ЛЕЦИТИН* (LECITHIN*)2 препарати
лецитин — це загальний термін, що використовується для опису багатокомпонентної суміші ліпідів, які є структурними та функціональними елементами різноманітних клітинних мембран у рослин, а також наземних та морських тварин. Лецитин є переважним фосфоліпідом (>50%) у мембранах більшості ссавців і зазвичай локалізується на зовнішній поверхні плазматичної мембрани. Хоча лецитин присутній у більшості живих організмів, хімічні (ліпідний склад) та фізичні (зовнішній вигляд) характеристики лецитинів можуть значно відрізнятися залежно від джерела (рослинного або тваринного походження) та процесу екстракції. Залежно від класу та кількості фосфоліпідів у складі, а також ступеня чистоти лецитин можна використовувати як продукт або сировину. Популярність лецитину як інгредієнта у фармацевтичній та харчовій промисловості обумовлена його особливими властивостями, такими як гідрофільно-ліпофільний баланс, критична міцелярна концентрація, висока поживна цінність, а також здатність стабілізувати емульсії та утворювати ліпосоми.
Лецитини морських тварин становлять великий інтерес через високий вміст у них ω-3 жирних кислот. Рослинні лецитини визнані найбільш поширеними джерелами дієтичних добавок. Яєчний жовток та лецитин молока рекомендовані для харчування дітей раннього віку через високий вміст сфінголіпідів, а також арахідонової та докозагексаєнової кислот.
Лецитин (C43H88NO9P) являє собою суміш фосфатидів, що складається переважно з фосфатидилхоліну, фосфатидилетаноламіну, фосфатидилсерину і фосфатидилінозитолу, з різною кількістю ТГ, жирних кислот і вуглеводів. Після повного гідролізу кожна молекула лецитину дає дві молекули жирної кислоти та по одній молекулі гліцерину, фосфорної кислоти та основної азотистої сполуки. Жирні кислоти, отримані при гідролізі, зазвичай являють собою олеїнову, пальмітинову і стеаринову кислоти, а основна азотиста сполука, що отримується, являє собою холін. Фосфатидилсерин становить 13–15% всіх фосфоліпідів у корі головного мозку людини і необхідний для підтримки нормального стану мембран нервових клітин та мієліну на додаток до сприяння процесу передачі сигналу в корі головного мозку. Фосфатидилхолін є важливим через споживання холіну — значущої речовини для біосинтезу ацетилхоліну і таким чином сприяє здоровому метаболізму та допомагає зменшити вираженість запальних процесів, знизити рівень ХС та, як передбачається, є корисним при захворюваннях, пов’язаних із порушенням пам’яті. Фосфатидилхолін становить понад 70% від загальної кількості фосфоліпідів у шарі кишкового слизу та створює гідрофобний бар’єр, що запобігає інвазії коменсальної мікробіоти товстої кишки. Фосфатидилетаноламін, який служить попередником фосфатидилхоліну, є незамінним фосфоліпідом у харчуванні людини. Крім впливу на топологію клітинної мембрани, він пов’язаний зі здоров’ям печінки, а також сприяє окисному фосфорилюванню, мітохондріальному біогенезу та аутофагії. На тваринних моделях продемонстровано важливість фосфатидилінозитолу у транспорті та виведенні ХС та запобіганні розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки. Споживання сфінгомієліну знижує ризик утворення раку товстої кишки, також встановлено його зв’язок із зниженням абсорбції ХС клітинами слизової оболонки кишечнику. До того ж він сприяє когнітивному розвитку завдяки своїй структурній та функціональній участі у процесах мієлінізації у ЦНС.
Лецитин є важливим компонентом нервової тканини. У подвійному сліпому перехресному порівняльному плацебо-контрольованому дослідженні застосування 50 г/добу лецитину пацієнтам з помірною або тяжкою пізньою дискінезією привело до значного поліпшення рухів у всіх учасників. Дослідження на тваринах довели антистресові та адаптогенні властивості лецитину. У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні за участю жінок віком 40–60 років, які страждали на втому, високі дози (1200 мг/добу) соєвого лецитину не тільки підвищували бадьорість, а й знижували діастолічний АТ і серцево-щиколотковий судинний індекс.
Лецитин є основним фосфоліпідом амніотичної рідини та сурфактанту. Наявність фосфатидилгліцерину в легеневому сурфактанті вказує на його життєво важливу роль у підтримці належної функції легенів від народження. Важливою є його роль при респіраторному дистрес-синдромі завдяки властивості запобігати апоптозу альвеолярного епітелію.
Емульгуюча активність лецитину покращує стан слизу у кишечнику, захищаючи слизову оболонку ШКТ. Дієта з високим вмістом лецитину стимулює секрецію жовчних кислот. Повідомлялося про сприятливий вплив харчового лецитину при порушеннях обміну речовин. Дієтичні добавки з соєвим лецитином знижують гіперліпідемію та впливають на метаболізм ліпідів. Доведено сприятливий вплив добавок лецитину на рівні ліпопротеїнів та ХС в плазмі крові та печінці. Особливо це стосується пацієнтів із гіперліпідемією. Добавки лецитину впливають на метаболизм ХС в печінці, підвищуючи активність ГМГ-КоА-редуктази та холестерин-7-α-гідроксилази та знижуючи активність АсАТ. Однією з властивостей лецитину є здатність знижувати надлишок ХС ЛПНЩ та сприяти підвищенню синтезу у печінці ЛПВЩ. У дослідженні прийом 500 мг/добу соєвого лецитину протягом 2 міс сприяв зниженню середнього рівня загального ХС на 42%, та ХС ЛПНЩ на 56,15%.
Лецитин зазвичай добре переноситься і вважається FDA загальновизнаним безпечним (статус GRAS). Лецитин практично не токсичний за результатами досліджень на тваринах при короткостроковому пероральному введенні, а також субхронічному шкірному застосуванні. Лецитин не виявив репродуктивної токсичної дії і мутагенних властивостей. Лецитин та гідрогенізований лецитин зазвичай не викликають подразнення та чутливості шкіри у тварин та людини.
для зниження рівня ХС, як джерело холіну та для сприяння підсилення пам’яті і фізичної працездатності.
З метою запобігання маститу і труднощів із годуванням грудьми при рецидивній закупорці молочних проток.
зазвичай доза лецитину не повинна перевищувати 5000 мг на добу.
Канадський фонд грудного вигодовування (CBF) рекомендує жінкам, які годують грудьми, приймати 1200 мг лецитину чотири рази на добу як профілактичний захід.
при прийомі лецитину в рекомендованих дозах малоймовірний розвиток побічних реакцій.
Побічні реакції можуть включати діарею, нудоту, біль у животі, підвищене слиновиділення, відчуття ситості.
не існує науково обґрунтованих клінічних досліджень безпеки та ефективності високих доз лецитину у матерів, що годують грудьми, або немовлят. Необхідні додаткові дослідження щодо застосування лецитину під час вагітності та годування грудьми.
застосування лецитину у надто високих дозах викликає гострий шлунково-кишковий розлад, пітливість, слиновиділення та анорексію.