ризик суїциду/суїцидальні думки або погіршення клінічного стану. Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, завдання шкоди собі і спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану у перші декілька тижнів або протягом тривалого часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду аж до покращання їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.
Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися таких же заходів безпеки, як і при терапії хворих з великим депресивним розладом.
Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під пильним наглядом під час лікування. У процесі плацебо-контрольованих клінічних досліджень метааналіз застосування антидепресантів у дорослих пацієнтів із психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.
Під час лікування венлафаксином, і особливо на ранній стадії терапії, а також після зміни дози необхідний пильний нагляд за пацієнтами і особливо за хворими групи ризику.
Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок та незвичними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.
Діти. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей і підлітків віком до 18 років. Ознаки поведінки, які свідчать про суїцидальні схильності (спроби самогубства та суїцидальні думки), а також про агресивність (в основному агресивність, ворожа поведінка, гнів) частіше спостерігалися в клінічних дослідженнях у дітей та підлітків, які отримували антидепресивну терапію, ніж у тих, яких лікували методом плацебо. Якщо, з огляду на клінічну необхідність, приймається рішення починати це лікування, за пацієнтом необхідно уважно спостерігати, щоб своєчасно виявити ознаки поведінки, що свідчать про суїцидальні схильності. До того ж кількість даних про нешкідливість препарату для дітей та підлітків протягом тривалого періоду, у тому числі про вплив на ріст, дозрівання, когнітивий розвиток і розвиток поведінки, недостатня.
Манія/гіпоманія. У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.
Агресія. У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомляли на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.
Акатизія/психомоторне занепокоєння. Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб’єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою в частому пересуванні, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися небезпечним.
Серотоніновий синдром. Під час лікування венлафаксином існує ризик виникнення серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, особливо при одночасному застосуванні інших препаратів, які впливають на серотонінергічну систему нейромедіаторів (включаючи триптани, СІЗЗС, СІЗЗСН, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій (Hypericum perforatum), фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин), з лікарськими засобами, що погіршують метаболізм серотоніну (таких як інгібітор МАО, наприклад метиленовий синій), із прекурсорами серотоніну (наприклад добавки триптофану) або з антипсихотиками чи іншими антагоністами дофаміну. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад тривожне збудження, галюцинації, кому), розлади вегетативної нервової системи (наприклад тахікардію, нестабільний АТ, гіпертермію), нервово-м’язові порушення (наприклад гіперрефлексію, порушення координації) і/або шлунково-кишкові розлади (наприклад нудоту, блювання, діарею). Тяжка форма серотонінового синдрому може нагадувати злоякісний нейролептичний синдром, який включає гіпертермію, м’язову ригідність, нестабільність автономної нервової системи з можливими різкими змінами життєво важливих показників і змінами психічного стану.
Якщо одночасне застосування венлафаксину з іншими засобами, які можуть впливати на серотонінергічну і/або дофамінергічну системи нейропередачі, клінічно обґрунтоване, рекомендується пильний нагляд за пацієнтами, особливо на початку лікування і при підвищенні дози.
Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (наприклад дієтичними добавками, що містять триптофан) не рекомендується.
Злоякісний нейролептичний синдром. З обережністю застосовувати у пацієнтів, які застосовують нейролептичні препарати, у зв’язку з ризиком розвитку злоякісного нейролептичного синдрому.
Закритокутова глаукома. У зв’язку з прийомом венлафаксину надходили повідомлення про мідріаз. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої закритокутової глаукоми було встановлено ретельний нагляд.
АТ. Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати АТ. У деяких випадках під час післяреєстраційного застосування спостерігалося сильне підвищення АТ, що потребувало невідкладного лікування. Перед початком застосування венлафаксину необхідно перевіряти АТ та ретельно контролювати наявну АГ. АТ рекомендується вимірювати періодично — на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується бути обережними по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути спричинене підвищенням АТ, наприклад у пацієнтів з порушенням серцевої функції.
ЧСС. Можливе підвищення ЧСС, особливо під час застосування високих доз венлафаксину. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від ЧСС, слід бути обережними.
Захворювання серця і ризик аритмії. Застосування венлафаксину не досліджувалося у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або з декомпенсованою серцевою недостатністю. Тому у таких пацієнтів венлафаксин слід застосовувати з обережністю.
Під час післяреєстраційного застосування венлафаксину надходили повідомлення про випадки пролонгації інтервалу Q–T, шлуночкової тахікардії типу пірует, шлуночкової тахікардії та летальних аритмій, зокрема при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику пролонгації інтервалу Q–T/шлуночкової тахікардії типу пірует. На початку лікування венлафаксином необхідно враховувати співвідношення ризику та користі у пацієнтів з високим ступенем ризику серйозних серцевих аритмій або пролонгації інтервалу Q–T.
Судоми. Під час терапії венлафаксином можливі судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі. За такими пацієнтами слід встановити пильний нагляд. При розвитку судом лікування слід припинити.
Гіпонатріємія. При застосуванні венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або при зменшенні об’єму крові. Пацієнти літнього віку, хворі, які приймають діуретики, та пацієнти зі зниженим з інших причин об’ємом крові належать до групи вищого ризику розвитку даного ускладнення.
Аномальні кровотечі. Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Кровотечі, пов’язані із застосуванням СІЗЗС та СІЗЗСН, варіюються від екхімоз, гематом, епістаксів та петехій до шлунково-кишкових і небезпечних для життя кровотеч. Ризик виникнення кровотеч може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Як і інші СІЗЗС, венлафаксин слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, схильних до кровотеч, включаючи хворих, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.
СІЗЗС/ІЗЗСН можуть підвищити ризик післяпологових кровотеч (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми та ПОБІЧНА ДІЯ.)
ХС сироватки крові. Клінічно значуще підвищення рівня сироваткового ХС було зареєстровано у 5,3% пацієнтів, які приймали венлафаксин, та у 0,0% пацієнтів, які приймали плацебо протягом 3 міс у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях. При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень ХС в сироватці крові.
Одночасне застосування із засобами для зменшення маси тіла. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зменшення маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується сумісне застосування венлафаксину і засобів для зменшення маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси тіла ні у вигляді монотерапії, ні в комбінації з іншими засобами.
Статева дисфункція. СІЗЗСН можуть бути причиною статевої дисфункції. Надходили повідомлення про тривалі статеві дисфункції, незважаючи на припинення прийому СІЗЗСН.
Припинення лікування. Добре відомо, що ефекти припинення лікування спостерігаються при застосуванні антидепресантів, й іноді ці ефекти можуть бути тривалими та серйозними. Суїцид/суїцидальні думки та агресія спостерігалися у пацієнтів під час зміни режиму дозування венлафаксину, у тому числі під час припинення лікування. Тому за пацієнтами слід ретельно спостерігати при зниженні дози або під час припинення лікування.
При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо при різкому припиненні. Під час клінічних випробувань побічні реакції після припинення лікування (під час та після поступового зниження дози) проявлялися приблизно у 31% пацієнтів, які отримували венлафаксин, та у 17% пацієнтів, які отримували плацебо.
Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль, порушення зору та АГ є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомляли. В основному зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають у перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано кілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тиж, хоча в окремих пацієнтів вони можуть зберігатися довше (від 2–3 міс і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців залежно від потреб хворого. У деяких пацієнтів припинення лікування може зайняти кілька місяців або більше.
Сухість у роті. При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може підвищити ризик виникнення карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.
Цукровий діабет. У пацієнтів із цукровим діабетом застосування СІЗЗС або венлафаксину може змінити глікемічний контроль. Може виникнути необхідність у зміні дози інсуліну та/або пероральних антидіабетичних препаратів.
Взаємодія лікарський засіб — лабораторний аналіз. Повідомляли, що у пацієнтів, які отримували венлафаксин, визначається помилкова наявність фенциклідину і амфетаміну під час скринінг-аналізі сечі через відсутність специфічності. Помилкові позитивні результати аналізів очікуються кілька днів після припинення лікування венлафаксином. Венлафаксин можна відрізнити від фенциклідину і амфетаміну підтверджувальними дослідженнями, такими як газова хроматографія/мас-спектрометрія.
Лактоза. Таблетки Венлаксор містять лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.
Сполуки натрію. Цей лікарський засіб містить натрію крохмальгліколят (тип А). Слід дотримуватися обережності при застосуванні у пацієнтів, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Кількість даних про застосування венлафаксину у вагітних недостатня.
Дослідження на тваринах доводять репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Вагітним можна приймати венлафаксин тільки тоді, коли очікувана користь перевищує можливі ризики.
Також як і у випадку з іншими СІЗЗС та СІЗЗСН, симптоми припинення лікування можуть з’явитися у новонароджених, якщо венлафаксин застосовувала вагітна незадовго до пологів. У деяких новонароджених, які були схильні до впливу венлафаксину у ІІІ триместр вагітності, розвинулися ускладнення, для лікування яких було необхідно годування через зонд, застосування апарату штучного дихання і тривала госпіталізація. Такі ускладнення можуть з’явитися одразу після пологів.
Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менше ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після впливу СІЗЗС/СІЗЗСН за місяць до пологів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Епідеміологічні дані свідчать, що застосування СІЗЗС у період вагітності, особливо в пізній період вагітності, може підвищити ризик персистуючої гіпертензії легень новонароджених. Хоча клінічних досліджень зв’язку персистуючої гіпертензії легень новонароджених із застосуванням СІЗЗСН не проводили, враховуючи схожий механізм дії (інгібування зворотного зв’язування серотоніну), не можна виключити цей можливий ризик венлафаксину.
При застосуванні СІЗЗС/СІЗЗСН матір’ю на пізніх термінах вагітності, у новонародженого можна спостерігати такі симптоми: збудливість, тремтіння, гіпотонія, постійний плач, утруднене смоктання або порушення сну. Причиною цих симптомів може бути серотонінергічна дія або вони можуть бути симптомами впливу. У більшості випадків ці ускладнення спостерігаються одразу після пологів або розвиваються протягом 24 год.
Годування грудьми. Венлафаксин та його метаболіт OДВ проникають у грудне молоко. Досвід, отриманий у післяреєстраційний період, свідчить про плач, збудливість і порушення сну у немовлят. Симптоми, які спостерігаються після припинення застосування венлафаксину, відмічають також після припинення годування грудьми. Не можна виключити ризик для немовлят, яких годували грудьми. Тому рішення про годування дитини грудьми або його припинення, або про продовження/припинення терапії венлафаксином слід приймати, оцінивши користь для дитини від годування грудьми і користь для жінки від терапії венлафаксином.
Фертильність. Зниження фертильності спостерігалося у дослідженні, у якому щури-самці і самки піддавалися впливу ОДВ. Значущість цього відкриття в людській популяції невідома.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Враховуючи побічні ефекти з боку ЦНС, пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід упевнитися, що здатність до концентрації уваги та координації рухів не порушені.

Діагнози, при яких застосовують Венлаксор