Перед застосуванням лікарського засобу слід визначити чутливість виділених збудників.

Не застосовувати амікацин хворим із підвищеною чутливістю до інших аміноглікозидів через небезпеку перехресної алергії.

Необхідно дотримуватися обережності у разі застосування лікарського засобу пацієнтам з раніше існуючою нирковою недостатністю або існуючим порушенням слуху чи вестибулярного апарату. При незадовільних аудіометричних тестах дозу препарату слід знижувати або припинити лікування.

Пацієнтам з інфекційно-запальними захворюваннями сечовивідних шляхів рекомендується вживати багато рідини.

Пацієнти, які отримують аміноглікозиди парантерально, повинні перебувати під ретельним клінічним спостереженням через потенційну ототоксичність і нефротоксичність, що пов’язані з їх застосуванням. Безпека тривалого лікування (більше 14 днів) не була встановлена. Необхідно дотримуватися запобіжних заходів щодо дозування та адекватної гідратації.

У період лікування необхідно не рідше 1 разу на тиждень контролювати функцію нирок, слухового нерва й вестибулярного апарату.

Якщо очікується, що терапія триватиме 7 днів або більше у пацієнтів із порушеннями функції нирок або 10 днів у пацієнтів без порушень функції нирок, аудіограма має бути проведена перед початком лікування, а також повторена під час терапії. Терапію амікацином слід припинити при скаргах на шум у вухах, суб’єктивні відчуття втрати слуху або якщо подальші аудіограми показують значну втрату високочастотної відповіді.

Нейро-/ототоксичність

Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його дія на VIII пару черепно-мозкових нервів, яка проявляється спочатку глухотою у діапазоні звуків високої частоти.

Нейротоксичність, що проявляється як вестибулярна та/або двобічна ототоксичність, може виникати у пацієнтів, які отримують аміноглікозиди. У хворих із порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів, які отримують високі дози лікарського засобу або тривалу терапію протягом 5–7 днів, ризик розвитку ототоксичних ускладнень значно вищий. Високочастотна глухота зазвичай виникає першою і може бути визначена лише аудіометричним тестуванням. Може виникати запаморочення, що свідчить про вестибулярні пошкодження.

Інші прояви нейротоксичності можуть включати оніміння, поколювання шкіри, посмикування м’язів і судоми. Ризик ототоксичності внаслідок застосування аміноглікозидів збільшується зі ступенем впливу постійно високих пікових або високих концентрацій у сироватці крові. Пацієнти, у яких розвивається ураження вестибулярного або кохлеарного апарату, можуть не мати на початку лікування жодних негативних симптомів, які могли б попередити про токсичне пошкодження VIII пари черепно-мозкових нервів. Повна або часткова незворотна двобічна глухота або запаморочення можуть виникнути після закінчення лікування. Індукована аміноглікозидом ототоксичність зазвичай є незворотною.

Застосування амікацину пацієнтам з алергічною реакцією на аміноглікозиди в анамнезі або пацієнтам зі субклінічним враженням нирок або VIII пари черепно-мозкових нервів, викликаних попереднім застосуванням нефротоксичних або ототоксичних препаратів, таких як стрептоміцин, дигідрострептоміцин, гентаміцин, тобраміцин, канаміцин, беканаміцин, неоміцин, поліміксини В, колістин, цефалоридин або віоміцин, потрібно розглядати з обережністю, оскільки токсичність може бути адитивною. Таким пацієнтам варто застосовувати амікацин лише за призначенням лікаря, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Одночасне застосування амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад похідних етакринової кислоти, фуросеміду, маніту (особливо, якщо діуретик вводять внутрішньовенно), може призвести до розвитку незворотної глухоти.

У пацієнтів із мутацією мітохондріальної ДНК (зокрема, при заміщенні нуклеотиду 1555 А на G у гені 12S рРНК) існує підвищений ризик виникнення ототоксичності, навіть якщо під час лікування рівень аміноглікозидів у сироватці крові знаходиться в межах рекомендованого діапазону. Для таких пацієнтів слід розглянути альтернативні методи лікування.

Пацієнтам з мутаціями мітохондріальної ДНК в сімейному анамнезі або глухотою, спричиненою аміноглікозидами, слід розглянути можливість застосування альтернативних методів лікування або проведення генетичного тестування перед призначенням лікарського засобу.

Нервово-м'язова блокада

Повідомлялося про нервово-м’язову блокаду і параліч дихання після парентерального введення, місцевої інстиляції (як при ортопедичному і абдомінальному зрошенні або при місцевому лікуванні емпієми), так і після перорального застосування аміноглікозидів. Можливість паралічу дихання варто враховувати, якщо аміноглікозиди вводяться будь-яким шляхом, особливо пацієнтам, які отримують анестетики, нервово-м’язові блокатори, або пацієнтам, які отримують масову трансфузію цитратно-антикоагульованої крові. У випадку виникнення нервово-м’язової блокади солі кальцію можуть усунути це явище, але можлива необхідність проведення штучного дихання. Нервово-м’язова блокада і м’язовий параліч були продемонстровані у лабораторних тварин, які отримували високі дози амікацину.

Амікацин не слід застосовувати пацієнтам із міастенією гравіс. З обережністю застосовувати лікарський засіб при міастенії, паркінсонізмі, ботулізмі (аміноглікозиди можуть спричинити порушення нервово-м’язової передачі, що призводить до подальшого ослаблення скелетної мускулатури), дегідратації, нирковій недостатності, немовлятам (особливо недоношеним), хворим літнього віку.

Нефротоксичність

Аміноглікозиди є потенційно нефротоксичними. Імовірність розвитку нефротоксичності вища у хворих із порушеннями функції нирок, а також при застосуванні препарату у високих дозах або протягом тривалого часу (цій категорії хворих потрібен щоденний контроль функції нирок).

До початку лікування необхідно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнтів. У період лікування амікацину сульфатом пацієнтам потрібно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну у плазмі крові та при необхідності коригувати схему дозування. У пацієнтів із порушеннями функції нирок добова доза має бути зниженою та/або інтервал між введенням доз збільшений відповідно до концентрації креатиніну у сироватці крові, для запобігання накопиченню препарату у крові та зведення до мінімуму ризику ототоксичності. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Необхідний аналіз сечі до та під час лікування.

Застосування амікацину може змінити такі лабораторні показники: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію.

Якщо з’являються ознаки подразнення нирок (наявність сечових циліндрів, альбумінурія, мікрогематурія, лейкоцитурія, зниження кліренсу креатиніну, зниження питомої ваги сечі, збільшення азоту сечовини крові, креатиніну сироватки або олігурія), гідратацію слід збільшити та зменшити дозу. Ці прояви зазвичай зникають після завершення лікування. Особливо важливим є моніторинг функції нирок у пацієнтів літнього віку під час лікування аміноглікозидами. Пацієнтам літнього віку треба зменшувати дозу амікацину у зв’язку зі зниженням функціональної активності нирок і можливим зниженням маси тіла, що важко виявити звичайними скринінговими тестами, такими як азот сечовини крові або креатинін сироватки.

Якщо з’являються ознаки ототоксичності (наприклад, запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (наприклад, зниження кліренсу креатиніну, олігурія), застосування амікацину слід припинити або зменшити дозу. Якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування потрібно зупинити.

Необхідно уникати одночасного та/або послідовного системного, перорального або місцевого застосування інших нейротоксичних або нефротоксичних лікарських засобів, зокрема бацитрацину, цисплатину, амфотерицину В, цефалоридину, паромоміцину, віоміцину, поліміксину В, колістину, ванкоміцину або інших аміноглікозидів. Іншими факторами, які можуть підвищити ризик токсичності, є літній вік і зневоднення.

Інше

Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7–10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж через 4–6 тижнів.

При відсутності позитивної клінічної динаміки потрібно враховувати можливість розвитку резистентності мікроорганізмів. У подібних випадках необхідно відмінити лікування і розпочати відповідну терапію.

Аміноглікозиди швидко і майже повністю всмоктуються при місцевому застосуванні, за виключенням сечового міхура, у зв’язку з хірургічними процедурами. Повідомлялося про випадки незворотної глухоти, ниркової недостатності і летальні випадки через нервово-м’язову блокаду після обробки як невеликих, так і великих хірургічних ділянок препаратом аміноглікозиду.

Аміноглікозиди необхідно з обережністю застосовувати недоношеним і доношеним новонародженим через ниркову незрілість цих пацієнтів і, як наслідок, через продовження періоду напіввиведення цих препаратів зі сироватки крові.

Повідомлялося про макулярний інфаркт, який може призвести до повної втрати зору, після інтравітреального введення (ін’єкції в око) амікацину.

Лікарський засіб містить метабісульфіт натрію, що може спричинити реакції алергічного типу, у тому числі симптоми анафілаксії і різного ступеня тяжкості астматичні напади, особливо у хворих на бронхіальну астму.

При одночасному застосуванні з цефалоспоринами бажано вводити їх у різні місця (при внутрішньом’язовому введенні) з інтервалом не менше 1 години.

2 мл лікарського засобу містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично вільний від натрію.

4 мл лікарського засобу містить менше 1,3 ммоль (29,86 мг) натрію, тому слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам, які використовують натрій-контрольовану дієту.

Аналоги Амікацид