатії, спричиненої дією антрациклінів, та є проявом кумулятивної дозолімітуючої токсичності препарату.

Межі кумулятивної дози для ідарубіцину гідрохлориду при пероральному або внутрішньовенному введенні не визначені. Водночас у 5% пацієнтів, які отримували препарат внутрішньовенно у кумулятивних дозах від 150 до 290 мг/м², був описаний розвиток кардіоміопатії, пов’язаної з застосуванням ідарубіцину. Наявні дані щодо пацієнтів, які отримували лікування ідарубіцину гідрохлоридом перорально у загальних кумулятивних дозах до 400 мг/м², свідчать про низьку імовірність розвитку кардіотоксичності.

З метою зведення до мінімуму ризику тяжкого ураження серця перед початком лікування ідарубіцином слід провести оцінку функцій серця та контролювати їх протягом курсу лікування. Ризик можна зменшити шляхом регулярного контролю значень ФВЛШ протягом курсу лікування з негайним припиненням лікування ідарубіцином при перших ознаках порушення функцій серця. Придатним кількісним методом для багаторазової оцінки функцій серця (оцінка ФВЛШ) може бути метод радіоізотопної вентрикулографії (РІВГ) або ехокардіографії (ехоКГ). Початкову оцінку функції серця рекомендовано проводити за допомогою ЕКГ та одного з двох методів — РІВГ або ехоКГ. Особливо актуальна ця рекомендація для пацієнтів з наявними факторами ризику підвищеної кардіотоксичності. Необхідно проводити повторні визначення ФВЛШ за допомогою РІВГ або ехоКГ, особливо у разі застосування більш високих кумулятивних доз антрацикліну. Для обстеження пацієнтів необхідно весь час протягом періоду спостереження використовувати одну й ту саму методику.

До факторів ризику розвитку кардіологічної токсичності належать захворювання серцево-судинної системи активного чи латентного перебігу, променева терапія ділянки середостіння або навколосерцевої ділянки до або одночасно з лікуванням препаратом, лікування іншими антрациклінами або антрацендіонами, а також одночасне застосування препаратів, які здатні пригнічувати скоротливу здатність серця, чи кардіотоксичних препаратів (наприклад трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі ідарубіцин, можна призначати у комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами лише за умови ретельного контролю за функцією серця пацієнта (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У пацієнтів, які приймають антрацикліни після завершення курсу лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо препаратами з довгим періодом напіввиведення (наприклад трастузумабом), також зберігається підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Повідомлялось, що період напіввиведення трастузумабу варіюється. Діюча речовина може залишатись у системі кровообігу до 7 місяців. Таким чином, по можливості лікарю слід уникати призначення курсів лікування на основі антрациклінів протягом перших 7 місяців після закінчення курсу лікування трастузумабом. У разі неможливості уникнення призначення курсу антрациклінів, рекомендується ретельний моніторинг функції серця пацієнта.

Особливо ретельно слід контролювати показники діяльності серця у пацієнтів, яким призначено високі кумулятивні дози препарату, а також у пацієнтів з наявними факторами ризику. Водночас розвиток кардіотоксичності можливий і при менш високих кумулятивних дозах незалежно від наявності або відсутності факторів ризику.

Немовлята та діти більш чутливі до токсичного впливу антрациклінів на діяльність серця, тому для цих вікових груп необхідно здійснювати періодичну оцінку функції серця протягом тривалого періоду часу.

Можливо, токсичність ідарубіцину та інших антрациклінів або антрацендіонів виявлятиме адитивний ефект.

Вплив на функцію печінки та нирок. Оскільки функція печінки та/або нирок може вплинути на розподіл ідарубіцину, необхідно до початку та протягом лікування проводити стандартні клінічні лабораторні аналізи для оцінки функції печінки та нирок (використовуючи як індикатор рівні білірубіну та креатиніну у сироватці крові). У ряді досліджень ІІІ фази лікування було протипоказане, якщо рівні білірубіну та/або креатиніну у сироватці крові перевищували 2 мг%. Зменшення дози інших антрациклінів на 50% зазвичай застосовують, якщо рівні білірубіну знаходяться у діапазоні 1,2–2 мг%.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Ідарубіцин викликає блювання. На ранніх етапах після введення препарату часто розвивається мукозит (переважно у формі стоматиту, езофагіт є менш поширеним). У разі тяжкого перебігу мукозит може через кілька днів прогресувати до виразок слизової оболонки. У більшості пацієнтів це небажане явище зникає до початку третього тижня лікування.

Повідомлялося про поодинокі випадки серйозних явищ з боку шлунково-кишкового тракту (такі як перфорація чи кровотеча) у пацієнтів, які перенесли гостру лейкемію, пацієнтів з іншими захворюваннями в анамнезі, або пацієнтів, які приймали препарати з відомою здатністю спричиняти ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту на тлі прийому перорального ідарубіцину. Для пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту активного перебігу, які супроводжуються підвищеним ризиком кровотечі та/або перфорації, лікар повинен зважити користь від перорального лікування ідарубіцином та ризики, з якими пов’язане таке лікування.

Реакції у місці ін’єкції. У результаті ін’єкції у дрібну судину або багатократних ін’єкцій в одну й ту саму судину може розвинутись флебосклероз. Дотримання рекомендованих процедур введення препарату може звести до мінімуму ризик розвитку флебіту/тромбофлебіту у місці ін’єкції.

Екстравазація. Потрапляння ідарубіцину за межі судин під час внутрішньовенного введення може призвести до виникнення болю в місці введення, тяжкого ураження тканин (утворення пухирів, тяжке запалення підшкірної клітковини) та некрозу. У разі появи ознак чи симптомів екстравазації під час внутрішньовенного введення ідарубіцину слід негайно припинити введення препарату.

У разі екстравазації можна застосовувати дексразоксан для попередження або зменшення площі ураження тканин.

Синдром лізису пухлини. Ідарубіцин може спровокувати гіперурикемію внаслідок інтенсивного катаболізму пуринів, яким супроводжується швидкий лізис пухлинних клітин під впливом лікарського препарату (синдром розпаду пухлини). Після початку лікування необхідно проводити оцінку рівнів сечової кислоти, калію, кальцію фосфату та креатиніну. Гідратація пацієнта, підлужування сечі та профілактика розвитку гіперурикемії за допомогою алопуринолу може звести до мінімуму потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Імуносупресивні ефекти/підвищена схильність до інфекцій. Застосування живих або живих атенуйованих вакцин (наприклад вакцини для профілактики жовтої лихоманки) пацієнтам з ослабленим імунітетом внаслідок впливу препаратів для хіміотерапії (у тому числі ідарубіцину) може призвести до серйозних інфекцій, у тому числі з летальним наслідком. Слід уникати проведення вакцинації пацієнтів, які приймають ідарубіцин, живими вакцинами. Дозволяється застосування убитих або інактивованих вакцин, проте відповідь на такі вакцини може бути послабленою.

Вплив на репродуктивну систему. Чоловікам, які отримують лікування ідарубіцину гідрохлоридом, рекомендовано використовувати засоби контрацепції протягом усього курсу лікування, а також у разі необхідності та при наявності такої можливості слід проконсультуватися з приводу консервації сперми у зв’язку з можливістю настання необоротного безпліддя внаслідок лікування (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інші. Як і при використанні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні ідарубіцину повідомлялося про поодинокі випадки розвитку тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, у тому числі емболії легеневої артерії.

Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

Протягом 1–2 днів після введення препарату можливе почервоніння сечі, про що слід попередити пацієнтів.

Аналоги Заведос