СИМЕПРЕВІР (SIMEPREVIRUM)

фармакодинаміка. Симепревір — специфічний інгібітор NS3/4A протеази вірусу гепатиту С (ВГС), яка має суттєве значення для реплікації вірусу. За результатами біохімічного аналізу крові симепревір пригнічував протеолітичну активність рекомбінантних протеаз NS3/4A ВГС генотипу 1а та 1b з медіаною значень Кі 0,5 нМ та 1,4 нМ відповідно.
Фармакокінетика. AUC у пацієнтів із інфекцією ВГС була приблизно в 2-3 рази вище за ту, яка спостерігалась у здорових суб’єктів. C_max та AUC симепревіру були однаковими при одночасному застосуванні пегінтерферону альфа і рибавірину порівняно з застосуванням тільки симепревіру.
Біодоступність симепревіру після однократного застосування у дозі 150 мг з їжею складає 62%. C_max загалом досягаються через 4-6 год після прийому дози.
Вплив їжі на абсорбцію. У порівнянні з прийомом натще застосування симепревіру з їжею у здорових суб’єктів підвищувало AUC на 61% після калорійного сніданку з високим вмістом жирів (928 ккал) та на 69% після сніданку зі звичайним вмістом калорій (533 ккал) і затримувало абсорбцію на 1 год та 1,5 год відповідно.
Симепревір слід приймати з їжею. Тип їжі не впливає на концентрацію симепревіру.
Симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами плазми (>99,9%), переважно з альбуміном та, меншою мірою, з альфа-1-кислим глікопротеїном. Зв’язування з протеїнами плазми незначно змінюється у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю.
Симепревір метаболізується в печінці. Симепревір переважно піддається окислювальному метаболізму за допомогою системи CYP 3A4 печінки. Помірні або потужні інгібітори CYP 3A4 значно підвищують, а помірні або потужні індуктори CY3 A4 значно знижують концентрацію симепревіру в плазмі крові. Симепревір не індукує CYP 1A2 або CYP 3A4 in vitro. Симепревір не є клінічно значимим інгібітором ферментної активності катепсину А.
Симепревір виводиться з жовчю. Після однократного перорального прийому 200 мг ¹⁴C-симепревіру здоровими суб’єктами в середньому 91% загальної радіоактивності виявляли у калі. Менш ніж 1% застосованої дози виявляли у сечі. Незмінений симепревір у калі складав приблизно 31% застосованої дози.
Т_½ — 10-13 год у здорових суб’єктів та 41 год у пацієнтів із ВГС, які отримували 200 мг симепревіру.

лікування хронічного гепатиту С (ХГС) у дорослих пацієнтів у комбінації з іншими лікарськими засобами.

рекомендована доза — 1 капсула 150 мг 1 раз на добу під час їди впродовж 12 тижнів.
Симепревір не призначають як монотерапію. Симепревір застосовують у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування ХГС. Перед початком лікування симепревіром з пегінтерфероном альфа та рибавірином пацієнтів із ВГС генотипу 1а слід провести аналіз на наявність вірусу з поліморфізмом NS3 Q80K.
Див. також інструкції для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з симепревіром.
Препарати, які рекомендовано призначати разом з симепревіром, та тривалість комбінованої терапії.

підвищена чутливість до діючої або будь-якої з допоміжних речовин.

Окремі побічні ефекти
Висип і свербіж. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром висипання і свербіж спостерігались у 21,8% і 21,9% пацієнтів відповідно. Більшість випадків висипання та свербежу у пацієнтів, яких лікували симепревіром, були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Підвищення рівня білірубіну в крові. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром підвищення рівня білірубіну в крові спостерігалося у 7,4% пацієнтів порівняно з 2,8% пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин. Під час застосування симепревіру з пегінтерфероном альфа і рибавірином підвищення рівня прямого і непрямого білірубіну загалом не пов’язувались із зростанням рівня печінкових трансаміназ і нормалізувались після закінчення лікування.
Реакції світлочутливості. Упродовж 12 тижнів лікування симепревіром реакції світлочутливості спостерігалися у 4,7% пацієнтів групи симепревіру порівняно з 0,8% пацієнтів групи плацебо, пегінтерферону альфа та рибавірину. Більшість реакцій світлочутливості у пацієнтів групи симепревіру були від легкого до середнього ступеня тяжкості.
Задишка. Під час перших 12 тижнів лікування симепревіром задишка спостерігалася у 11,8% пацієнтів, що приймали симепревір, порівняно з 7,6% пацієнтів, які отримували плацебо, пегінтерферон альфа і рибавірин.
Аритмія. При одночасному застосуванні симепревіру у комбінації з софосбувіром та аміодароном спостерігалися випадки брадикардії.
Печінкова недостатність. Концентрація симепревіру в плазмі крові значно підвищується у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю. Спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків підвищення рівня білірубіну при підвищенні плазмової концентрації симепревіру. Це явище не пов’язувалось із будь-яким негативним впливом на печінку. Повідомлялося про більш високу частоту анемії у пацієнтів із прогресуючим фіброзом.

Напрям стрілки (↑ = підвищення, ↓ = зниження, ↔ = відсутність змін) для кожного фармакокінетичного параметру ґрунтується на 90% довірчому інтервалі середнього геометричного значення в межах (↔), нижче (↓) або вище (↑) діапазону 0,80-1,25.

досвід передозування симепревіру у людей обмежений. У здорових дорослих суб’єктів, що отримували однократні дози до 600 мг або до 400 мг 1 раз на добу упродовж 5 днів, та у ВГС-інфікованих дорослих пацієнтів, що отримували 200 мг 1 раз на добу упродовж 4 тиж, небажані реакції відповідали тим, що спостерігались у клінічних дослідженнях при застосуванні рекомендованої дози.
При передозуванні симепревіром специфічного антидоту немає. У випадку передозування симепревіром рекомендується застосовувати звичайні підтримувальні заходи та спостерігати за клінічним станом пацієнта.
Симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами, тому малоймовірно, що діаліз призведе до суттєвого видалення симепревіру.