ІВЕРМЕКТИН (IVERMECTINUM)1 препарат
фармакодинаміка. Механізм дії. Івермектин — лікарський засіб класу авермектинів, що має протизапальну дію за рахунок інгібування продукції запальних цитокінів, що була індукована ліпополісахаридами.
У разі нашкірного застосування у тварин івермектин демонструє протизапальні властивості.
Івермектин спричиняє загибель паразитів, переважно за рахунок селективного високоафінного зв’язування із глутаматзалежними хлорними каналами нейронів та м’язових клітин безхребетних тварин.
Точний механізм івермектину при розацеа є невідомим.
Фармакокінетика.
Абсорбція. У рівноважному стані (через 2^тиж безперервної терапії, коли системна експозиція івермектину досягає рівня «плато») після нашкірного нанесення:
• tmax (± середнє відхилення) — 10 (± 8) год;
• Cmax (± середнє відхилення) — 2,1 (± 1,0) нг/мл;
• максимальне значення AUC0–24 (± ± середнє відхилення) — 36 (± 16) нг•год/мл.
Розподіл. In vitro івермектин більш ніж на 99% зв’язується із білками плазми крові, в основному з альбуміном.
Суттєвого зв’язування івермектину із еритроцитами не спостерігалося.
Метаболізм івермектину здійснюється в основному ізоферментом цитохрому P450 (CYP) — 3A4.
Івермектин не інгібує такі ізоферменти CYP: 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1, 3A4 та 4A11.
Іверментин не є індуктором таких ізоферментів CYP: 1A2, 2B6, 2C9 та 3A4.
Для івермектину ідентифіковано 2 основних метаболіти: 3”–О–деметил івермектин та 4α–гідрокси івермектин, концентрації яких у плазмі крові досягають рівноважного стану через 2 тиж після початку терапії.
Ознак накопичення івермектину не спостерігалося протягом 12 тиж застосування.
Виведення. Термінальний T½ — 6 діб (середнє значення — 145 год; діапазон 92–238 год).
запальні ураження шкіри, причиною яких є розацеа (папульозно-пустульозна форма) у дорослих пацієнтів.
івермектин застосовують як у вигляді монотерапії, так і в складі комбінованої терапії.
Топічні лікарські форми івермектину наносять на шкіру 1 р/добу протягом усього курсу терапії, але не довше 4 міс.
Курс лікування можна повторювати. У разі відсутності позитивної динаміки через 3 міс лікування припиняють.
Окремі категорії пацієнтів.
Порушення функції нирок. Корекція дози івермектину не потрібна.
Порушення функції печінки. Івермектин із обережністю застосовують у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю.
Пацієнти літнього віку. Корекція дози івермектину не потрібна.
Діти. Безпека та ефективність застосування івермектину дітям (віком до 18 років) не вивчалися. Дані відсутні.
гіперчутливість до івермектину.
небажані реакції з боку шкіри: подразнення, відчуття печіння, сухість та свербіж є найчастішими побічними ефектами, що спостерігаються при застосуванні топічних лікарських форм івермектину.
Частота виникнення зазначених вище небажаних реакцій становила ≤1% від кількості пацієнтів, які застосовували івермектин під час клінічних досліджень.
Зазначені вище небажані реакції івермектину легкого або середнього ступеня тяжкості, та їхня вираженість зменшуються у разі продовження терапії.
Клінічно значуща різниця профілю безпеки івермектину у пацієнтів віком 18–65^років та пацієнтів від 65 років не спостерігалася.
Побічні реакції івермектину класифікуються за класами систем органів та частотою їхнього виникнення наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від^≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (визначення є неможливим за наявними даними).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — відчуття печіння шкіри; нечасто — подразнення шкіри, свербіж шкіри, сухість шкіри, загострення розацеа; частота невідома — еритема, контактний дерматит (алергічний або внаслідок подразнення), набряк обличчя.
Лабораторні методи дослідження: частота невідома — підвищення рівня трансаміназ.
у пацієнтів є можливим тимчасове загострення розацеа внаслідок загибелі кліщів роду Demodex, що зазвичай минає впродовж 1 тиж у разі продовження терапії.
У разі погіршення стану пацієнта до тяжкого ступеня із розвитком вираженої шкірної реакції терапію івермектином слід негайно припинити.
Застосування у період вагітності або годування грудьми.
Вагітність. Інформація про застосування топічних лікарських форм івермектину у вагітних відсутня або є обмеженою.
Дослідження токсичної дії на репродуктивну функцію при застосуванні івермектину per os продемонстрували наявність тератогенного ефекту у тварин. Разом із тим, через низьку системну експозицію при застосуванні топічних лікарських форм івермектину в рекомендованій дозі, ймовірність ембріональної токсичності у людини є невеликою. Івермектин не рекомендується застосовувати під час вагітності.
Годування грудьми. Після застосування per os у грудному молоці людини визначається низька концентрація івермектину. Екскреція у грудне молоко людини після застосування топічних форм івермектину не вивчалася.
Наявні дані фармакокінетичних/токсикологічних досліджень на тваринах також вказують на екскрецію івермектину у грудне молоко.
Ризик для немовляти під час годування грудьми виключати не можна. Слід прийняти рішення щодо припинення годування грудьми або відміни/відмови від лікування івермектином.
Репродуктивна функція. Інформація про вплив івермектину на репродуктивну функцію людини відсутня.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Івермектин не впливає або чинить незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.
дослідження in vitro продемонстрували, що івермектин метаболізується переважно ізоферментом цитохрому P450 —3A4. Отже, івермектин слід із обережністю застосовувати одночасно із потужними інгібіторами 3A4, оскільки експозиція івермектину у плазмі крові є здатною значуще збільшуватися.
у разі випадкового або значного контакту людини із невідомими кількостями ветеринарних фармакотерапевтичних засобів, що містять івермектин, при ковтанні, вдиханні, ін’єкції або нанесенні на поверхні тіла найчастіше надходили повідомлення про наступні побічні ефекти: висип, набряк, головний біль, запаморочення, астенія, нудота, блювання та діарея.
Іншими побічними реакціями, про які наявні повідомлення, є: судоми, атаксія, задишка, біль у животі, парестезії, кропив’янка та контактний дерматит.
У разі випадкового проковтування засобу, що містить івермектин, проводять підтримувальну терапію, яка, у разі наявності показань, може включати парентеральне введення рідини та електролітів, підтримку функції дихання (при необхідності — кисень та механічна вентиляція), а також введення вазопресорних засобів за наявності клінічно значущої гіпотензії.
Якщо є необхідним попередження абсорбції івермектину, що був проковнутий із травного тракту, якнайшвидше штучно провокують блювання та/або промивають шлунок, застосовують проносні засоби та вживають інші типові заходи невідкладної допомоги при отруєннях.