необхідно провести мікробіологічні дослідження з метою визначення збудників та їхньої чутливості до лінкоміцину.
Було продемонстровано ефективність застосування лінкоміцину для лікування стафілококових інфекцій, резистентних до інших антибіотиків та чутливих до лінкоміцину. Виявлені штами стафілококів, резистентних до лінкоміцину, тому при терапії препаратом Лінкоміцин необхідно проводити бактеріологічні посіви та дослідження чутливості збудників. У разі застосування макролідів можлива часткова, але не повна, перехресна резистентність. За наявності показань лікарський засіб можна застосовувати одночасно з іншими антибактеріальними препаратами.
З метою зниження швидкості виникнення резистентних до лікарського засобу бактерій та збереження ефективності лінкоміцину та інших антибактеріальних препаратів Лінкоміцин слід застосовувати лише для лікування чи профілактики інфекцій, які доведено або з дуже високою ймовірністю спричинені чутливими бактеріями. У випадках, коли наявна інформація про результати бактеріологічних посівів та визначення чутливості, її необхідно враховувати під час вибору або зміни антибактеріальної терапії. При відсутності цих даних на емпіричний вибір терапії можуть вплинути місцеві епідеміологічні дані та місцеві особливості характеристик чутливості.
Застосування лінкоміцину не показане для лікування незначних бактеріальних інфекцій та вірусних інфекцій. Призначення Лінкоміцину у разі відсутності підтвердженої чи підозрюваної з високою ймовірністю бактеріальної інфекції навряд чи буде корисним для пацієнта та підвищує ризик виникнення бактерій із резистентністю до лікарського препарату.
У зв’язку з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту перед прийняттям рішення щодо застосування лінкоміцину лікар повинен проаналізувати природу інфекції та оцінити придатність менш токсичних альтернативних препаратів (наприклад еритроміцину).
Про виникнення діареї, пов’язаної з C. difficile, повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи лінкоміцин.
Тяжкість проявів може бути від помірної діареї до коліту з летальним кінцем. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику та призводить до підвищеного росту C. difficile, що продукують токсини А та В. Пов’язана з C. difficile діарея може проявлятися у легкій формі з водянистими рідкими випорожненнями, але також може прогресувати до тяжкої стійкої діареї, лейкоцитозу, гарячки, сильних абдомінальних спазмів, слизу або крові у випорожненнях.
У разі псевдомембранозного коліту легкого ступеня тяжкості зазвичай достатньо припинити прийом препарату. При ступені тяжкості від середнього до тяжкого слід проводити лікування із введенням р-нів, електролітів, білків та призначення антибактеріальних засобів, ефективних проти C. difficile при коліті.
Одразу після встановлення первинного діагнозу «псевдомембранозний коліт» слід розпочати лікування. Діагноз зазвичай встановлюють на основі клінічної симптоматики, але для підтвердження діагнозу також можуть бути використані дані ендоскопії або визначення C. difficile та його токсинів у випорожненнях пацієнта.
При відсутності лікування у пацієнта може розвинутися потенційно летальний перитоніт, шок і токсичний мегаколон.
Діарея, асоційована з C. difficile, частіше розвивається та має тяжчий перебіг в ослаблених пацієнтів та пацієнтів літнього віку. Причиною підвищеної захворюваності та летальності також можуть бути штами C. difficile, здатні до збільшеної продукції токсинів.
Можливість виникнення діареї, пов’язаної з C. difficile, необхідно враховувати у пацієнтів із діареєю, що виникла після застосування антибіотиків. Необхідно провести ретельний аналіз анамнезу, оскільки розвиток діареї, пов’язаної з C. difficile, описували навіть через 2 міс після завершення антибактеріальної терапії.
Лінкоміцин слід з обережністю призначати пацієнтам, у яких в анамнезі є захворювання ШКТ, особливо коліт.
Лінкоміцин не можна застосовувати для лікування менінгіту, оскільки рівні препарату в СМР недостатні.
Під час довготривалого лікування слід контролювати функцію печінки та нирок, а також проводити аналізи крові.
Застосування лінкоміцину може призводити до надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибів. У разі виникнення суперінфекції слід вживати відповідних заходів, показаних відповідно до клінічної ситуації. Якщо лікування Лінкоміцином потребують пацієнти із вже наявними грибковими інфекціями, необхідно одночасно проводити протигрибкову терапію.
Лінкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з анамнезом, обтяженим БА або вираженою алергією.
Призначені хірургічні процедури слід проводити у поєднанні з антибіотикотерапією.
Показано, що лінкоміцин здатен блокувати нервово-м’язову передачу імпульсів, тому може посилювати дію інших нервово-м’язових блокаторів. Таким чином, лінкоміцин слід з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів, які приймають препарати цього класу.
Лінкоміцин необхідно з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів з атопією.
Лінкоміцин слід з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок та/або печінки, що супроводжуються тяжкими порушеннями обміну речовин. Для цих пацієнтів слід змінювати дозу препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Під час лікування високими дозами у таких пацієнтів необхідно контролювати рівень лінкоміцину у сироватці крові, оскільки Т_½ препарату у цих категорій пацієнтів може подовжуватися у 2–3 рази.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. У людини лінкоміцин здатен проникати через гематоплацентарний бар’єр. При цьому рівні препарату у сироватці пуповинної крові сягають 25% рівнів препарату у сироватці крові матері. Значного накопичення препарату в амніотичній рідині не відбувається. Контрольованих досліджень із застосуванням препарату вагітними не проводили. У 302 дітей, народжених жінками, які отримували лікування лінкоміцином на різних фазах вагітності, не спостерігалося зростання частоти вроджених аномалій чи затримки росту порівняно з контрольною групою протягом перших 7 років життя.
Лінкоміцин не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків, коли лікування вкрай необхідне. Лінкоміцин виявлений у грудному молоці у концентрації від 0,5 до 2,4 мкг/мл. У зв’язку з можливістю виникнення тяжких реакцій на лінкоміцин у немовлят на грудному вигодовуванні слід прийняти рішення щодо припинення годування грудьми або припинення лікування препаратом залежно від необхідності застосування препарату для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Особливого впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами не відзначено, але повідомляли про окремі випадки виникнення запаморочення.

Діагнози, при яких застосовують Лінкоміцин