Мієлолейкоз у хронічній або прогресуючій стадії хвороби. Есенціальна тромбоцитемія або поліцитемія з високим ризиком тромбоемболічних ускладнень.

Протипоказання

Гіперчутливість до гідроксисечовини або до будь-якого іншого компонента. Пригнічення функцій кісткового мозку (вміст лейкоцитів менше 2,5'10⁹/л, тромбоцитів менше 100'10⁹/л). Тяжка форма анемії. Вагітність і період годування груддю.

Спосіб застосування та дози

Застосовують внутрішньо. Капсули слід ковтати цілими, не розжовуючи.

Всі схеми дозування препарату повинні ґрунтуватися на фактичній або ідеальній масі тіла хворого (залежно від того, яка з них є меншою).

Терапію повинен проводити лікар, який має досвід роботи в онкології та гематології.

Лікування препаратом можуть комбінувати з променевою терапією.

Лікування хронічного мієлолейкозу. Гідроксисечовину зазвичай призначають у дозі

40 мг/кг на деньвраховуючи рівень лейкоцитів в крові. Дозу зменшують удвічі (20 мг/кг на день), коли рівень лейкоцитів знижується нижче 20×10⁹/л. Потім дозування коректується індивідуально для підтримання кількості лейкоцитів на рівні 5–10⁹/л. Дозу гідроксисечовини зменшують, якщо кількість лейкоцитів у крові є меншою за 5×10⁹/л та збільшують, якщо кількість лейкоцитів у крові є більшою за 20×10⁹/л. Якщо рівень лейкоцитів падає нижче 2,5×10⁹/л або ж кількість тромбоцитів менше 100×10⁹/л, терапію слід припинити до встановлення нормальних показників крові.

Достатній період для досягнення антинеопластичного ефекту — 6 тижнів.

У випадку, коли відмічається прогресування захворювання, застосування препарату потрібно негайно припинити. Якщо спостерігається відповідний терапевтичний ефект, лікування продовжують на необмежений термін.

У випадку первинної тромбоцитопенії початковою дозою гідпроксисечовини є 15 мг/кг/добу, яку коригують для підтримання кількості тромбоцитів у крові на рівні 600×10⁹/л, слідкуючи, щоб рівень лейкоцитів був не нижче за 4×10⁹/л.

Лікування поліцитемії. Гідроксисечовину починають призначати у дозі 15–20 мг/кг/день. Далі дозування підбирають індивідуально для підтримання гемокриту на рівні нижче 45% та тромбоцитів нижче 400×10⁹/л. У більшості пацієнтів це досягається постійним прийомом гідроксисечовини у дозі 500–1000 мг щодня.

Якщо рівень гемокриту та кількість тромбоцитів у крові успішно контролюються, терапію продовжують на необмежений термін.

Люди літнього віку: оскільки літні люди чутливіші до гідроксисечовини, вони потребують зменшення дозування індивідуально.

Дозування для пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю: не вивчене. Немає ніяких рекомендацій щодо режиму дозування для цієї групи пацієнтів.

Побічні реакції

З боку системи кровотворення: пригнічення функції кісткового мозку (лейкопенія, анемія, епізодично — тромбоцитопенія). Аномалії картини еритроцитів: на ранніх стадіях лікування гідроксикарбамідом часто спостерігається мегалобластичний еритропоез, що має помірний характер. Морфологічні зміни при цьому нагадують злоякісну анемію, однак вони не пов'язані з дефіцитом вітаміну В₁₂або фолієвої кислоти.

Препарат може також знижувати кліренс заліза з плазми і знижувати ефективність утилізації заліза еритроцитами, але не впливає на тривалість життя еритроцитів.

З боку травної системи: стоматит, анорексія, нудота, блювання, пронос або запор, які минають, якщо тимчасово припинити прийом препарату. Лише в окремих випадках було необхідне тимчасове припинення опромінення.

З боку шкіри та м'яких тканин: макуло-папульозні висипання, еритема обличчя і периферична еритема. В окремих випадках відзначається алопеція. У ряді випадків у результаті щоденного застосування препарату протягом декількох років у хворих спостерігалися гіперпігментація, еритема, атрофія шкіри і нігтів, лущення, папули фіолетового кольору.

З боку нервової системи та психіки: застосування великих доз препарату може призводити до помірної сонливості. Неврологічні порушення відзначалися в окремих випадках і обмежувалися головним болем, запамороченням, дезорієнтацією, галюцинаціями і судомами.

З боку сечовидільної системи: препарат епізодично може спричинювати тимчасове порушення функції ниркових канальців, що супроводжується збільшенням вмісту сечової кислоти в сироватці, азоту сечовини крові (АСК) і креатиніну. В окремих випадках відмічається дизурія.

Інші. Больове відчуття або дискомфорт внаслідок запалення слизових оболонок у місці опромінення (мукозити) зазвичай можна купірувати застосуванням місцевих анестетиків або пероральних аналгетиків. Якщо реакція має тяжкий характер, лікування препаратом слід тимчасово припинити; якщо ефект є винятково тяжким, може знадобитися тимчасове припинення також і променевої терапії. Однак необхідність припинення обох цих форм лікування спостерігалося лише іноді.

Також повідомлялося про пропасницю, озноб, відчуття нездужання і збільшення активності ферментів печінки. В окремих випадках були описані гострі реакції з боку дихальної системи, включаючи дифузну інфільтрацію легень, гарячку і задишку, що пов'язані із застосуванням препарату.

Застосування препарату в комбінації з променевою терапією. Побічні ефекти, що спостерігалися при комбінованому лікуванні препаратом та опромінюванні, подібні до тих, що описані при монотерапії препаратом: головним чином — пригнічення функції кісткового мозку (анемія і лейкопенія) та подразнення стінок шлунка. У разі одночасного застосування препарату з променевою терапією лейкопенія спостерігалася майже в усіх хворих. Іноді (і тільки за наявності вираженої лейкопенії) відзначалося зменшення вмісту тромбоцитів до значень менше 100 000/мм³. Під час лікування препаратом можуть посилюватися деякі побічні реакції, що зустрічаються в разі проведення однієї променевої терапії (наприклад, порушення функції шлунка і мукозити).

Аналоги Гідроксисечовина Медак