Децитабін (DECITABINUM)

Децитабін (5-аза-2′-дезоксицитидин) є аналогом деоксинуклеозиду цитидину, який у малих дозах селективно інгібує ДНК-метилтрансферази, у результаті чого відбувається гіпометилювання промоторної ділянки генів, що може призводити до реактивації гена-супресора пухлин, індукції клітинної диференціації або старіння з подальшою запрограмованою загибеллю клітин.
Внутрішньоклітинно децитабін активується шляхом послідовного фосфорилювання за допомогою фосфокіназ до відповідного трифосфату, який потім включається ДНК-полімеразою. Дослідження in vitro показують, що децитабін не інгібує та не індукує ферменти CYP 450 до більш ніж 20-кратного перевищення терапевтичної C_max у плазмі крові. Таким чином, не очікується метаболічних лікарських взаємодій, опосередкованих CYP, і малоймовірно, що децитабін буде взаємодіяти з препаратами, які метаболізуються за допомогою цих шляхів. Крім того, дані in vitro показують, що децитабін є поганим субстратом P-gp.

лікування дорослих пацієнтів з вперше діагностованим або вторинним гострим мієлоїдним лейкозом (ГМЛ) відповідно до класифікації ВООЗ, які не є кандидатами для проведення стандартної індукційної хіміотерапії.

У циклі лікування децитабін рекомендовано вводити у дозі 20 мг/м² площі поверхні тіла шляхом в/в інфузії тривалістю більше 1 год впродовж 5 послідовних днів (тобто загалом 5 доз у циклі). Загальна добова доза не повинна перевищувати 20 мг/м², а загальна доза за цикл не повинна перевищувати 100 мг/м². У разі пропуску введення чергової дози лікування має бути відновлено якомога швидше. Цикл необхідно повторювати кожні 4 тижні, залежно від клінічної відповіді пацієнта та токсичності. Рекомендується лікувати пацієнтів протягом мінімум 4 циклів, однак повна або часткова ремісія може тривати довше, ніж 4 цикли. Лікування може бути продовжено до тих пір, поки спостерігається відповідь, користь від лікування або стабільність хвороби, тобто за відсутності її явного прогресування.
Якщо після 4 курсів лікування гематологічні показники (такі як кількість тромбоцитів або абсолютна кількість нейтрофілів) не відновлюються до рівня перед лікуванням або захворювання прогресує (збільшення кількості бластних клітин периферичної крові або погіршення показників бластних клітин кісткового мозку), пацієнта можна вважати нечутливим до лікування. Слід розглянути питання про проведення альтернативної терапії.

Гіперчутливість до препарату; вагітність; період годування груддю.

пневмонія, інфекції сечовивідних шляхів, фебрильна нейтропенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, лейкопенія, панцитопенія, гіперчутливість, включаючи анафілактичу реакцію, головний біль, носова кровотеча, діарея, блювання, нудота, стоматит, септичний шок, сепсис, синусит, г.фебрильний нейтрофільний дерматоз (с-ром Світа), пірексія.

Можлива взаємодія з іншими лікарськими засобами, яка також активується послідовним фосфорилюванням (за рахунок активності внутрішньоклітинної фосфокінази) та/або метаболізується ферментами, задіяними в інактивації децитабіну (наприклад, цитидин-деаміназа). Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарських засобів з децитабіном.
Розвитку метаболічної лікарської взаємодії, опосередкованої системою цитохрому CYP 450, не очікується, оскільки метаболізм децитабіну не опосередкований цією системою, а відбувається за допомогою окиснювального дезамінування.
Оскільки рівень зв’язування з білками плазми крові низький, малоймовірно, що децитабін буде витісняти інші лікарські засоби з їх зв’язків з білками плазми крові. Децитабін виявився слабким інгібітором Р-gp-опосередкованого транспорту, тому не очікується, що він буде впливати на Р-gp-опосередковане транспортування інших лікарських засобів

Дані клінічних досліджень та опублікованої літератури описують посилення мієлосупресії, включаючи відстрочену нейтропенію та тромбоцитопенію при введенні високих доз, що перевищують поточну терапевтичну дозу в 20 разів. Імовірно, що токсичність проявлятиметься як загострення побічних реакцій, переважно мієлосупресії. Терапія при передозуванні повинна бути підтримуючою.