РИФАМПІЦИН (RIFAMPICINUM) Діюча речовина

а/б ШСД з найбільш вираженою активністю відносно мікобактерій туберкульозу, має бактерицидну дію, інгібуючи активність ДНК-залежної РНК-полімерази шляхом утворення з нею комплексів, що призводить до зниження синтезу РНК м/о. Препарат активний відносно атипових мікобактерій різних видів (за винятком M. fortuitum), Гр(+) коків (стафілококів, стрептококів), паличок сибірської виразки, клостридій тощо. Гр(-) - N. meningitidis і N. gonorrhoeae (у тому числі β-лактамазотвірні) чутливі, однак швидко набувають стійкості. Активний відносно H. influenzae (у тому числі стійких до ампіциліну та хлорамфеніколу), H. ducreyi, B. pertussis, B. antracis, L. monocytogenes, F. tularensis, Legionella pneumophila, Rickettsia prowazekii, Mycobacterium leprae. Рифампіцин має віруліцидну дію відносно вірусу сказу, пригнічує розвиток рабічного енцефаліту. Представники сімейства Enterobacteriaceae та неферментуючі Гр(-) бактерії (Pseudomonas spp., Acinetobacter spp., Stenothrophomonas spp. тощо) − нечутливі. Не діє на анаеробні мікроорганізми та гриби. Стійкість до рифампіцину розвивається швидко. Перехресної стійкості до інших ПТП (за винятком інших рифаміцинів) не виявлено.

капс. та порош. ліофілізований д/приготування р-ну д/інфузій: у комплексній терапії туберкульозу різної локалізації,, туберкульозного менінгіту, а також атипових мікобактеріозів; інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи, спричинених чутливими до рифампіцину збудниками (у т. ч. тяжких форм стафілококової інфекції, лепри, легіонельозу, бруцельозу; безсимптомного носійства N. meningitidis для елімінації менінгококів з носоглотки і профілактики менінгококового менінгіту (капс.); порош. ліоф. д/приготування р-ну д/інфузій: лікування гострих випадків захворювань при неможливості p/os застосування препарату (післяопераційний або коматозний стан пацієнтів), а також для лікування пацієнтів з порушеннями ШКТ; використовується в комбінації з іншими ПТП, призначений для лікування усіх форм туберкульозу; призначений для початкового або повторного лікування туберкульозу при неможливості p/os застосування.

застосовують p/os та парентерально; для лікування туберкульозу дорослим - p/os по 8-12 мг/кг/добу; пацієнтам з масою тіла менше 50 кг - 450 мг/добу, 50 кг та більше - 600 мг/добу; дітям від 6 до 12 років років - 10-20 мг/кг/добу; МДД - не вище 600 мг; тривалість терапії ПТП індивідуальна, зумовлена терапевтичним ефектом та може становити 1 рік і більше; щоб уникнути розвитку стійкості МБТ до рифампіцину, призначати його з іншими ПТП І та II ряду у їхній звичайних дозах; в/в інфузійно дорослим - 600 мг протягом 2-3 год. 1 р/добу, дітям - 20 мг/кг/добу, МДД - не вище 600 мг; для лікування інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи (бруцельоз, легіонельоз, тяжкі форми стафілококової інфекції; разом з іншим відповідним а/б для запобігання появи резистентних штамів) дорослим - внутрішньо p/os по 900-1200 мг/добу за 2-3 прийоми, МДД - 1200 мг, в/в - 600-1200 мг за 2-4 прийоми, після зникнення симптомів захворювання приймати ще протягом 2-3 днів; для лікування лепри (у комплексі з імуностимулюючими ЛЗ) - внутрішньо p/os 600 мг/добу за 1-2 прийоми протягом 3-6 міс. (можливі повторні курси з інтервалом в 1 міс.), за іншою схемою (на фоні комбінованої терапії ПТП) - у добовій дозі 450 мг, розподіленій на 3 прийоми протягом 2-3 тижн. з інтервалом 2-3 міс. протягом 1-2 років; в/в - 10 мг/кг/добу ( звичайна добова доза становить 450 мг у пацієнтів з масою тіла менше 50 кг, у пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше - 600 мг); для лікування N. meningitidis - внутрішньо p/os дорослим у добовій дозі - 600 мг; дітям - 10-12 мг/кг/добу; протягом 4 діб.

гіперчутливість до рифампіцину, інших рифаміцинів або до інших компонентів ЛЗ; одночасне застосування саквінавіру/ритонавір; тяжкі порушення функцій печінки та нирок; жовтяниця; нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит; тяжка легенево-CН, хронічна ниркова недостатність.

печія, шлунковий дискомфорт, анорексія, нудота, блювання, жовтяниця, метеоризм, біль у животі та діарея; псевдомембранозний коліт; перехідні відхилення (гіпербілірубінемія, ЛФ, підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові), гепатит або шокоподібний с-м з ураженням печінки та патологічні проби функції печінки; тромбоцитопенія, прояви пурпури; церебральні крововиливи, летальні наслідки від цього; розсіяна внутрішньосудинна коагуляція; лейкопенія, гемолітична анемія, зниження рівня Hb в крові, агранулоцитоз; головний біль, лихоманка, сонливість, виснаження, атаксія, запаморочення, зниження концентрації, сплутаність свідомості, зміни в поведінці, м’язова слабкість, біль у кінцівках, генералізоване оніміння, психози, міопатія; порушення зору; порушення менструального циклу; наднирниковозалозна недостатність у пацієнтів із порушенням функції наднирникових залоз; підвищення рівнів азоту сечовини та сечовинної кислоти в крові; гемоліз, гемоглобінурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, г. тубулярний некроз, ниркова недостатність (ГНХ); шкірні АР помірні та самообмежуючі, не схожі на реакції гіперчутливості (приливи крові); свербіж, кропив’янка, висипання, пемфігоїдна реакція, мультиформна еритема (с- м Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз, васкуліт, еозенофілія, стоматит ротової порожнини, стоматит на язиці та кон’юнктивіт; анафілактичні реакції; набряки обличчя та кінцівок; грипоподібні симптоми (гарячка, озноб, головний біль, запаморочення та артралгія), задишка, свистяче дихання, зниження АТ та шок; міастенія, гіперурикемія, загострення подагри, забарвлення в оранжево-червоний колір сечі, поту, мокротиння, сліз, може стійко забарвлювати м’які контактні лінзи.