КАПТОПРИЛ (CAPTOPRILUM)10 препаратів
позитивні ефекти інгібіторів АПФ виявляються головним чином результатом пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи плазми; ренін - це ендогенний фермент, який синтезують нирки і який поступає у загальний кровообіг, де він перетворює ангіотензиноген в ангіотензин-I, відносно неактивний декапептид; потім ангіотензин-I перетворюється за допомогою АПФ, пептидилдіпептидази, в ангіотензин-II; ангіотензин-II - це потужний вазоконстриктор, відповідальний за звуження артеріальних судин та підвищення тиску крові, а також за стимуляцію надниркових залоз продукувати альдостерон; пригнічення АПФ призводить до зниження ангіотензину-II у плазмі крові, що призводить до зменшення вазопресорної активності та до зниження продукування альдостерону; хоча зниження останнього є невеликим, може відбутися незначне збільшення концентрацій калію у сироватці крові, паралельно з втратою натрію та рідини; відміна негативного оборотного зв’язку ангіотензину-II з продукуванням реніну призводить до збільшення активності реніну у плазмі крові; іншою функцією перетворювального ферменту є деградація потужного вазодепресивного кінінпептидбрадикініну до неактивних метаболітів; тому пригнічення АПФ призводить до збільшення активності циркулюючої у загальному кровообігу та локальної калікреїн-кінін-системи, яка бере участь у розширенні периферичних судин шляхом активації простагландинової системи; можливо, цей механізм залучений до гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ та відповідає за певні побічні реакції.
АГ; СН, призначають для лікування ХСН зі зниженням систолічної функції шлуночків, а також у комбінації з діуретиками і, при необхідності, з дигіталісом і β-блокаторами; діабетичної нефропатії у хворих на ЦД I типу, що проявляється макропротеїнурією; ІМ: для короткотривалого (4 тижні) лікування протягом 24 год після перенесеного ІМ пацієнтам зі стабільним станом; для довготривалої профілактики симптоматичної СН показаний пацієнтам із клінічно стабільним станом з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤40 %).
табл. приймають регулярно в один і той же час протягом кожного дня; АГ - рекомендована початкова доза - 25-50 мг щоденно за 2 прийоми, дози підбирають залежно від ступеня зниження АТ, що спостерігається через 2-4 тижні лікування (достатньою є доза 100-150 мг/добу за 2 прийоми); каптоприл можна застосовувати окремо або з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з тіазидними діуретиками; режим дозування 1 р/добу можна застосовувати, коли додається такий супутній антигіпертензивний препарат як тіазидний діуретик; пацієнтам із підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (гіповолемією, реноваскулярною гіпертензією, декомпенсованою СН) терапію бажано розпочинати з одноразової дози 6,25 мг чи 12,5 мг; початок такого лікування слід проводити під ретельним медичним контролем з подальшим застосуванням препарату 2 р/добу; дозування можна поступово збільшувати до 50 мг чи 100 мг на добу за 1 чи 2 прийоми; СН - початкова доза 6,25-12,5 мг 2-3 р/добу, дози підбираються залежно від стану пацієнта і його потреб щонайменше через 2 тижні лікування (достатньою є доза 75-150 мг/добу), МДД - 150 мг (за 2 прийоми); ІМ: короткотривале лікування: призначення препарату у перші 24 год після ІМ слід проводити за такою схемою: початкова доза становить 6,25 мг, через 2 год призначити 12,5 мг і через 12 год прийняти ще 25 мг каптоприлу; з наступного дня протягом 4 тижнів каптоприл слід приймати у дозі 100 мг/добу, розподіленій на 2 прийоми; наприкінці 4-тижневого лікування слід зробити повторну оцінку стану пацієнта для прийняття рішення щодо лікування на етапі після перенесеного ІМ; довготривале лікування: якщо застосування каптоприлу не розпочато протягом перших 24 год стадії г. ІМ, рекомендується розпочинати лікування у період між 3-ім та 16-им днями після інфаркту з моменту, коли забезпечено необхідні умови лікування (стабільна гемодинаміка та лікування будь-якої залишкової ішемії); лікування слід розпочинати у лікарні під суворим контролем (зокрема, АТ) до моменту досягнення дози 75 мг/добу; початкова доза препарату повинна бути низькою, зокрема, якщо у пацієнта нормальний або низький тиск на початку терапії; лікування слід розпочинати з дози 6,25 мг, потім перейти на дозу 12,5 мг 3 р/добу протягом 2-х днів, потім - на дозу 25 мг 3 р/добу при відсутності побічних гемодинамічних реакцій; рекомендована доза для ефективного кардіозахисту протягом довготривалого лікування становить 75-150 мг щоденно, яку слід розподілити на 2 чи 3 прийоми; у разі симптоматичної гіпотензії, як і при СН, дозу діуретиків та/або інших судинорозширювальних препаратів можна зменшити для досягнення стабільної дози каптоприлу; у разі необхідності дозу каптоприлу можна регулювати залежно від клінічної реакції пацієнта; каптоприл можна застосовувати у комбінації з іншими видами лікування ІМ, наприклад з тромболітичними препаратами, β-блокаторами та ацетилсаліциловою кислотою; діабетична нефропатія у пацієнтів, хворих на ЦД I типу: слід застосовувати у дозі 75-100 мг/добу за 2 прийоми, при необхідності - комбінувати з іншими антигіпертензивними препаратами; порушення функції нирок - при кліренсі креатиніну >40 мл/хв/1,73 м2 початкова добова доза 25-50 мг, МДД - 150 мг; кліренс креатиніну 21-40 мл/хв/1,73 м2 початкова добова доза 25 мг, МДД - 100 мг; кліренс креатиніну 10-20 мл/хв/1,73 м2 початкова добова доза 12,5 мг, МДД - 75 мг; кліренс креатиніну < 10 мл/хв/1,73 м2 початкова добова доза 6,25 мг, МДД - 37,5 мг.
підвищена чутливість до каптоприлу, до будь-якої з допоміжних речовин цього ЛЗ або до інших інгібіторів АПФ; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку під час лікування іншими інгібіторами АПФ; вроджений/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; двосторонній стеноз артерій нирок, який впливає на гемодинаміку, або стеноз артерії однієї нирки, який є істотним для гемодинаміки; порфірія; вагітність або жінки, які планують завагітніти; період годування груддю; одночасне застосування каптоприлу з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам, хворим на ЦД або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації ˂ 60 мл/хв/1,73 м2).
нейтропенія/агранулоцитоз, панцитопенія (зокрема у пацієнтів з порушенням функцій нирок), анемія (включаючи апластичну чи гемолітичну), тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія; аутоімунні захворювання та/або позитивні антинуклеарні антитіла; анорексія; гіперкаліємія, ацидоз, гіпоглікемія; розлади сну; сплутаність свідомості, депресія; смакові порушення, запаморочення; сонливість, головний біль та парестезія; цереброваскулярні явища, атаксія, включаючи інсульт та втрату свідомості; затуманення зору; тахікардія, тахіаритмія, стенокардія, прискорене серцебиття; зупинка серця, кардіогенний шок; артеріальна гіпотензія, с-м Рейно, припливи, блідість обличчя; сухий, подразнюючий (непродуктивний) кашель та задишка; сухий кашель зазвичай проходить через кілька тижнів після припинення лікування каптоприлом; бронхоспазм, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; нудота, блювання, подразнення шлунка, абдомінальний біль, діарея, запор, сухість у ротовій порожнині; стоматит/поява афтозних виразок; глосит, пептична виразка, панкреатит; порушення функцій печінки; холестаз, включаючи жовтяницю; гепатит, включаючи некроз; підвищений рівень ферментів печінки та підвищені рівні білірубіну; порушення функцій печінки зазвичай проходять після припинення лікування каптоприлом; свербіж з/без висипання, свербіж та алопеція; ангіоневротичний набряк; кропив’янка, с-м Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, фоточутлива еритродермія, пемфігоїдні реакції та ексфоліативний дерматит; міалгія, артралгія; порушення функцій нирок, включаючи ниркову недостатність, поліурію, олігурію та часте сечовипускання; нефротичний с-м; імпотенція, гінекомастія; біль у грудях, підвищена втомлюваність, слабкість; пропасниця; протеїнурія, еозинофілія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищені рівні сечовини, креатиніну та білірубіну в сироватці крові, зниження рівня гемоглобіну в крові, зниження рівня гематокриту, лейкопенія, тромбоцитопенія, підвищений титр антинуклеарних антитіл, підвищення рівня осідання еритроцитів; ангіоневротичний набряк обличчя, повік, язика, периферичні набряки траплялися приблизно у одного на 1000 пацієнтів; інтерстиціальний ангіонабряк був заявлений у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ.