Класифікація захворювань серцево-судинної системи

Содержание

Класифікація ішемічної хвороби серця

(М.І. Лутай, О.М. Пархоменко, О.І. Іркін, Г.Ф. Лисенко, Я.М. Лутай)

1. Раптова коронарна смерть:

1.1. Раптова клінічна коронарна смерть з успішною реанімацією (рубрика І46.0).

1.2. Раптова коронарна смерть (у разі розвитку на фоні гострого коронарного синдрому (ГКС) (рубрика І24.8 або І22 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10)).

2. Стенокардія (рубрика І20 за МКХ-10):

2.1. Стабільна стенокардія напруження (із зазначенням І–IV функціонального класу (ФК) за класифікацією Канадської асоціації кардіологів), у пацієнтів із IV ФК стенокардія малих навантажень може клінічно проявлятися як стенокардія спокою (рубрика І20.8 за МКХ-10).

2.2. Мікроваскулярна стенокардія (наявність клінічних симптомів та ознак ішемії міокарда за відсутності обструктивного ураження коронарних артерій за даними ангіографії) (рубрика І20.8 за МКХ-10).

2.3. Вазоспастична стенокардія (ангіоспастична, спонтанна, варіантна, Принцметала) (рубрика І20.1 за МКХ-10).

2.4. Рефрактерна стенокардія (хронічний стан, викликаний клінічно підтвердженою рекурентною ішемією міокарда за наявності ураження коронарних судин, яка не може бути адекватно контрольована за допомогою комбінованої медикаментозної терапії, ангіопластики або аортокоронарного шунтування (АКШ)) (рубрика І20.8 за МКХ-10).

3. Нестабільна стенокардія (рубрика І20.0 за МКХ-10):

3.1. Стенокардія, що вперше виникла. Діагноз встановлюється протягом 28 діб від появи першого ангінозного нападу з прогресуванням класу стенокардії до ІІІ ФК.

3.2. Прогресуюча стенокардія (поява стенокардії спокою, нічних ангінозних нападів у хворого зі стенокардією напруження, підвищення ФК стенокардії щонайменше до ІІІ ФК, прогресуюче зниження толерантності до фізичного навантаження, транзиторні зміни на електрокардіограмі (ЕКГ) у стані спокою).

3.3. Постінфарктна стенокардія (до 28 діб від розвитку інфаркту міокарда (ІМ), рубрика I23.8).

4. Гострий інфаркт міокарда (рубрика І21 за МКХ-10).

Діагноз установлюють із зазначенням дати виникнення (до 28 діб): локалізація (передня стінка, передньоверхівковий, передньобоковий, передньосептальний, діафрагмальний, нижньобоковий, нижньозадній, нижньобазальний, верхівковобоковий, базальнолатеральний, верхньобоковий, бічний, задній, задньобазальний, задньобоковий, задньосептальний, септальний, правого шлуночка (ПШ)); первинний, рецидивуючий, повторний (відзначати розміри і локалізацію не обов’язково, якщо виникають труднощі в ЕКГ-діагностиці):

4.1. Гострий ІМ з наявністю патологічного зубця Q (рубрика І21.0–І21.3 за МКХ-10).

4.2. Гострий ІМ без патологічного зубця Q (рубрика I21.4 за МКХ-10).

4.3. Гострий ІМ (невизначений, рубрика І21.9 за МКХ-10).

4.4. Рецидивуючий ІМ (до 28 діб, діагностується за умови повторного підвищення з наступним закономірним зниженням рівня кардіоспецифічних ферментів, рубрика I22 за МКХ-10).

4.5. Повторний ІМ (після 28 діб, рубрика І22 за МКХ-10).

4.6. ГКС із стійкою елевацією або без елевації сегмента ST на ЕКГ. Це попередній діагноз до встановлення наявності ушкодження серця внаслідок ішемії міокарда або його відсутності (нестабільна стенокардія). На ЕКГ елевація або депресія сегмента ST відображає ішемію до розвитку некрозу міокарда або раптової коронарної смерті (строк до 3 діб, рубрика І24.8 за МКХ-10). Втім, у частини хворих з наявністю клінічної симптоматики ГКС зміни на ЕКГ можуть бути відсутніми.

4.7. Ускладнення гострого ІМ вказують за часом їх виникнення (рубрика І23 за МКХ-10):

• гостра серцева недостатність (СН) (I–IV класи за Кillip, рубрика I50.1 за МКХ-10);
• порушення серцевого ритму та провідності (рубрики I44, I45, I46, I47, I48, I49 за МКХ-10);
• розрив серця зовнішній (із гемоперикардом — рубрика І23.0 за МКХ-10; без гемоперикарда — рубрика І23.3 за МКХ-10);
• розрив серця внутрішній (дефект міжпередсердної перетинки — рубрика І23.1 за МКХ-10; дефект міжшлуночкової перетинки — рубрика І23.2 за МКХ-10);
• розрив сухожильної хорди (рубрика І23.4 за МКХ-10);
• розрив папілярного м’яза (рубрика І23.5 за МКХ-10);
• тромбоемболії різної локалізації (рубрика I23.8 за МКХ-10);
• тромбоутворення в порожнинах серця (рубрика І23.6 за МКХ-10);
• гостра аневризма серця (рубрика I23.8 за МКХ-10);
• синдром Дресслера (рубрика І24.1 за МКХ-10);
• епістенокардитичний перикардит;
• постінфарктна стенокардія (від 72 год до 28 діб, рубрика I20.0 за МКХ-10).

5. Кардіосклероз (рубрика I25 за МКХ-10):

5.1. Постінфарктний кардіосклероз із зазначенням перенесених ІМ (дата виникнення, локалізація), форми та стадії СН, порушень ритму серця і провідності (рубрика І25.2 за МКХ-10).

5.2. Аневризма серця хронічна (рубрика І25.3 за МКХ-10).

5.3. Кардіосклероз (дифузний)[1] із зазначенням форми і стадії СН, порушень ритму серця та провідності.

6. Безбольова форма ішемічної хвороби серця (ІХС) — діагноз встановлюється хворим без клінічних симптомів стенокардії, але з верифікованим за даними коронарографії діагнозом ІХС, а також на підставі виявлення ознак міокардіальної ішемії за допомогою тестів з візуалізацією міокарда (сцинтиграфія з технецієм, талієм; стрес-ехокардіограма (ехоКГ) з фізичним навантаженням чи добутаміном) (рубрика І25.6 за МКХ-10).

Приклади формулювання діагнозів

• ІХС: нестабільна стенокардія (прогресуючий перебіг 20.02.–25.02.2019 р.). Постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) 02.06.2008 р.). АКШ (2 шунти — 12.02.2008 р.). СН ІI А стадії зі зниженою фракцією викиду (ФВ) ЛШ.
• ІХС: ГКС без елевації сегмента ST (05.02.2018 р.). Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій (коронарографія від 24.08.2015: стеноз огинаючої гілки (ОГ) лівої коронарної артерії (ЛКА) 75%, стеноз правої коронарної артерії (ПКА) 60%). СН 0 стадії.
• ІХС: ГКС з елевацією сегмента ST (16.03.2019 р.) в передньо-перетинково-верхівковій зоні ЛШ. Атеросклероз коронарних артерій (коронарографія від 16.03.2019 р.: гостра тромботична оклюзія правої міжшлуночкової гілки (ПМШГ)). Первинне стентування ПМШГ ЛКА (16.03.2019 р.: встановлено 1 непокритий стент). Ідіовентрикулярний ритм (16.03.2019 р.). СН 0 стадії.
• ІХС: гострий повторний ІМ із зубцем Q передньоверхівкового відділу ЛШ (05.07.2019 р.). Гостра лівошлуночкова недостатність (клас III за Killip, 05.07.2019–07.07.2019 р.). Гостра аневризма серця. Повна гостра блокада лівої ніжки пучка Гіса (05.07.2019 р.). Постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ задньої стінки ЛШ — 23.05.2015). СН IIА стадії зі зниженою ФВ ЛШ.
• ІХС: гострий повторний ІМ (13.02.2019 р.). Постінфарктний кардіосклероз (ІМ із зубцем Q передньої стінки ЛШ — 23.03.2002 р.). Персистуюча форма фібриляції передсердь (ФП) (пароксизм 13.02.2019 р., тахісистолічний варіант). СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ.
• ІХС: гострий ІМ із зубцем Q задньобазального та діафрагмального відділів ЛШ (18.05.2019 р.). Гостра AV-блокада (ІІ ступеня 18.05.2016–20.05.2018 р.; ІІІ ступеня 06.06.2019–09.06.2019 р.). Синдром Дресслера (30.05.2019 р.). Рецидивуючий ІМ (у зоні ураження — 05.06.2019 р.). Тимчасова електрокардіостимуляція (06.06.2019–09.06.2019 р.). СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.
• ІХС: гострий ІМ із зубцем Q передньобокового відділу ЛШ (11.01.2019 р.). Первинна транслюмінальна ангіопластика та стентування (11.01.2019 р., передньої міжшлуночкової гілки ЛКА — 2 металевих стенти, огинаючої гілки ЛКА — 1 покритий стент). Гостра лівошлуночкова недостатність (клас IV за Killip, 11.01.2019 р.; клас II за Killip, 12.01.2019–15.01.2019 р.). Стійка мономорфна шлуночкова тахікардія (11.01.2019). Електроімпульсна терапія (ЕІТ) (11.01.2019 р.). СН ІIA стадії зі збереженою ФВ ЛШ.
• ІХС: стабільна стенокардія напруження ІІ ФК. Стенозуючий атеросклероз ПМШГ ЛКА і ПКА (КВГ 10.05.2000 р.) Стентування ПМШГ ЛКА (15.05.2000), непокритий металевий стент. СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.
• ІХС: стабільна стенокардія напруження ІІІ ФК. Постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ від 13.01.1998 р.). СН ІІА стадії зі зниженою ФВ ЛШ.
• ІХС: вазоспастична стенокардія (епізоди ішемії міокарда з елевацією сегмента ST за даними добового моніторування ЕКГ за Холтером 16.02.2020 р.). Атеросклеротичне ураження ПМШГ ЛКА 20% у середній/3 (КВГ 16.02.2020 р.). СН 0 стадії.
• ІХС: мікроваскулярна стенокардія (позитивний стрес-ехоКГ з добутаміном 17.03.2020). Коронарні артерії без обструктивних уражень (КВГ 19.03.2018 р.). СН 0 стадії.
• ІХС: рефрактерна стенокардія (ІІІ ФК). Атеросклеротичне ураження ПМШГ ЛКА у проксимальній/3 до 90%; ПКА — 75% (КВГ 10.10.2017 р.). Стентування ПМШГ ЛКА 10.10.2017 р. (елютинг-стент). СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.
• ІХС: безбольова форма. Стенозуючий атеросклероз ПМШГ ЛКА (КВГ 10.06.2018 р.). СН 0 стадії.
• ІХС: хронічна аневризма серця (ІМ 10.11.2014 р.). Шлуночкова екстрасистолія, часта. СН ІІА стадії зі зниженою ФВ ЛШ за критеріями Нью-Йоркської асоціації серця (New York Heart Association — NYHA) ІІ.
• ІХС: кардіосклероз (дифузний). Атеросклеротичне ураження ПКА, ПМШГ ЛКА, ОГ ЛКА >70% (КАГ 05.02.2015 р.). Шлуночкова екстрасистолія. СН ІІа зі зниженою ФВ, NYHA ІІІ.

Класифікація дисліпідемій

(О.І. Мітченко, В.Ю. Романов)

На сучасному етапі для характеристики порушень ліпідного спектра крові використовують наступну термінологію: дисліпідемія, гіперліпопротеїнемія та гіперліпідемія.

Термін «дисліпідемія» є найбільш широким, тому що він включає як підвищення рівня ліпідів та ліпопротеїнів (ЛП) вище за оптимальні значення, так і можливе зниження частини ліпідного спектра, а саме ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) або альфаліпопротеїнів.

Термін «гіперліпопротеїнемія» означає будь-яке підвищення рівня ліпідів і ліпопротеїнів у плазмі крові вище за оптимальні значення.

Термін «гіперліпідемія» є найбільш простим, оскільки для його використання досить визначення тільки підвищення ліпідів у крові (холестерину (ХС) та тригліцеридів (ТГ)) вище за оптимальні значення. Для характеристики гіперліпопротеїнемії найбільш уживаною є класифікація ВООЗ (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація гіперліпопротеїнемій за D. Fredrickson (1970)

↑ підвищення концентрації.

Клінічна класифікація дисліпідемій Асоціації кардіологів України (2011 р.)

Гіперхолестеринемія — при ізольованому підвищенні рівня загального ХС >5,0 ммоль/л (>190 мг/дл), що відповідає типу ІІa за D. Fredrickson.

Сімейна гетерозиготна гіперхолестеринемія: рівень загального ХС >8,0 ммоль/л (>304 мг/дл), ХС ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) >5,0 ммоль/л (>190 мг/дл).

Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія: рівень загального ХС >16–18 ммоль/л (>608– 684 мг/дл), ХС ЛПНЩ >13 ммоль/л (>494 мг/дл).

Комбінована (змішана) дисліпідемія: при комбінованому підвищенні рівня загального ХС >5,0 ммоль/л (>190 мг/дл) та рівня ТГ >1,7 ммоль/л (>150 мг/дл), що відповідає типу ІІb та III за D. Fredrickson).

Гіпертригліцеридемія: при ізольованому підвищенні рівня ТГ >1,7 ммоль/л (>150 мг/дл), що відповідає типу I та IV за D. Fredrickson.

Легка та помірна гіпертригліцеридемія (гетерозиготна): >1,7 ммоль/л (>150 мг/дл) та <10,0 ммоль/л (885 мг/дл).

Тяжка гіпертригліцеридемія (гомозиготна): >10,0 ммоль/л (>885 мг/дл).

Приклади формулювання діагнозів

Діагнози дисліпідемії, гіперліпопротеїнемії та гіперліпідемії не є самостійними, а мають бути включені в основний клінічний діагноз серцево-судинного захворювання. Для застосування в клінічному діагнозі пропонується використовувати варіанти клінічної класифікації дисліпідемій Асоціації кардіологів України (2011 р.).

Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, ступінь 2, ризик дуже високий. Гіпертензивне серце. Комбінована дисліпідемія. СН І стадії, ІІ ФК. Ожиріння І ст.

ІХС: стабільна стенокардія напруги ІІ ФК, постінфарктний кардіосклероз. Атеросклероз аорти та вінцевих артерій серця. Сімейна гетерозиготна гіперхолестеринемія. СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.

Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія. Ксантоматоз суглобів кистей рук і ахілового сухожилля. Корнеальна дуга рогівки. Ксантелазми біля очей. СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.

Метаболічна кардіоміопатія. Цукровий діабет 2-го типу, середнього ступеня тяжкості. Надшлуночкова екстрасистолія. Гіпертригліцеридемія. СН І стадії, ІІ ФК. Ожиріння ІІ ст.

ІХС: кардіосклероз. Пароксизмальна форма фібриляції/тріпотіння передсердь. Атеросклероз аорти та вінцевих артерій серця. Гіпотиреоз. Резистентна комбінована (змішана) дисліпідемія. СН І стадії, ІІ ФК. Ожиріння ІІІ ст.

Класифікація артеріальної гіпертензії

(Ю.М. Сіренко, Л.А. Міщенко, Г.Д. Радченко, О.Г. Купчинська, О.Л. Рековець)

Артеріальна гіпертензія (АГ) — це постійно підвищений систолічний (САТ) та/або діастолічний (ДАТ) артеріальний тиск (АТ).

Гіпертонічна хвороба (ГХ) (есенціальна гіпертензія або первинна гіпертензія) — це підвищений АТ за відсутності очевидної причини його підвищення.

Вторинна гіпертензія (симптоматична) — це гіпертензія, причину якої може бути виявлено.

Термінологія: термін «есенціальна гіпертензія» відображає застарілі поняття про підвищення АТ як важливий компенсаторний механізм, спрямований на підтримання адекватної перфузії тканин (есенціальна — англ. essential — необхідна, важлива). Більш прийнятним, на думку провідних зарубіжних фахівців, є термін «первинна АГ». В Україні традиційно застосовується термін «гіпертонічна хвороба», який більш точно, ніж поняття «есенціальна гіпертензія», відображає суть цього клінічного стану.

АГ – це підвищення САТ до 140 мм рт. ст. і вище та/або ДАТ до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях АТ (не менше ніж 2–3 рази в різні дні протягом 4 тиж). Класифікація АГ за рівнем АТ наведена в табл. 2.

Таблиця 2. Класифікація АГ за рівнем АТ

Найпоширенішим методом діагностики АГ дотепер залишається вимірювання АТ на прийомі у лікаря (так званий офісний АТ). Проте все більшого застосування для діагностики АГ набуває вимірювання АТ поза межами медичних закладів, які часто називають позаофісними або амбулаторними. До них належить амбулаторне моніторування АТ (АМАТ) та домашнє моніторування АТ (ДМАТ). Діагностичні критерії АГ за даними амбулаторних вимірювань представлені в табл. 3.

Таблиця 3. Критерії АГ за даними амбулаторного АТ

Класифікація АГ за рівнем АТ вказує на ступінь його підвищення (не на стадію захворювання). Для встановлення стадії АГ застосовується класифікація за ураженням органів-мішеней (табл. 4).

Таблиця 4. Класифікація АГ за ураженням органів-мішеней

*рШКФ — швидкість клубочкової фільтрації, розрахована за формулою CКD-EPI.

Формулювання та кодування діагнозу

При формулюванні діагнозу ГХ/АГ необхідно вказувати її ступінь (див. табл. 2), стадію з уточненням характеру ураження органів-мішеней та серцево-судинних ускладнень (див. табл. 4), серцево-судинний ризик (табл. 26, 27). У діагнозі також зазначається резистентний перебіг АГ (за його наявності).

В Україні МКХ-10 (ВООЗ, Женева, 1995) для статистичного кодування застосовується з 1.01.1999 р. (наказ МОЗ України від 08.10.1998 р. № 297). Згідно із цією класифікацією хвороби системи кровообігу відносять до класу ІХ. Хвороби, що характеризуються підвищеним АТ, мають коди І10–І15. При цьому до рубрики І10 включено наступні поняття/уточнення АГ: гіпертонічна хвороба (есенціальна, первинна), системна, доброякісна, резистентна, злоякісна АГ. Слід зауважити, що при кодуванні ГХ необхідно звертати увагу на наявність ознак ураження органів-мішеней, зокрема серця та нирок, з урахуванням наявності порушення їх функції. Так, ГХ з переважним ураженням серця має код I11; з переважним ураженням серця із (застійною) СН — код І11.0, з переважним ураженням серця без (застійної) СН — код І11.9. ГХ з переважним ураженням нирок — код І12; за наявності ниркової недостатності застосовують код І12.0, у разі відсутності ознак ниркової недостатності — І12.9. ГХ з переважним ураженням серця та нирок має код І13. Якщо при цьому є ознаки (застійної) СН, застосовують код І13.0, ознаки ниркової недостатності — код І13.1, ознаки (застійної) СН та ниркової недостатності — код І13.2. Якщо немає інформації щодо наявності серцевої та/або ниркової недостатності при ГХ з ураженням серця та нирок, застосовують код І13.9 (ГХ з переважним ураженням серця та нирок неуточнена).

Терміну «гіпертензивне ураження серця» відповідають ознаки наявності гіпертрофії або гіпертензивного ремоделювання ЛШ за даними ехоКГ (підвищення індексу маси міокарда ЛШ, та/або збільшення співвідношення товщини стінок до кінцево-діастолічного розміру порожнини ЛШ, та/або підвищення індексу кінцево-діастолічного розміру ЛШ, та/або збільшення індексу ЛП) або ознаки гіпертрофії ЛШ за даними ЕКГ, МРТ.

Терміну «застійна СН» відповідає наявність клінічно вираженої СН (від ІІА стадії за класифікацією М.Д. Стражеска — В.Х. Василенка та робочою класифікацією Українського наукового товариства кардіологів).

Терміну «гіпертензивне ураження нирок» відповідає зниження ШКФ ≤60 мл/хв/1,73 м² та/або збільшення екскреції альбуміну (≥30 мг/добу). Термінальне ураження нирок (ниркову недостатність) констатують за умови зниження ШКФ <15 мл/хв/1,73 м².

Вторинні (симптоматичні) АГ відносять до рубрики І15. Реноваскулярна АГ має код І15.0; АГ нефрогенного ґенезу (пов’язана з іншими захворюваннями нирок, наприклад, пієлонефритом, гломерулонефритом та ін.) — І15.1; АГ ендокринного ґенезу (обумовлена ендокринними порушеннями) — І15.2; вторинні АГ іншого походження (наприклад гемодинамічні — при коарктації аорти, недостатності аортального клапана; нейрогенні — при захворюваннях або травмах головного або спинного мозку; екзогенні — при отруєннях свинцем, талієм та ін.) — І15.8; вторинна АГ неуточнена має код І15.9.

Якщо АГ є супутнім захворюванням по відношенню до ІХС або цереброваскулярних хвороб (ЦВХ) чи основним діагнозом за наявності супутньої ІХС (коди І20–І25) або ЦВХ (коди І60–І69), кодується ІХС чи ЦВХ і до коду додається п’ятий знак — підрубрика 7, що вказує на наявність у пацієнта АГ. За наявності АГ підрубрика 7 (п’ятим знаком) додається до будь-якого діагнозу з кодами І20–І25 та І60–І69. Наприклад, «гострий субендокардіальний ІМ» за наявності АГ має код І21.4.7.; «наслідки інфаркту мозку» за наявності АГ — код І69.3.7.

Якщо АГ є супутнім захворюванням у пацієнта з ТІА (код G45) або захворюваннями артерій чи артеріол (І70–І78), в амбулаторній практиці заповнюють два статистичні талони: один — на ТІА, другий — на АГ (ГХ або вторинну АГ — відповідно до діагнозу). При кодуванні діагнозу в умовах стаціонару кодується лише основне захворювання. Наприклад, якщо пацієнт знаходився у стаціонарі з основним діагнозом ТІА, застосовують код G45; якщо з основним діагнозом АГ (табл. 5, приклад 2), а ТІА є ускладненням основного захворювання, застосовують код І10 (або інший відповідно до наявності ураження серця та нирок).

При атеросклерозі ниркових артерій і наявності реноваскулярної АГ в амбулаторних умовах заповнюють два статистичні талони з кодами І70.1 та І15.0. При кодуванні цього діагнозу в умовах стаціонару у формі № 066/о кодують лише одне — основне — захворювання (І70.1 або І15.0), з приводу якого пацієнт знаходився на лікуванні (патології судин або симптоматичної АГ).

Таблиця 5. Приклади формулювання та кодування діагнозів

Якщо ЦВХ (коди І60–І69) має місце у пацієнта із вторинною АГ — в амбулаторних умовах заповнюють два статистичні талони: один — на ЦВХ, другий — на вторинну АГ. В умовах стаціонару у формі № 066/о кодують лише основне захворювання (приклади 10 та 15, див. табл. 5). Якщо пацієнт знаходився в стаціонарі з приводу вторинної АГ, а залишкові явища порушення мозкового кровообігу є її ускладненням (приклад 10, див. табл. 5) — застосовують код відповідної симптоматичної АГ. Якщо пацієнт знаходився в стаціонарі з приводу ЦВХ, а симптоматична АГ є супутньою патологією (приклад 15, див. табл. 5) — у формі № 066/о кодують відповідну ЦВХ (рубрики І60–І69). У такому випадку (за наявності супутньої симптоматичної АГ) підрубрика 7 п’ятим знаком не вказується.

Класифікація легеневої гіпертензії

(Ю.М. Сіренко, Г.Д. Радченко, Л.Ф. Конопльова, Л.В. Кулик, К.В. Руденко, Н.Н. Руденко, В.А. Ханенкова, Л.І. Васильєва)

Під терміном «легенева гіпертензія» розуміють гемодинамічний та патофізіологічний стан, який характеризується підвищенням середнього тиску в легеневій артерії >20 мм рт. ст. та оцінюється за даними катетеризації правих відділів серця.

Залежно від особливостей гемодинаміки малого кола кровообігу розрізняють наступні види легеневої гіпертензії (ЛГ) (табл. 6).

Таблиця 6. Гемодинамічне визначення ЛГ за результатами катетеризації порожнин серця*

*Згідно з рекомендаціями ESC-ERS (2015) та 6-го всесвітнього конгресу з ЛГ (NICE–2018).
ЛАТ — легеневий АТ; ТЗЛА — тиск заклинювання легеневої артерії; ЛСО — легеневий судинний опір.

ЛГ залежно від клінічних станів, які характеризуються різноманітними патологічними, патофізіологічними, прогностичними особливостями та підходами до лікування, поділяються на 5 груп.

Оновлена клінічна класифікація ЛГ (згідно з NICE-2018):

Група 1. Легенева артеріальна гіпертензія (ЛАГ)

1.1. Ідіопатична ЛАГ.

1.2. Спадкова ЛАГ (мутація гена, що кодує рецептори морфогенетичного протеїну кісткового мозку, — BMRP2, мутація гена активін-рецептороподібної кінази ALK1 та ендогліну (з вродженою геморагічною телеангіоектазією або без неї) ENG, кавеоліну-1 (CAV1), KCN).

1.3. ЛАГ, індукована препаратами або токсинами.

1.4. ЛАГ, асоційована із:

1.4.1. захворюваннями сполучної тканини;

1.4.2. ВІЛ-інфекцією;

1.4.3. портальною гіпертензією;

1.4.4. вродженими вадами серця;

1.4.5. шистосоматозом.

1.5. ЛАГ у пацієнтів з довготривалою позитивною відповіддю на антагоністи кальцію.

1.6. ЛАГ з ознаками ураження вен/капілярів (вено-оклюзійна хвороба, легеневий капілярний гемангіоматоз).

1.7. Персистуюча ЛАГ у немовлят.

Група 2. ЛГ, асоційована з ураженням лівих відділів серця

2.1. ЛГ, пов’язана з СН із збереженою ФВ.

2.2. ЛГ, пов’язана з СН із зниженою ФВ.

2.3. ЛГ, пов’язана з ураженням клапанів серця.

2.4. Вроджені/набуті кардіоваскулярні стани, які призвели до посткапілярної ЛГ.

Група 3. ЛГ, асоційована із захворюваннями легень та/або гіпоксією

3.1. Обструктивні захворювання легень.

3.2. Рестриктивні захворювання легень.

3.3. Інші легеневі захворювання зі змішаним рестриктивним/обструктивним ураженням.

3.4. Гіпоксія без ураження легень.

3.5. Порушення розвитку легень.

Група 4. ЛГ, пов’язана з обструкцією легеневої артерії

4.1. Хронічна тромбоемболічна ЛГ.

4.2. Інші обструкції легеневих артерій:

4.2.1. саркома (високий або проміжний ступінь) або ангіосаркома;

4.2.2. злоякісні пухлини (ниркова карцинома, карцинома матки, ембріональна пухлина яєчок, інші);

4.2.3. незлоякісні пухлини (лейоміома матки);

4.2.4. артеріїт без захворювання сполучної тканини;

4.2.5. вроджені стенози легеневих артерій;

4.2.6. паразитарні хвороби (гідатидоз).

Група 5. ЛГ з нез’ясованим та/або багатофакторним механізмом виникнення

5.1. Гематологічні порушення (хронічна гемолітична анемія, мієлопроліферативні порушення).

5.2. Системні та метаболічні порушення (легеневий гістіоцитоз з клітин Лангерганса, хвороба Гоше, хвороба накопичення глікогену, нейрофіброматоз, сакроїдоз).

5.3. Інші (хронічна ниркова недостатність з та без гемодіалізу, фіброзуючий медіастеніт).

5.4. Складні вроджені вади серця.

Клінічна класифікація ЛАГ, асоційованої з вродженими вадами серця, згідно з рекомендаціями ESC 2015:

• синдром Ейзенменгера (включає всі великі інтра- та екстракардіальні дефекти, які починалися з системно-легеневого (зліва направо) шунтування та прогресували з часом до значного підвищення ЛСО та виникнення зворотного легенево-системного (справа наліво) шунтування або шунтування в обох напрямках; характеризується ціанозом, вторинним еритроцитом, множинним ураженням органів;
• ЛГ, асоційована із системно-легеневим шунтуванням, коригованим або некоригованим (включає помірні або великі дефекти, ЛСО незначно або помірно підвищений, шунтування зліва направо превалює, ціаноз у спокої не виникає);
• ЛГ на фоні малих дефектів (значно підвищений ЛСО на фоні малого розміру дефекту (дефект міжшлуночкової перетинки <1 см, дефект міжпередсердної перетинки <2 см згідно з даними ехоКГ), вважається, що такий малий розмір не може бути причиною підвищення ЛСО, клінічна картина дуже схожа на ідіопатичні ЛГ; закриття дефекту протипоказане);
• ЛГ після корекції дефекту (вроджена вада була скоригована, але одразу після оперативного втручання або через місяці/роки після операції за відсутності значного післяопераційного ураження виникає ЛГ).

Залежно від рівня ураження легеневої артерії при хронічній тромбоемболічній ЛГ існує класифікація Jamieson за даними ангіографії легеневих судин та видаленого хірургічного матеріалу:

• тип І. Тромби знаходяться в центральних легеневих артеріях;
• тип ІІ. Немає тромбів у центральних судинах, є потовщення інтими та ураження основних дольових та сегментарних артерій;
• тип ІІІ. Ураження обмежене сегментарними або субсегментарними легеневими артеріями;
• тип ІV. Ураження дрібних гілок.

Хірургічне лікування проводиться при І–ІІІ типах ураження (при ІІІ типі, як правило, проводиться балонна ангіопластика). При типі ІV хірургічне лікування не показане.

На сьогодні доведена ефективність призначення специфічної терапії для пацієнтів групи 1 та 4.

Для оцінки ступеня ЛГ при всіх формах використовувалися рекомендації ВООЗ (2003) з виділенням трьох ступенів підвищення середнього тиску в легеневій артерії. На теперішній момент ця класифікація не використовується.

Відповідно до ФК СН експертами ВООЗ (1998) було запропоновано функціональну класифікацію ЛГ:

I ФК — немає значного обмеження звичайної фізичної активності, звичайна активність не викликає посилення задишки, слабкості, болю в грудній клітці, пресинкопе (безсимптомна ЛГ);

II ФК — помірне обмеження фізичної активності; у спокої дискомфорт відсутній, але звичайний рівень активності викликає появу помірних симптомів (задишки, слабкості, болю в грудній клітці, пресинкопе);

III ФК — значне обмеження звичайної фізичної активності: у спокої дискомфорт відсутній, але менший, ніж звичайний, рівень активності викликає появу помірних симптомів (задишки, слабкості, болю в грудній клітці, пресинкопе);

IV ФК — задишка та/або слабкість у спокої: вираженість симптомів збільшується при мінімальному навантаженні, нездатність виконувати будь-які фізичні навантаження, можуть бути наявні ознаки правошлуночкової недостатності.

Згідно з класифікацією МКХ-10:

I27.0 Первинна ЛГ.

I27.1 Ураження артерій легень при кіфосколеозі.

I27.2 Інші вторинні форми ЛГ.

І27.8 Інші уточнені форми легенево-серцевої хвороби.

І27.9 Легенево-серцева недостатність неуточнена.

І28 Інші хвороби легеневих судин.

М32 Системний червоний вовчак.

М34 Системна склеродермія.

М30 Вузликовий поліартеріїт.

М33 Дерматоміозит.

М05–М06 Ревматоїдний артрит.

I00–І02 Гостра ревматична лихоманка.

Приклади формулювання діагнозів та їх кодування представлені в табл. 7.

Таблиця 7. Приклади формулювання діагнозів та їх кодування

Класифікація кардіоміопатій, міокардиту, перикардиту, інфекційного ендокардиту

(В.М. Коваленко, О.Г. Несукай, С.В. Чернюк)

Класифікація кардіоміопатій

I. Етіологічна характеристика:

• дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) — I42.0;
• гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМП) (обструктивна — I42.1, необструктивна — І42.2);
• рестриктивна кардіоміопатія — I42.3–5;
• аритмогенна кардіоміопатія правого шлуночка (АКПШ) — І42.8;
• некласифікована кардіоміопатія (некомпактна кардіоміопатія) — І42.8;
• алкогольна кардіоміопатія — І42.6;
• кардіоміопатія, зумовлена впливом лікарських засобів та інших зовнішніх факторів, — I42.7;
• кардіоміопатії при хворобах, класифікованих в інших рубриках[2], — І43 (системні захворювання, м’язові дистрофії, нейром’язові порушення, перипартальні;
• кардіоміопатія при інфекційних і паразитарних хворобах, у тому числі дифтерії — І43.0;
• метаболічна кардіоміопатія[3] — І43.1, І43.2, І43.8.

II. Клінічний варіант: аритмія, кардіалгія та ін.

III. СН (0–ІІІ стадія, І–ІV ФК).

Класифікація міокардиту, в основу якої покладено термінологію, що відповідає МКХ-10, з доповненнями до клінічного застосування[4]

І. Варіанти перебігу:

• гострий (до 3 міс від початку захворювання) — І40;
• підгострий (3–6 міс від початку захворювання) — І40.10;
• хронічний[5] (більше 6 міс від початку захворювання) — І51.4;
• гігантоклітинний міокардит – І40.1;
• міокардіофіброз — І51.4.

ІІ. Етіологія:

• з установленою етіологією: інфекційний — І40, бактеріальний — І41.0, вірусний (HHV-реактивний, ентеровірусний/аденовірусний) — І41.1, паразитарний — І41.2, при інших хворобах (кардіальний саркоїдоз, еозинофільний міокардит) — І41.8;
• неуточнений — І40.9.

ІІІ. Поширеність:

• ізольований;
• дифузний.

ІV. Характер перебігу:

• легкий;
• середньої тяжкості;
• тяжкий.

V. Ускладнення:

• периміокардит[6];
• порушення серцевого ритму і провідності, тромбоемболії та ін.

VI. СН (0–III стадія, I–IV ФК):

• зі збереженою ФВ ЛШ;
• зі зниженою ФВ ЛШ[6].

Класифікація перикардиту

I. Етіологічна характеристика:

• перикардит при бактеріальних інфекціях І32.0;
• перикардит при інфекційних і паразитарних хворобах І32.1;
• перикардит при інших хворобах І32.8;
• перикардит неуточнений І32.9.

II. Патогенетичні та морфологічні варіанти:

• хронічний адгезивний І31.0;
• хронічний констриктивний І31.1, у тому числі кальциноз перикарда;
• гемоперикард І31.2;
• перикардіальний випіт (незапальний) — гідроперикард І31.3, у тому числі хілоперикард.

III. Ускладнення:

• міоперикардит;
• периміокардит[6].

ІV. Характер перебігу: гострий, підгострий, хронічний, рецидивуючий.

V. Оцінка ступеня вираженості перикардіального випоту за даними ультразвукових (УЗД) та інших методів дослідження (незначна, середня, значна).

VІ. СН (0–III стадія, І–ІV ФК).

Класифікація і визначення інфекційного ендокардиту (I39 за МКХ-10)[7]

I. Активність процесу.

Активний інфекційний ендокардит:

• інфекційний ендокардит з персистуючою гарячкою і позитивною гемокультурою;
• хірургічно виявлені ознаки активного запалення;
• антибіотикотерапія;
• гістопатологічне підтвердження активного інфекційного ендокардиту.

Неактивний інфекційний ендокардит.

II. Інфекційний ендокардит відповідно до локалізації й наявності чи відсутності внутрішньосерцевого чужорідного матеріалу:

• інфекційний ендокардит нативного клапана з ураженням лівих відділів серця;
• інфекційний ендокардит протезованого клапана (ПК) з ураженням лівих відділів серця.

Ранній інфекційний ендокардит ПК (менше 1 року після оперативного втручання на клапані).

Пізній інфекційний ендокардит ПК (більше 1 року після оперативного втручання на клапані):

• інфекційний ендокардит з ураженням правих відділів серця;
• інфекційний ендокардит за наявності штучного водія ритму серця (ШВРС) й інших пристроїв (кардіовертер-дефібрилятор та ін.).

III. Інфекційний ендокардит залежно від способу виникнення:

• інфекційний ендокардит, асоційований з медичним втручанням:
• нозокоміальний, ненозокоміальний;
• позалікарняний інфекційний ендокардит;
• пов’язаний з внутрішньовенним введенням наркотиків.

IV. Ускладнення:

• рецидив — повторний епізод інфекційного ендокардиту, спричинений тим самим збудником, у строк до 6 міс після первинного захворювання;
• реінфекція — інфекційний ендокардит, спричинений іншим збудником, або повторний епізод інфекційного ендокардиту, спричинений тим самим збудником через 6 і більше місяців після первинного захворювання.

V. СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Приклади формулювання діагнозів

Кардіоміопатії

• ДКМП. Постійна форма ФП, тахісистолічний варіант, екстрасистолічна аритмія. Рецидивуюча тромбоемболія дрібних гілок легеневої артерії. СН ІІБ стадії зі зниженою ФВ ЛШ, III ФК.
• ГКМП, обструктивна форма. Пароксизмальна форма передсердної тахікардії. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК.
• Метаболічна кардіоміопатія. Повна блокада лівої ніжки пучка Гіса, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК. Дифузний зоб. Тиреотоксикоз.

Міокардит

• Гострий вірусний (HHV-реактивний) вогнищевий міокардит, легкий перебіг. AV-блокада I ступеня, синусова тахікардія. СН I стадії, I ФК.
• Хронічний дифузний міокардит неуточненої етіології, тяжкий перебіг. Персистуюча форма ФП, тахісистолічний варіант. СН ІІБ стадії зі зниженою ФВ ЛШ, ІІІ ФК.
• Міокардіофіброз, шлуночкова екстрасистолічна аритмія. СН I стадії, I ФК.

Перикардит

• Гострий бактеріальний (стафілококовий) перикардит, середній ступінь вираженості перикардіального випоту. СН IIA стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК.
• Хронічний міоперикардит неуточненої етіології, прогресуючий перебіг, значний ступінь вираженості перикардіального випоту. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК.

Інфекційний ендокардит

• Інфекційний ендокардит аортального клапана стафілококової етіології, активна фаза. Тяжка аортальна недостатність. СН IIA стадії зі зниженою ФВ ЛШ, III ФК.
• Інфекційний ендокардит протезованого аортального клапана, активна фаза. Помірна аортальна недостатність. СН IIA стадії зі зниженою ФВ ЛШ, II ФК.
• Інфекційний ендокардит мітрального і тристулкового клапанів, неактивна фаза. Постійна форма ФП, шлуночкова екстрасистолічна аритмія. СН ІІБ стадії із систолічною дисфункцією ЛШ, III ФК.

Класифікація набутих вад серця

(В.М. Коваленко, О.Г. Несукай, С.В. Чернюк)

Залежно від локалізації ураження виділяють набуті вади мітрального, аортального і тристулкового клапанів. Незважаючи на казуїстичну рідкість набутих вад клапана легеневої артерії, вони також знайшли відображення в МКХ-10.

Вади серця вважають комбінованими за наявності стенозу та недостатності одного клапана та поєднаними при ураженні декількох клапанів. З огляду на клінічний перебіг та хірургічну тактику, ураження кожного з клапанів доцільно розглядати залежно від переважання стенозу або недостатності.

1. Ізольований стеноз або комбінована вада з переважанням стенозу.

Хірургічна тактика в цих випадках однакова, а діагностика невеликої супутньої недостатності клапана на тлі стенозу нерідко утруднена.

2. Комбіновані вади без чіткої переваги.

У таких випадках за клініко-інструментальними даними визначають як стеноз, так і недостатність клапана, причому питання про показання до клапанзберігаючої операції або протезування клапана вирішують індивідуально.

3. Ізольована недостатність або комбінована вада з перевагою недостатності.

За наявності показань до операції у більшості хворих здійснюється протезування клапана, а в певної частини пацієнтів — різні варіанти пластичних операцій.

I. Етіологія: ревматична; неревматична (з уточненням).

II. Локалізація (клапан): мітральний; аортальний; тристулковий; клапан легеневої артерії.

III. Характер ураження клапана: стеноз; недостатність; комбінована вада.

IV. Ступінь вади.

V. СН (0–III стадія, I–IV ФК).

Мітральний стеноз:

I05.0 — ревматичний;

I34.2 — неревматичний (з уточненням етіології).

Мітральна недостатність:

I05.1 — ревматична;

I34.0 — неревматична (з уточненням етіології, у тому числі дегенеративна).

I05.2 — комбінована ревматична мітральна вада:

• з переважанням стенозу;
• з переважанням недостатності;
• без явної переваги.

I34.1 — пролапс мітрального клапана.

Аортальний стеноз:

I06.0 — ревматичний;

І35.0 — неревматичний (з уточненням етіології, у тому числі дегенеративний).

Аортальна недостатність:

I06.1 — ревматична;

I35.1 — неревматична (з уточненням етіології, у тому числі дегенеративна).

Комбінована аортальна вада:

I06.2 — ревматична;

I35.2 — неревматична (з уточненням етіології):

• з переважанням стенозу;
• з переважанням недостатності;
• без явної переваги.

Трикуспідального клапана стеноз:

І07.0 — ревматичний;

І36.0 — неревматичний (з уточненням етіології).

Трикуспідальна недостатність:

І07.1 — ревматична;

І36.1 — неревматична (з уточненням етіології).

Комбінована вада трикуспідального клапана:

І07.2 — ревматична;

І36.2 — неревматична (з уточненням етіології;

І37.0 — клапанний стеноз легеневої артерії;

І37.1 — недостатність клапана легеневої артерії;

І37.2 — комбінована вада клапана легеневої артерії.

Поєднані вади серця:

І08.0 — мітрально-аортальна;

І08.1 — мітрально-трикуспідальна;

І08.2 — аортально-трикуспідальна;

І08.3 — мітрально-аортально-трикуспідальна (з розшифровкою; див. формулювання діагнозу)[8].

Приклади формулювання діагнозів

Хронічна ревматична хвороба серця, комбінована мітральна вада з переважанням стенозу. Постійна форма ФП. СН ІІБ стадії зі зниженою ФВ ЛШ, III ФК.

Хронічна ревматична хвороба серця, поєднана мітрально-аортальна вада серця: аортальний стеноз, мітральна недостатність. Шлуночкова екстрасистолічна аритмія. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК.

Кальцинуюча хвороба клапанів серця: аортальний стеноз. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, II ФК.

Класифікація порушень ритму та провідності серця

(О.С. Сичов, Д.Є. Волков, Т.В. Гетьман, О.Й. Жарінов, Ю.І. Карпенко, О.В. Коркушко, О.І. Мітченко, О.М. Романова, Г.М. Соловьян, О.С. Стичинський, О.І. Фролов, О.О. Ханюков)

Коди МКХ 10-го перегляду.

Порушення утворення імпульсу

R00.0 — синусова тахікардія (більше 90 комплексів за хвилину):

R00.1 — синусова брадикардія (менше 60 комплексів за хвилину);

R00.8 — синусова аритмія;

R00.8 — зупинка (відмова) синусного вузла.

I49.4 — вислизуючі комплекси та ритми:

• передсердні:

— повільні;
— прискорені;

• з АV-з’єднання:

— повільні;
— прискорені;

• шлуночкові:

— повільні;
— прискорені.

I45.8 — АV-дисоціації.

I49.4 — міграція надшлуночкового водія ритму.

Екстрасистолія («передчасна деполяризація» — термін наведено згідно з МКХ-10):

I49.1 — передсердна;

I49.2 — передсердно-шлуночкова (атріовентрикулярна);

I49.3 — шлуночкова:

• поодинока (до 30 ектопічних комплексів за годину);
• часта (30 ектопічних комплексів і більше за годину);
• алоритмія (бі-, три -, квадригеменія);
• поліморфна;
• парна;
• рання (R на T).

I47.1 — тахікардії:

• реципрокні:

— хронічні;
— пароксизмальні;

• вогнищеві (ектопічні):

— хронічні;
— пароксизмальні.

I47.1 — Надшлуночкові тахікардії (НШТ):

• синопередсердна (синоатріальна);
• передсердна (атріальна);
• передсердно-шлуночкова (атріовентрикулярна):

— вузлова:

— звичайного типу;
— незвичайного типу;

— з додатковими шляхами проведення (ДШП):

— ортодромна;
— антидромна.

I47.2 — Шлуночкові тахікардії:

I47.2 — нестійка (від 3 шлуночкових комплексів до 30 с):

• мономорфна;
• поліморфна.

I47.2 — стійка (триваліше 30 с):

• мономорфна;
• поліморфна.

I47.0 — постійно-зворотня:

• мономорфна;
• поліморфна.

I48.0 — фібриляція і тріпотіння передсердь (ТП):

• І48.0 пароксизмальна (ритм відновлюється самостійно в межах 7 діб)*:

— брадисистолічна (частота шлуночкових скорочень (ЧШС) менше 60 за хвилину)**;
— тахісистолічна (частота шлуночкових скорочень більше 110 за хвилину)**;

• І48.1 персистуюча (епізод, що триває понад 7 діб, коли для відновлення синусового ритму необхідне втручання)*:

— брадисистолічна (ЧШС < 60 уд./хв)**;
— тахісистолічна (ЧШС >110 уд./хв)**;

• І48.1 тривало персистуюча (епізод, що триває 1 рік та більше, коли синусовий ритм доцільно відновлювати)*:

— брадисистолічна (ЧШС <60 уд./хв)**;
— тахісистолічна (ЧШС >110 уд./хв)**;

• І48.2 постійна (коли синусовий ритм відновити неможливо або недоцільно)*:

— брадисистолічна (ЧШС <60 уд./хв)**;
— тахісистолічна (ЧШС >110 уд./хв)**.

*Усі форми можуть бути такими, що вперше виникли.
**Вказується при клінічно значимому стані.

I48.3 — типове тріпотіння передсердь (ТП).

I48.4 — атипове ТП.

I49.0 — фібриляція і тріпотіння шлуночків.

Порушення проведення імпульсу

I45.5 — синоаурикулярні блокади.

Атріовентрикулярні блокади:

• I44.0 — І ст.;
• I44.1 — ІІ ст.;
• I44.1 — І типу;
• I44.1 — ІІ типу;
• I44.2 — ІІІ ст.;
• I45.4 — внутрішньошлуночкові блокади.

Однопучкові блокади:

• I45.0 — правої ніжки пучка Гіса;
• I44.4 — блокада передньоверхнього розгалуження;
• I44.5 — лівої ніжки пучка Гіса:

— блокада задньонижнього розгалуження;
— лівої ніжки пучка Гіса:

— постійні;
— минаючі.

I45.2 — двопучкові блокади:

• блокада лівої ніжки пучка Гіса;
• блокада правої ніжки пучка Гіса та передньоверхнього розгалуження лівої ніжки пучка Гіса;
• блокада правої ніжки пучка Гіса та задньонижнього розгалуження;
• лівої ніжки пучка Гіса.

I45.3 — трипучкові блокади.

Комбіновані порушення утворення і проведення імпульсу

I49.4 — парасистолія:

• передсердна;
• з АV-з’єднання;
• шлуночкова.

Захворювання, синдроми і феномени

I49.8 — ідіопатичні форми аритмій;

I45.6 — синдроми та ЕКГ-феномени передзбудження шлуночків:

I45.6 — синдром Вольфа — Паркінсона — Уайта;

I45.6 — синдром скороченого інтервалу P–R (Лауна — Ганонга — Лівайна);

I49.8 — синдром ранньої реполяризації шлуночків;

I49.8 — синдром подовженого інтервалу Q–T:

• • вроджений;
  • набутий;

I49.5 — синдром слабкості синусного вузла;

I46.9 — синдром Морганьї — Адамса — Стокса;

I49.8 — аритмогенна дисплазія ПШ;

I49.8 — синдром Бругада;

I49.0 — синдром Фредеріка.

I46.1 — раптова серцева смерть (аритмічна) (смерть, що настала протягом 1 год після появи перших симптомів захворювання або суттєвого погіршення стану хворого на тлі стабільного хронічного перебігу захворювання):

• I46.0 — з відновленням серцевої діяльності:

— фібриляція шлуночків (ФШ);
— асистолія;
— електромеханічна дисоціація (зазначається за можливості);

• I46.1 — раптова серцева смерть (незворотна);

— ФШ;
— асистолія;
— електромеханічна дисоціація (зазначається за можливості);

• зупинка серця:

— смерть, що настала більше ніж через 1 год після появи чи посилення симптомів захворювання;
— з відновленням серцевої діяльності;

• зупинка серця (незворотна).

Аритмії при нормальній або порушеній функції кардіостимуляторів різного типу

У діагнозі слід зазначити кардіохірургічні втручання та пристрої, використані для лікування аритмій і порушень провідності серця (із зазначенням методу та дати втручання), — катетерні (радіочастотні та інші) деструкції, імплантації водіїв ритму і кардіовертерів-дефібриляторів, проведення кардіоверсії чи дефібриляції (зазначається дата останньої) тощо.

Синкопальні стани (R55)

I. Рефлекторні (нейрогенні) запаморочення:

1) вазовагальні (I95.1):

• • внаслідок емоційного стресу: страх, біль, фобія крові, медичних маніпуляцій та інструментарію;
  • ортостатичне навантаження;

2) ситуаційні (R57.9):

• • чхання, кашель;
  • стимуляція шлунково-кишкового тракту: ковтання, дефекація, вісцеральний біль;
  • реакція на сечовиділення;
  • після фізичного навантаження;
  • постпрандіальні (після прийому їжі);
  • інші (сміх, гра на духових музичних інструментах, підняття тяжких предметів);

3) подразнення каротидного синуса (G90.0);

4) атипові (неуточнений тригер або атипові прояви).

II. Запаморочення внаслідок ортостатичної гіпотензії (I95.1):

1) первинна вегетативна недостатність:

• • чиста вегетативна недостатність, множинна системна атрофія, хвороба Паркінсона з вегетативною недостатністю, деменція Леві;

2) вторинна вегетативна недостатність:

• • цукровий діабет, амілоїдоз, уремія, травма спинного мозку;

3) ортостатична гіпотензія, спровокована хімічними речовинами/медикаментами:

• • алкоголь, діуретики, вазодилататори, фенотіазиди, антидепресанти;

4) дефіцит об’єму циркулюючої крові (ОЦК):

• • кровотеча, діарея, блювання та ін.

III. Кардіогенні запаморочення (R57):

1) аритмогенні (первинна причина) (I45.9):

а) брадикардія:

• • • дисфункція синусного вузла, включаючи синдром тахі-бради;
    • порушення АV-провідності;
    • дисфункція імплантованого водія ритму;

б) тахікардія:

• • • суправентрикулярна;
    • шлуночкова (ідіопатична, патологія функції іонних каналів, внаслідок структурної кардіальної патології);

в) бради- і тахіаритмії, спричинені застосуванням ліків;

2) структурна патологія:

а) кардіальна: клапанні вади серця, ГКС, гіпертрофічна кардіоміопатія, внутрішньосерцеві об’ємні утворення (міксома, пухлини та ін.), перикардит/тампонада, вроджені аномалії розвитку коронарних артерій, дисфункція протезу клапана і т.д.;

б) інші: емболії малого кола кровообігу, гостре розшарування аневризми аорти, ЛГ.

Приклади клінічних діагнозів

1. Міокардіофіброз, пароксизмальна передсердно-шлуночкова вузлова реципрокна тахікардія (звичайного типу). СН 0 стадії.

2. Синдром Вольфа — Паркінсона — Уайта, пароксизмальна передсердно-шлуночкова реципрокна ортодромна тахікардія. СН 0 стадії.

3. Міокардіофіброз. Персистуюча форма ФП, що вперше виникла. EHRA I, CHA2DS2-VASc 2 бали, HAS-BLED 1 бал. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2-й ступінь, ризик дуже високий. СН 0 стадії.

4. ІХС: стабільна стенокардія напруження ІІ ФК. Стенозуючий атеросклероз. Повна АV-блокада від 26.05.2016 р. Синкопе від 26.05.2016 р. Імплантація ШВРС 26.05.2016 р. тип DDD. СН І стадії зі збереженою ФВ.

5. ІХС: стабільна стенокардія напруження ІІІ ФК. Постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ від 13.01.1998 р.). Синдром слабкості синусного вузла (СССВ). Синусова брадикардія. Еквіваленти синкопе. Імплантація ШВРС 26.05.2016 р., тип AAIR. СН ІІА стадії без систолічної дисфункції ЛШ.

6. ДКМП. Минуча АV-блокада 1 ст. Постійна блокада лівої ніжки пучка Гіса. Поліморфна шлуночкова екстрасистолія, періодично парна. Імплантація кардіовертера-дефібрилятора (ІКД) з функцією ресинхронізаційної терапії (CRT-D) 28.05.2016 р. СН ІІБ стадії з систолічною дисфункцією ЛШ ІІІ ФК за NYHA.

7. Синдром подовженого інтервалу Q–T, пароксизмальна поліморфна шлуночкова тахікардія, синкопальні стани. СН 0 стадії.

Класифікація хронічної серцевої недостатності

(Л.Г. Воронков, А.В. Ляшенко, Н.А. Ткач, Л.П. Паращенюк)

Діагноз (з урахуванням МКХ-10).

Основні терміни: клінічна стадія СН; варіант СН; ФК.

Коди за МКХ-10: І50, І50.0, І50.9.

Клінічні стадії: І; ІІА; ІІБ; ІІІ.

СН_І, СН_ІІА, СН_ІІБ та СН_ІІІ відповідають критеріям І, ІІА, ІІБ та ІІІ стадій хронічної недостатності кровообігу за класифікацією М.Д. Стражеска і В.Х. Василенка (1935):

• І — початкова недостатність кровообігу; виявляється лише при фізичному навантаженні (задишка, тахікардія, втомлюваність); у спокої гемодинаміка та функції органів не порушені;
• ІІ — виражена тривала недостатність кровообігу; порушення гемодинаміки (застій у малому та великому колі кровообігу і т.п.), порушення функції органів та обміну речовин виражені у спокої:
• період А — початок стадії, порушення гемодинаміки виражене помірно; відмічається порушення функції серця або тільки якогось з його відділів;
• період Б — глибокі порушення гемодинаміки, потерпає вся серцево-судинна система;
• ІІІ — кінцева, дистрофічна недостатність кровообігу; тяжке порушення гемодинаміки, стійкі зміни обміну речовин та функцій органів, незворотні зміни структури тканин та органів.

Варіанти СН:

• зі зниженою ФВ ЛШ (ФВ ЛШ <40%);
• зі збереженою ФВ ЛШ (ФВ ЛШ ≥40%).

ФК кардіологічних пацієнтів за критеріями NYHA

ФК І — пацієнти із захворюванням серця, у яких виконання звичайних фізичних навантажень не викликає задишки, втоми чи серцебиття.

ФК ІІ — пацієнти із захворюванням серця та помірним обмеженням фізичної активності. Задишка, втома, серцебиття відмічаються при виконанні звичайних фізичних навантажень.

ФК ІІІ — пацієнти із захворюванням серця та вираженим обмеженням фізичної активності. У стані спокою скарги відсутні, але навіть при незначних фізичних навантаженнях виникають задишка, втома, серцебиття.

ФК IV — пацієнти із захворюванням серця, у яких будь-який рівень фізичної активності спричиняє зазначені вище симптоми. Останні виникають також у стані спокою.

Примітки:

1. Стадія СН відображає етап клінічної еволюції даного синдрому, тоді як ФК пацієнта є динамічною характеристикою, що може змінюватися під впливом лікування (додаток 1).

2. Визначення варіантів СН (зі зниженою або зі збереженою ФВ ЛШ) можливе лише за наявності відповідних даних ехоКГ дослідження.

Додаток 1. Орієнтовна відповідність клінічних стадій СН і ФК

Шифр за МКХ-10: І50, І50.0, І50.9.

Приклади формулювання клінічного діагнозу

1. ІХС: постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ — дата). Хронічна аневризма передньоперегородкового відділу ЛШ. СН ІІА стадії зі зниженою ФВ ЛШ, NYHA ІІІ.

2. ІХС: стабільна стенокардія напруги*, ІІІ ФК, післяінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ — дата). СН І стадії зі збереженою ФВ ЛШ.

3. ГХ ІІІ стадії, ступінь 3, ризик 4 (дуже високий), гіпертензивне серце. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, NYHA ІІ.

4. ГХ ІІІ стадії, ступінь 3, ризик 4 (дуже високий), гіпертензивне серце. ІХС: постінфарктний кардіосклероз (Q-ІМ передньої стінки ЛШ), постійна форма ФП, CHA2DS2-VASc 5 балів, HAS — BLED 4 бали. Повна блокада лівої ніжки пучка Гіса. СН ІІБ стадії зі зниженою ФВ ЛШ, NYHA ІV.

5. ДКМП, відносна недостатність мітрального клапана, постійна форма ФП, CHA2DS2-VASc 3 бали, HAS — BLED 2 бали. СН ІІБ стадії зі зниженою ФВ ЛШ, NYHA ІV.

6. Гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією виносного тракту ЛШ. СН ІІА стадії зі збереженою ФВ ЛШ, NYHA ІІ.

7. Кальцинуюча хвороба клапанів серця: аортальний стеноз ступінь 4. СН ІІА стадії зі зниженою ФВ ЛШ, NYHA ІІІ.

8. Хронічна ревматична хвороба серця, активність І ступеня, комбінована мітральна вада з перевагою стенозу, СН ІІБ стадії зі збереженою ФВ ЛШ, NYHA ІV.

*Якщо у хворого наявна стабільна стенокардія напруги, у діагнозі вказують тільки ФК останньої, ФК пацієнта з хронічною СН за NYHA не наводять.

Класифікація нейроциркуляторної дистонії

Шифр за МКХ-10: F45.3

1. Нейроциркуляторна дистонія (НЦД) за кардіальним типом:

• кардіалгічний варіант;
• аритмічний варіант.

2. НЦД за гіпертензивним типом.

3. НЦД за гіпотензивним типом.

4. НЦД за змішаним типом.

Приклади формулювання діагнозів

1. НЦД за кардіальним типом, аритмічний варіант. Шлуночкова екстрасистолічна аритмія. СН 0 стадії.

2. НЦД за гіпертензивним типом. СН 0 стадії.