ризик мієлосупресії. Повідомляли про виникнення мієлосупресії у пацієнтів (зокрема анемію, лейкопенію, панцитопенію та тромбоцитопенію) під час застосування лінезоліду. У таких випадках після припинення його застосування порушені гематологічні показники поверталися до рівня, який відмічали до початку лікування. Імовірно, що ризик розвитку цих ефектів пов’язаний з тривалістю лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду може супроводжуватися більш високим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з молодшими пацієнтами. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії.
Таким чином, під час застосування лікарського засобу необхідний ретельний моніторинг формули крові таким пацієнтам: пацієнти з уже існуючою анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває більш ніж 10–14 днів. Лікарський засіб бажано застосовувати у таких пацієнтів лише в поєднанні з ретельним контролем рівня гемоглобіну, загального аналізу крові та, у разі можливості, кількості тромбоцитів.
Якщо під час застосування лікарського засобу розвивається значна мієлосупресія, лікування необхідно зупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.
Крім того, під час застосування лікарського засобу рекомендується щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включаючи визначення рівня гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників аналізу крові.
У дослідженнях із застосуванням незареєстрованого лінезоліду за гуманітарною програмою (compassionate use) у групі пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), відмічали підвищення частоти виникнення тяжкої анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою в переливанні крові також повідомляли в післяреєстраційний період. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів.
Повідомляли про випадки сидеробластної анемії в післяреєстраційний період. Серед випадків, для яких був відомий час виникнення анемії, більшість пацієнтів отримувала лінезолід протягом більше 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужувала внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.
Дисбаланс показників летальності у клінічному дослідженні за участю пацієнтів з інфекціями кровотоку, пов’язаними з використанням катетерів та спричиненими грампозитивними збудниками. У ході відкритого дослідження за участю пацієнтів із серйозними внутрішньосудинними інфекціями, спричиненими використанням катетерів, відмічали зростання летальності у групі пацієнтів, у яких застосовували лінезолід, порівняно з групами лікування ванкоміцином/диклоксациліном/оксациліном (78 з 363 (21,5%) проти 58 з 363 (16,0%)). Основним фактором впливу на показник летальності була наявність грампозитивної інфекції на початковому рівні.
Показники летальності у пацієнтів з інфекціями, спричиненими винятково грампозитивними організмами, були схожими (переважне співвідношення 0,96), але у групі лікування лінезолідом частота летальних випадків була значно вищою (p=0,0162) у пацієнтів з будь-яким додатковим збудником або відсутністю збудників на початковому рівні (переважне співвідношення 2,48). Найбільший дисбаланс виявлено під час лікування та протягом 7 днів з моменту відміни лінезоліду. Більшість пацієнтів у групі лікування лінезолідом набули грамнегативних інфекцій протягом дослідження та померли від інфекцій, спричинених грамнегативними збудниками, та від полімікробних інфекцій. Таким чином, при ускладнених інфекціях шкіри та м’яких тканин у пацієнтів зі встановленою або підозрюваною супутньою інфекцією, спричиненою грамнегативними збудниками, лікарський засіб слід застосовувати лише у разі відсутності інших варіантів лікування (див. ПОКАЗАННЯ). За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грамнегативної інфекції.
Ризик діареї та коліту, пов’язаних із застосуванням антибіотиків. При застосуванні майже всіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомляли про виникнення діареї та коліту, пов’язаних із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт, та пов’язану з Clostridium difficile діарею (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі наявності підозри на діарею чи коліт, що пов’язані із застосуванням антибіотиків, або підтвердження цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику.
Ризик лактоацидозу. Повідомляли про розвиток лактоацидозу при застосуванні лінезоліду. Пацієнти, у яких під час застосування лікарського засобу виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу, включаючи рецидивуючу нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Ризик дисфункції мітохондрій. Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції, як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища більш поширені при застосуванні лінезоліду протягом більш ніж 28 днів.
Потенційні взаємодії, що спричиняють підвищення АТ. За винятком випадків, коли можливе спостереження за станом пацієнтів стосовно можливого підвищення АТ, лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів із неконтрольованою АГ, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та/або одночасним прийомом таких типів лікарських засобів, як симпатоміметики прямої та непрямої дії (наприклад псевдоефедрин), вазопресори (наприклад епінефрин, норепінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад допамін, добутамін).
Ризик серотонінового синдрому. Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну). Тому одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), за винятком випадків, коли застосування як лінезоліду, так і одночасне з ним застосування серотонінергічних препаратів мають вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен знаходитися під пильним спостереженням з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптоматики відміни.
Ризик периферичної нейропатії та нейропатії зорового нерва. Повідомляли про розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва, та невриту зорового нерва, які іноді прогресували до втрати зору, під час застосування лінезоліду. Такі повідомлення в першу чергу стосувалися пацієнтів, які отримували лікування протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування).
У разі застосування лікарського засобу пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про виникнення симптомів порушення зору, таких як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадіння частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огляд з направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає лінезолід протягом більше рекомендованих 28 днів, необхідно регулярно перевіряти зір.
У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Можливе підвищення ризику розвитку нейропатій при застосуванні лінезоліду у пацієнтів, які отримують або нещодавно отримували терапію антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу.
Ризик судом. Повідомляли про випадки судом у пацієнтів, які отримували лінезолід. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику, як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо у них раніше виникали судоми.
Одночасне застосування з інгібіторами МАО. Лінезолід є неселективним інгібітором МАО зворотної дії. Проте в дозах, які застосовують для антибактеріальної терапії, він не виявляє антидепресивного ефекту. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки застосування лінезоліду отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування основного захворювання та/або одночасного лікування препаратами, які можуть нести певні ризики, внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити пильне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами. Під час застосування лікарського засобу пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів, збагачених тираміном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ризик гіпоглікемії. Повідомлення, отримані в післяреєстраційний період, свідчать про випадки симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгібітора МАО зворотної дії, у пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати. Застосування деяких інгібіторів МАО пов’язане з гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби. Хоча причинного зв’язку між лінезолідом і гіпоглікемією не встановлено, пацієнтів з цукровим діабетом слід попереджати про потенційну гіпоглікемічну реакцію під час застосування лікарського засобу.
У разі виникнення гіпоглікемії може бути потрібне зниження дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу або припинення застосування перорального гіпоглікемічного засобу, інсуліну чи лінезоліду.
Ризик суперінфекції. Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчали під час клінічних випробувань.
Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3% пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень відмічали виникнення кандидозу, пов’язаного із його застосуванням. У разі виникнення суперінфекцій під час застосування лікарського засобу слід вживати відповідних заходів.
Ризик гіпонатріємії та/або синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНCАДГ).
У пацієнтів, які застосовували лінезолід у постмаркетинговий період, спостерігались випадки гіпонатріємії та/або синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону. У зазначених випадках ознаки та симптоми включали сплутаність свідомості, сонливість, загальну слабкість, а у тяжких випадках призводили до дихальної недостатності і навіть смерті. Під час застосування лікарського засобу рекомендується регулярний контроль рівня натрію в плазмі крові у літніх людей, у пацієнтів, які приймають діуретики, та в інших пацієнтів із ризиком гіпонатріємії та/або СНCАДГ. У разі розвитку ознак та симптомів гіпонатріємії та/або СНCАДГ слід припинити застосування лікарського засобу і вжити відповідних підтримувальних заходів.
Застосування в особливих групах пацієнтів. Застосовувати лікарський засіб у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю та лише в ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосовувати лікарський засіб у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується лише в ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Немає необхідності в корекції дози лікарського засобу залежно від статі пацієнта.
Ризик порушення фертильної функції. Лінезолід знижував фертильність та спричиняв відхилення морфологічних показників якості сперми у здорових дорослих самців щурів при рівнях експозиції, приблизно таких, що очікуються у людей. Ці зміни мали зворотний характер. Можливий вплив лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомий.
Клінічні випробування. Безпека та ефективність лінезоліду при застосуванні його протягом більше 28 днів не встановлені.
У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участі пацієнти з пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно, досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.
Застереження, пов’язані з допоміжними речовинами. Лікарський засіб містить 15,072 г глюкози моногідрату на дозу (300 мл), тому його слід з обережністю застосовувати у хворих на цукровий діабет.
Лікарський засіб містить 114 мг/дозу натрію. Слід бути обережним при його застосуванні у пацієнтів, які застосовують натрійконтрольовану дієту.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дані щодо застосування лінезоліду у вагітних обмежені. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Існує потенційний ризик для людини. Лікарський засіб не слід застосовувати в період вагітності, окрім випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.
Період годування грудьми. Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко. Отже, слід припинити годування грудьми протягом застосування лікарського засобу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час застосування лінезоліду можливий розвиток запаморочення або симптомів порушення зору (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ). У разі розвитку таких реакцій слід утриматися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.

Діагнози, при яких застосовують Лінозид