ФОСФРУКТОЗА (FOSFRUCTOSUM) Діюча речовина
фармакодинаміка. Фосфруктоза (C6H14O12P2), або D-фруктозо-1,6-дифосфат (ФДФ), належить до класу органічних сполук і є цитопротекторним природним цукрофосфатом, фосфорильованою формою глюкози. ФДФ також продукується Saccharomyces cerevisiae. Це білий кристалічний порошок, що легко вбирає вологу. Розчинний у воді, стійкий при кімнатній температурі. Дещо солонуватий, має слабкий аромат.
ФДФ є ендогенною проміжною сполукою гліколізу, яка внутрішньоклітинно модулює численні ферментативні реакції, активуючи фосфофруктокіназу, піруваткіназу та лактаткіназу. Його внутрішньоклітинна концентрація варіює залежно від виду клітин, так, в еритроциті людини вміст ФДФ становить 6–10 мг/л. Біохімічні дослідження in vitro та in vivo свідчать про те, що ФДФ, введений у фармакологічній дозі, інтегрується з клітинною мембраною, сприяє захопленню клітинами калію з крові, стимулює збагачення пулу високоенергетичних внутрішньоклітинних фосфатів та 2,3-дифосфогліцерату. ФДФ відновлює та покращує клітинний метаболізм. Кардіопротекторний ефект ФДФ пов’язаний із покращенням енергетичного обміну. До того ж ФДФ зменшує гемоліз еритроцитів, що зазнають механічної травми. ФДФ чинить захисну дію завдяки мембраностабілізувальним властивостям.
Фосфруктоза діє шляхом стимуляції анаеробного гліколізу, який генерує АТФ в умовах ішемії, та покращує клітинний енергетичний метаболізм у ішемізованих та гіпоперфузних тканинах. Гіпоксія змушує ішемічну тканину до анаеробного гліколізу для одержання енергії, що дає дві молекули АТФ на глюкозу, на відміну від 36 молекул АТФ, що утворюються у реакції окисного фосфорилювання. Додавання екзогенної фосфруктози може виробляти ще дві молекули АТФ у некомпенсованому анаеробному середовищі і, отже, сприяти відновленню ішемізованої тканини. Фосфруктоза розпадається на гліцеральдегід-3-фосфат та дигідроксиацетонфосфат, які далі розпадаються на дві молекули пірувату і, нарешті, продукують дві молекули АТФ. Інші механізми включають пригнічення утворення вільних радикалів кисню нейтрофілами, стабілізацію клітинних мембран і підтримання правильного співвідношення ксантиндегідрогеназа/оксидаза шляхом запобігання виснаженню фосфорильованих сполук в ішемізованих тканинах. У пацієнтів з інфарктом міокарда ФДФ може покращувати гемодинамічні параметри, послаблювати підтверджені ЕКГ ішемічні пошкодження та порушення серцевого ритму, запобігати виснаженню АТФ та креатинфосфату в ішемізованому міокарді, зменшувати розмір інфаркту та підвищувати виживаність пацієнтів. Екзогенно введена фосфруктоза також виявилася корисною для багатьох інших ішемізованих органів, таких як печінка, нирки, кишечник і головний мозок, внаслідок її здатності проникати через ГЕБ.
Доклінічні дослідження показали, що ФДФ сприятливо впливає на серцевий метаболізм. У тваринних моделях продемонстровано протидію ФДФ токсичному впливу калію на скорочувальну здатність передсердь та прискорення відновлення ефективної серцевої діяльності після тривалої ішемічної кардіоплегії; зменшення вираженості біохімічних та електрокардіографічних проявів кардіологічної цитостатичної токсичності; полегшення кардіореспіраторної реанімації після гіпоксичної зупинки серцевої діяльності; запобігання зниженню вмісту АТФ та креатинфосфату при індукованій ішемії міокарда, з обмеженням зони некрозу, викликаного гострою коронарною оклюзією; цитопротекторний і гепатотропний ефекти при ішемічному ушкодженні печінки, а також нефропротекція щодо функціональних та гістологічних ушкоджень, спричинених постішемічною реперфузією; активація глутамінсинтетази за допомогою ФДФ може забезпечити захист астроцитів від гіпоксичного пошкодження. До того ж в експерименті на тваринах одноразове введення ФДФ помітно послаблювало прояви артриту шляхом активізації протизапального аденозинергічного шляху, що оцінювалося у зменшенні вираженості суглобової гіпералгезії, набряку суглобів, нейтрофільної інфільтрації та продукції запальних цитокінів, TNF та IL-6, при одночасному підвищенні продукції IL-10.
Фармакокінетика. Концентрація ФДФ у плазмі крові, виміряна через 5 хв після інфузії 250 мг/кг у здорових добровольців, становить 770 мг/л. Через 80 хв після закінчення інфузії ФДФ у визначеній кількості не спостерігається. Т½ ФДФ із плазми крові — 10–15 хв.
ФДФ виводиться з плазми крові шляхом позасудинного розподілу та гідролізу з перетворенням на неорганічний фосфат та фруктозу завдяки активності еритроцитарної та плазматичної фосфатази. ФДФ може дифундувати через мембранний бішар дозозалежним чином.
– ішемічна кардіоміопатія, початкова стадія обширного інфаркту міокарда, кардіохірургічні втручання (у період екстракорпорального кровообігу).
– Кардіогенний, нейрогенний, травматичний, геморагічний, інфекційно-токсичний шок.
– У ході оперативного втручання як протекторний засіб щодо артеріальної гіпотензії або тканинної гіпоксії, для підтримки функції трансплантованих органів (нирки, печінка).
– Гострі стани у хворих, які перенесли операцію із застосуванням штучного кровообігу, отримують трансфузійну терапію, парентеральне харчування після операцій на печінці, особливо пацієнти з тяжкими опіками.
– Хронічні захворювання, що перебігають або поєднуються з дефіцитом фосфатів, такі як гостре отруєння алкоголем, тривале недоїдання, дистрофія, порушення обміну речовин, дихальна недостатність з низьким вмістом кисню в крові, передозування нейролептиками.
тільки для в/в введення.
Дозування
– Рекомендована добова доза залежно від тяжкості стану становить 70–160 мг порошку на кг маси тіла, або 0,7–1,6 мл р-ну препарату на кг маси тіла.
– При гострих станах препарат зазвичай вводять у дозі 125–175 мг/кг, максимум 250 мг/кг.
– При періопераційній ішемії міокарда препарат слід додавати до кардіоплегічного р-ну безпосередньо перед введенням. Рекомендується проведення профілактичного курсу інфузій по 1 флакону на добу протягом 3–5 днів до оперативного втручання.
– При лікуванні гіпофосфатемії кількість, що вводиться, повинна залежати від дефіциту фосфору, уникаючи надмірного фосфорного навантаження.
– У разі підвищеної дози рекомендується розділити добову дозу на два прийоми.
– Дозування дітям має бути встановлене залежно від маси тіла.
Приготування р-ну для ін’єкцій
– Необхідно використовувати доступний інфузійний пристрій для екстреного приготування р-ну.
– Використовуючи доступний інфузійний набір, слід вводити р-н препарату шляхом в/в інфузії зі швидкістю приблизно 10 мл/хв.
Примітки
Відновлений р-н стабільний протягом 24 год при температурі нижче 25°C.
Р-н призначений для одноразового застосування. Будь-який вміст після застосування слід утилізувати.
відома гіперчутливість до препарату, гіперфосфатемія, ниркова недостатність.
рідко — алергічні реакції від незначних до анафілактичного шоку. Можливе оніміння губ, біль у місці ін’єкції, іноді запаморочення, відчуття стискання у грудях.
Інфузія зі швидкістю понад 10 мл/хв може спричинити припливи крові до обличчя, пальпітацію та парестезію в кінцівках.
запобіжні заходи. Екстравазація р-ну в підшкірну клітковину під час інфузії викликає незначний біль та місцеве подразнення.
У пацієнтів з кліренсом креатиніну нижче 50 мл/хв треба постійно контролювати рівень фосфатів у крові.
Препарат у дітей раннього віку слід застосовувати лише у разі потреби, під строгим лікарським контролем.
дані про фармакологічні взаємодії відсутні.
Несумісність: не можна змішувати з іншими препаратами, нерозчинними при рН 5,5, а також із лужними р-нами солей кальцію.
про випадки передозування не повідомляли.