Характеристика активних речовин

Ефірна олія — це складна композиція, яку отримують з рослинної сировини, характеризується 2–3 основними складовими. Монотерпени — це домінуючі з’єднання в ефірних оліях, природні вуглеводи, утворені поєднанням двох ізопренових фрагментів (вони лідери серед усіх терпенів). Це леткі речовини з сильним ароматом. У рослинах вони знаходяться у зв’язаній (у вигляді глікозидів) і вільній формі. Інші сполуки — біциклічні сесквітерпени — найчисленніша група терпенів за структурними типами. Біологічна активність ефірних олій варіює залежно від складу активних сполук і їх концентрації (Baptista E.B. et al., 2015).
Олія м’яти. Рослиною, яка застосовується для отримання олії, є м’ята перцева. Ментол, що входить до складу олії, є одним із головних діючих речовин. В олії його міститься до 65%. У суцвіттях рослини його міститься до 65%, у листі — 3%. В ефірній олії в невеликій кількості містяться ментофуран і ментон (належить до терпеноїдів). Для ментолу характерна вазоактивна дія (здатність діяти на кровоносні судини). Це з’єднання може здійснювати регуляцію судинного тонусу (артерій і вен). Крім цього, він сприяє поліпшенню венозного відтоку і чинить легку місцевоанестезувальну дію (Турова А. і співавт., 1987).
Ментол посилює перистальтику кишечнику за рахунок подразнювальної дії на рецептори слизової оболонки; є хорошим антисептиком. Олія м’яти має антимікробні властивості, особливо активне по відношенню до золотистого стафілококу та деяких спороутворювальних бактерій (здатні утворювати термостійкі спори при збільшенні несприятливих для зростання умов).
Олію м’яти перцевої дуже давно застосовують при розладах травлення. Комбінація, що включає олію м’яти перцевої й олію кмину, ефективна при лікуванні невиразкової (функціональної) диспепсії. Зовнішнє застосування цієї олії може бути ефективним при лікуванні головного болю напруги (помірно генералізований біль без зниження працездатності). Олія добре переноситься в рекомендованих дозах, але в більш високих дозах може викликати побічні ефекти (Kligler B. et al., 2007).
Олія евкаліптова. Сировиною для отримання олії є евкаліпт кулястий та інші його види: сіро-попелястий і прутовидний евкаліпт. Рослини належать до сімейства миртових. Олію для медичних цілей отримують з листя евкаліпта методом перегонки з парою і подальшою ректифікацією (поділ рідкої суміші на компоненти). Вміст 1,8-цинеолу в отриманій олії повинен бути не менше ніж 60–80%, також містяться пінен і сесквітерпени. Якщо олія не пройшла стадію очищення, то вона має специфічний аромат, який викликає кашель у зв’язку з наявністю в ньому альдегідів. Така олія не застосовується в медицині. Олія евкаліптова має сильні бактерицидні, протигрибкові властивості. Вона застосовується в комплексній терапії бронхітів (інгаляції). Олія, отримана з евкаліпта, ділиться на 3 види: олія, до складу якої переважно входить цинеол — моноциклічний терпен (застосовується у фармацевтичній промисловості), олія для парфумерної промисловості містить гераніол, а також цитронелаль і лімонен, які надають ій приємний аромат, і олія технічна, що містить в основному терпен фелландрен і кетон піперитон (неприємний аромат, використовують у металургійній промисловості) (Гродзинський А., 1990).
Крім того, дослідження показали, що антимікробна активність ефірних олій відрізняється серед олій, отриманих з різних видів евкаліпту. При передозуванні евкаліптової олії спостерігається пригнічення ЦНС (це свідчить про високу його токсичність у дозах, які перевищують терапевтичні) (Patel S. et al., 1980).
Сульфаніламід — це одна з перших хімічних сполук, що належать до групи сульфаніламідних препаратів. Препарати, отримані пізніше, фактично є його похідними. Це порошок білого кольору, без запаху, поганорозчинний у воді, у спирті; легкорозчинний у гарячій воді (окріп) і лугу. Чинить антимікробну дію відносно грампозитивних і грамнегативних коків (бактерії кулястої форми). Крім цього, він активний і проти інших бактерій і кишкової палички. Його застосовують при ангіні, циститі, пієліті (найчастіше хворіють діти), ентероколіті (одночасне запалення тонкої та товстої кишки) й інших інфекційних захворюваннях. Вища разова доза — 2,0, максимальна добова доза — 7,0. Побічні реакції, які можуть виникнути під час терапії препаратом: нудота, блювання; можливі головний біль, запаморочення; ціаноз; парестезія, тахікардія, дерматит, діарея. У високих дозах сульфаніламід впливає на процеси кровотворення і можливий розвиток лейкопенії (зниження кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові), агранулоцитозу. Протипоказання: нефрити (група захворювань нирок з різним етіопатогенезом), нефротичний синдром (характеризується розвитком дистрофічних процесів у нирках). При тривалому застосуванні препарату необхідно періодично проводити аналіз крові (біохімічний, загальний, рівень глюкози).
Сульфатіазол (сіркоорганічне з’єднання) належить до групи протимікробних препаратів, сульфаніламідів короткої дії, є антагоністом п-амінобензойної кислоти (на цьому ґрунтується механізм його антимікробної дії). Його дія і властивості аналогічні таким сульфаніламіду. У даний час він рідко застосовується системно через свою токсичність. Іноді його застосовують у поєднанні з іншими діючими речовинами в препаратах для лікування шкірних, вагінальних, очних інфекцій.
Тимол (2-ізопропіл-5-метилфенол, природний монотерпеновий фенол). Являє собою великі кристали без кольору або порошок кристалічний з характерним запахом, пряно-пекучого смаку. Цієї хімічної сполуки в олії повинно міститися 20–30%. Сировиною для його отримання є трава чебрецю звичайного (Thymus vulgaris). Ця речовина поганорозчинна у воді; легкорозчинна в спирті й будь-якій жирній олії. Застосовується в терапії деяких гельмінтозів. Для тимолу характерні такі властивості: антиоксидантна, протизапальна, місцева анестезуюча, загоювальна, антисептична й особливо антибактеріальна та протигрибкова. Протипоказаний тимол при захворюваннях нирок і печінки, декомпенсації діяльності серця (порушення нормального функціонування), не приймають при виразковій хворобі шлунка, у період вагітності (Арнаудов Г., Кудрін А., 1975).
Інгаліпт — комбінований лікарський засіб. Форма випуску — аерозоль і спрей. Для препарату характерний запах ментолу. Група безрецептурних лікарських засобів.
Препарат активно призначається в Україні (застосовується для дорослих і дітей віком від 3 років). Однак у країнах Європи та інших країнах не застосовується, й аналогів йому на даний момент немає.
Сульфаніламіди (сульфаніламіди, сульфатіазол), що входять до складу Інгаліпту, заборонені для застосування в інших країнах; зокрема, у Німеччині заборонений сульфаніламід, а сульфатіазол виведений з обігу в США ще з 1970 р. через високий ризик виникнення побічних ефектів. Але, беручи до уваги, що препарат застосовується місцево і ризик виникнення побічних реакцій зводиться до мінімуму, тому Інгаліпт широко застосовується в терапії захворювань горла як антисептик. Препарат чинить протизапальну, протимікробну дію.
Як зазначено вище, сульфаніламіди, сульфатіазол діють бактерицидно на грампозитивні й грамнегативні мікроорганізми. Для ефірних олій, тимолу характерна антимікробна, протигрибкова дія.
Сульфаніламідні лікарські засоби — протимікробні препарати, які чинять бактеріостатичну дію. Однак призначення препаратів цієї групи в недостатніх дозах або раннє припинення терапії ведуть до появи стійких штамів збудника і, як результат, у подальшому хвороба, викликана цим збудником, не піддаватиметься лікуванню препаратами даної групи.

Застосування

Інгаліпт призначають при захворюваннях ЛОР-органів, слизової оболонки порожнини рота інфекційно-запального походження.
1. Фарингіт — запалення слизової оболонки й лімфоїдної тканини глотки, може бути гострим (зазвичай самостійне захворювання) і хронічним.
2. Тонзиліт — запальний процес глоткової та піднебінних мигдалин, може бути хронічним — класичний приклад вогнищевої інфекції, результат тривалого перебігу інфекції й реакція на неї (розвиток вогнища хронічного запалення).
3. Ларингіт — запалення слизових оболонок гортані, причина — пошкодження слизової оболонки гортані й верхнього відділу трахеї.
4. Афтозний стоматит — поява круглих або овальних хворобливих виразок на слизовій оболонці порожнини рота.
5. Стоматити іншого походження (катаральний, виразковий).
Водіям транспортних засобів застосовувати препарат слід з обережністю (у складі як допоміжна речовина міститься спирт етиловий) з урахуванням того, що при тестуванні на алкоголь можливі зміни в результатах тесту.

Порядок дозування

До застосування препарату Інгаліпт слід прополоскати рот теплою водою. Якщо відзначається некротичний наліт на уражених ділянках, то його обов’язково потрібно видалити за допомогою стерильного тампону, серветки. Під час терапії препаратом приймати їжу, пити воду можна через 15–30 хв після застосування.
Призначається дорослим і дітям віком старше 3 років.
Перед застосуванням Інгаліпту слід надіти пристрій, що розпилює ліки, на аерозольний балон, потім обов’язково струсити його і, натискаючи на розпилювач, рівномірно окропити препаратом ту ділянку, яка була схильна до запального процесу. 1 сеанс інгаляції — це 2–3 розпилення, при цьому препарат тримають у порожнині рота не менше ніж 5–7 хв. Такі сеанси зрошення проводять 3–4 р/добу. Тривалість прийому препарату залежить від стану пацієнта й ефективності процесу лікування. Зазвичай 7–10 днів.

Передозування

При передозуванні збільшується вираженість побічних реакцій. Слід припинити прийом лікарського засобу, прополоскати рот водою. Терапія симптоматична.
Взаємодія Інгаліпту з іншими препаратами
При одночасному застосуванні з прокаїном, тетракаїном і бензокаїном відбувається інактивація антимікробних властивостей сульфаніламідів.
Отже, спрей від аерозолю препарату Інгаліпт відрізняється способом доставки лікарського засобу на уражені ділянки. У спрея подача розчину здійснюється механічним способом — шляхом тиску на поршень дуже маленького насоса, тиск у флаконі дорівнює атмосферному. В аерозолі працює вже стиснений газ азот, під тиском якого знаходиться рідина, а при натисканні на потрібну точку (вказана на флаконі) відбувається відкриття клапану і струмінь аерозолю зрошує горло.

Діагнози, при яких застосовують Інгаліпт