симптоматична гіпотензія. Симптоматичну гіпотензію відмічали у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, у яких застосовували вищі дози петльових діуретиків, із гіпонатріємією або порушенням функції нирок. Таким пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря. При зміні доз еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. У період застосування інгібіторів АПФ, особливо протягом перших тижнів лікування, може виникнути набряк обличчя, кінцівок, очей, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини або гортані. Однак у рідкісних випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може розвинутися після довготривалого лікування інгібіторами АПФ. У таких випадках слід повністю припинити лікування. Навіть тоді, коли відзначається набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти потребують подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та ГКС може бути недостатнім. Ангіоневротичний набряк язика, голосової щілини або гортані може бути летальним. Слід негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнта слід госпіталізувати та спостерігати за його станом щонайменше протягом 12–24 год аж до повного зникнення симптомів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, є випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з колагенозом судин (наприклад системний червоний вовчак, склеродермія), з супутньою терапією антидепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих факторів, особливо якщо вже наявне порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо таким пацієнтам рекомендовано застосовувати препарат Енеас, слід проводити аналіз кількості лейкоцитів у крові. Для пацієнтів необхідно провести інструктаж щодо негайного повідомлення про будь-які ознаки інфекції. Застосування препарату слід відмінити, якщо виявлена чи підозрюється нейтропенія (нейтрофілів <1000/мм³).
Порушення функції нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ) та надалі — з відповіддю на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.
Про порушення функції нирок повідомлялося у зв’язку з прийомом еналаприлу, що головним чином виявлено у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай має зворотний характер.
У деяких пацієнтів з АГ, у яких не виявлено захворювання нирок до початку лікування, застосування еналаприлу в поєднанні з діуретиками спричиняло зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках можуть бути необхідні зниження дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. Реноваскулярна гіпертензія/стеноз ниркової артеріі).
Пацієнти з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну >30 мл/хв; креатинін в сироватці крові <3 мг/мл) не потребують корекції дози. Дані щодо застосування препарату Енеас у пацієнтів з нещодавно пересадженою ниркою відсутні.
Протеїнурія. У пацієнтів з нирковою недостатністю у поодиноких випадках може виникати протеїнурія. Пацієнтам з протеїнурією (>1 г/добу) слід застосовувати препарат після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та під контролем клінічних лабораторних показників.
Пацієнти з порушенням з боку печінки. Необхідно з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності, оскільки недостатньо досвіду застосування комбінованої терапії. Пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності протипоказано застосовувати препарат. У пацієнтів літнього віку з ослабленою функцією печінки виведення нітрендипіну може уповільнюватися, що може призвести до артеріальної гіпотензії. У разі виникнення побічних явищ (холестатичної жовтяниці, підвищення показників печінкових ферментів), що можуть призвести до некрозу печінки та іноді — до летального наслідку, слід припинити терапію препаратом та звернутися до лікаря.
Реноваскулярна АГ/стеноз ниркової артерії. При лікуванні інгібіторами АПФ у пацієнтів з реноваскулярною АГ та стенозом ниркової артерії (двобічним або однобічним) значно підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, що може призвести до втрати функції нирок навіть з дуже незначними змінами рівня креатиніну в сироватці крові (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гіперкаліємія. Інгібітори АПФ можуть спричиняти підвищення рівня калію, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та/або недостатністю серцево-судинної системи. Не рекомендується одночасна терапія з калійзберігаючими діуретиками та харчовими добавками, що містять калій. Якщо є негайна потреба в комплексній терапії, слід контролювати концентрацію калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, погіршеною функцією нирок, віком >70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення рівня калію в крові (наприклад гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо одночасний прийом еналаприлу та будь-якого із вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Артеріальна гіпотензія. У деяких випадках Енеас може спричинити ортостатичну гіпотензію. Пацієнти повинні бути обстежені з метою виявлення та усунення клінічних ознак порушення водно-сольового балансу внаслідок застосування сечогінних засобів, низькосольової дієти, гемодіалізу, діареї або блювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів можливий розвиток симптоматичної гіпотензії, яка зникає після надання хворому положення лежачи і корекції рівня АТ та ОЦК. Особливо уважним повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При виникненні артеріальної гіпотензії хворому слід надати положення лежачи. У разі необхідності — ввести в/в 0,9% р-ну натрію хлориду. Скороминуча артеріальна гіпотензія при відновленому АТ та ОЦК не є протипоказанням для лікування препаратом Енеас.
Стеноз аорти або аортального клапана. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аорти або аортального клапана. При виражених порушеннях гемодинаміки не слід застосовувати препарат (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Кашель. Виявлені випадки кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виник під час лікування інгібіторами АПФ, необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай резистентні до терапії антигіпертензивними засобами, що діють на РААС, у зв’язку з цим не рекомендується застосовувати препарат.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Через підвищений ризик анафілактичних реакцій, таких як набряк обличчя, гіперемія, артеріальна гіпотензія та задишка, препарат не слід призначати пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (таких як AN 69^®). Застосування препарату Енеас протипоказано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі.
Гіпоглікемія. Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні глюкози в крові, особливо протягом перших декількох місяців одночасного застосування (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ/десенсибілізації до отрути комах. У деяких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, розвивалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ з використанням сульфату декстрану. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення специфічної імунотерапії (десенсибілізації) до отрути комах (наприклад бджіл або оси), можуть виникнути анафілактоїдні реакції (наприклад зниження АТ, задишка, блювання, шкірна алергія), які в деяких випадках можуть бути небезпечними для життя. У разі необхідності проведення аферезу або специфічної імунотерапії (десенсибілізації) до отрути комах, таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової заміни інгібіторів АПФ іншими препаратами для лікування АГ або серцевої недостатності.
Хірургічні операції/анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які підвищують АТ, препарат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, вона коригується за допомогою збільшення об’єму плазми крові.
Одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Комбінування інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ слід обмежити в індивідуально визначених випадках, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та АТ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Фертильність. У поодиноких випадках нітрендипін може спричинити зворотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів при штучному заплідненні, що може вплинути на функціональний стан сперми. При повторній невдачі екстракорпорального запліднення та за відсутності інших причин застосування антагоністів кальцію може розглядатися як можлива причина цього явища.
Етнічні відмінності. Як і в інших інгібіторів АПФ, антигіпертензивна дія Енеасу менш виражена у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, напевне через частіше розповсюдження низькоренінової форми АГ серед населення негроїдної раси.
Пацієнтам із рідкісними видами спадкової непереносимості галактози, порушеннями всмоктування глюкози-галактози, дефіцитом лактази саамів не слід застосовувати препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Епідеміологічні дані щодо тератогенного ризику після застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не переконливі; проте невелике підвищення ризику не може бути виключено. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі діагностування вагітності слід негайно припинити лікування інгібіторами АПФ і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності спричиняє фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Олігогідрамніон, що є наслідком зниження функції нирок, може призвести до контрактур кінцівок плода, краніофаціальних деформацій і розвитку гіпопластичних легень. Якщо застосування інгібіторів АПФ мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа плода. Немовлята, матері яких приймали інгібітори АПФ, потребують ретельного спостереження з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування грудьми. Обмежені фармакокінетичні дані показали екскрецію еналаприлу з грудним молоком у невеликій кількості (див. Фармакокінетика). Лікарський засіб не слід застосовувати в період годування грудьми недоношених дітей та в перші декілька тижнів після народження дитини, оскільки через недостатність клінічного досвіду існує гіпотетичний ризик впливу на серцево-судинну систему та нирки. Застосування препарату Енеас у період грудного вигодовування немовляти може розглядатися, якщо лікування необхідне для матері, а за станом дитини будуть спостерігати на предмет появи будь-яких побічних ефектів.
Діти. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей та підлітків відсутні, тому його не слід застосовувати у дітей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У деяких хворих під час застосування препарату можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню транспортними засобами або іншими механізмами. Це особливо важливо на початку лікування та при заміні препарату, а також при взаємодії з алкоголем.

Аналоги Енеас