ЦЕФАДРОКСИЛ (CEFADROXILUM)
цефадроксилу моногідрат — напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик, призначений для перорального застосування. Це білий або жовтувато-білий кристалічний порошок (C16H17N3O5S●∙H2O, молекулярна маса 381,4), розчинний у воді та стійкий до кислот.
Тести in vitro показують, що цефалоспорини мають бактерицидну дію через інгібування синтезу клітинної стінки. Показано, що цефадроксил активний щодо таких мікроорганізмів, як in vitro, так і при клінічних інфекціях: бета-гемолітичні стрептококи, стафілококи, включаючи штами, які продукують пеніцилінази, Streptococcus pneumoniae, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella spp., Moraxella catarrhalis. Більшість штамів Enterococcus faecalis та Enterococcus faecium стійкі до цефадроксилу моногідрату. Він не активний проти більшості штамів Enterobacter, Morganella morganii та P. vulgaris. Також він не активен проти Pseudomonas і Acinetobacter calcoaceticus.
Фармакокінетичні параметри. Цефадроксилу моногідрат швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Після одноразового прийому 500 та 1000 мг середні Cmax у сироватці крові становлять приблизно 16 та 28 мкг/мл відповідно. Рівні, що піддаються вимірюванню, присутні через 12 год після введення. Понад 90% препарату виводиться із сечею у незміненому вигляді протягом 24 год. Пікові концентрації в сечі становлять приблизно 1800 мкг/мл після перорального одноразового введення 500 мг. Підвищення дози зазвичай приводить до збільшення концентрації цефадроксилу моногідрату в сечі. Концентрація антибіотика в сечі після введення дози 1 г підтримується значно вище за МПК чутливих до антибіотиків патогенів сечовивідних шляхів протягом 20–22 год.
лікування пацієнтів з інфекцією, спричиненою чутливими штамами вказаних мікроорганізмів, при таких захворюваннях:
– інфекції сечовивідних шляхів, спричинені видами E. coli, P. mirabilis та Klebsiella;
– інфекції шкіри та шкірних покривів, спричинені стафілококами та/або стрептококами;
– фарингіт та/або тонзиліт, спричинені Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичні стрептококи групи А).
цефадроксил у вигляді суспензії для прийому внутрішньо може застосовуватися незалежно від їди. Прийом з їжею може допомогти зменшити потенційні шлунково-кишкові скарги, які іноді пов’язані з терапією пероральними цефалоспоринами.
Дорослі
Інфекції сечовивідних шляхів. При неускладнених інфекціях нижніх сечових шляхів (наприклад, циститі) звичайна доза становить 1 або 2 г на добу одноразово або у 2 прийоми.
Для всіх інших інфекцій сечовивідних шляхів звичайна доза становить 2 г на добу у 2 прийоми.
Інфекції шкіри та підшкірних тканин. При інфекціях шкіри та підшкірних тканин звичайна доза становить 1 г на добу одноразово або у 2 прийоми.
Фарингіт та тонзиліт. Пацієнти з фарингітом або тонзилітом, викликаним бета-гемолітичним стрептококом групи А: 1 г на добу одноразово або у 2 прийоми протягом 10 днів.
Діти
При інфекціях сечовивідних шляхів рекомендована добова доза для дітей становить 30 мг/кг/добу на кілька прийомів кожні 12 год. При фарингіті, тонзиліті та імпетиго рекомендована добова доза для дітей становить 30 мг/кг/добу одноразово або в рівних частинах кожні 12 год. При інших інфекціях шкіри та підшкірних тканин рекомендована добова доза становить 30 мг/кг/добу, розділені на 2 прийоми кожні 12 год. При лікуванні у разі бета-гемолітичних стрептококових інфекцій терапевтичну дозу цефадроксилу у вигляді суспензії для внутрішнього прийому слід приймати не менше 10 днів.
цефадроксилу моногідрат протипоказаний пацієнтам із відомою алергією на антибіотики групи цефалоспоринів.
порушення з боку ШКТ. Симптоми псевдомембранозного коліту можуть виникнути під час або після лікування антибіотиками. Рідко повідомлялося про диспепсію, нудоту та блювання. Також відзначалася діарея.
Реакції гіперчутливості. Спостерігалися алергічні реакції (у вигляді висипу, кропив’янки, ангіоневротичного набряку та свербіжу). Ці реакції зазвичай стихають після припинення прийому препарату. Повідомлялося також про анафілаксію.
Інше. Інші реакції включали дисфункцію печінки, зокрема холестаз та підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, генітальний свербіж, генітальний кандидоз, вагініт, помірну транзиторну нейтропенію, лихоманку. Рідко повідомлялося про агранулоцитоз, тромбоцитопенію, ідіосинкразічну печінкову недостатність, мультиформну еритему, синдром Стівенса — Джонсона, сироваткову хворобу та артралгію.
На додаток до перелічених вище побічних реакцій, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували цефадроксил, повідомлялося про такі побічні реакції та зміни показників лабораторних тестів для антибіотиків класу цефалоспоринів: токсичний епідермальний некроліз, біль у животі, суперінфекція, порушення функції нирок, токсична нефропатія, апластична анемія, гемолітична анемія, крововилив, подовження протромбінового часу, позитивний тест Кумбса, підвищення рівня сечовини, креатиніну, ЛФ, АсАТ, АлАТ, ЛДГ, білірубіну, еозинофілія, панцитопенія, нейтропенія.
цефадроксилу моногідрат слід застосовувати з обережністю при вираженому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв/1,73 м2). У пацієнтів з відомою або підозрюваною нирковою недостатністю слід проводити ретельне клінічне спостереження та відповідні лабораторні дослідження до та під час терапії.
Призначення цефадроксилу у вигляді суспензії для прийому внутрішньо за відсутності доведеної або підозрюваної бактеріальної інфекції або профілактичних показань підвищує ризик розвитку резистентних до препарату бактерій. Тривале застосування цефадроксилу моногідрату може призвести до надмірного зростання нечутливих мікроорганізмів.
Необхідне ретельне спостереження за пацієнтом. Якщо під час терапії виникає суперінфекція, слід вжити відповідних заходів.
Цефадроксилу моногідрат слід призначати з обережністю особам із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі, особливо колітом.
застосування цефадроксилу з аміноглікозидними антибіотиками, поліміксином В, колістином або петлевими діуретиками у високих дозах потенціює нефротоксичний ефект. При супутньому тривалому застосуванні антикоагулянтів або інгібіторів агрегації тромбоцитів підвищується ризик розвитку геморагічних ускладнень. Цефадроксил може знижувати ефективність пероральних контрацептивів.
прийом дітьми віком до 6 років цефалоспоринів у дозі до 250 мг/кг не пов’язаний із значними наслідками. Жодних дій не потрібно, крім загальної підтримки та спостереження.
У разі прийому доз, що перевищують 250 мг/кг, необхідно спричинити спорожнення шлунка.
У 5 пацієнтів з анурією було продемонстровано, що в середньому 63% пероральної дози 1 г виводиться з організму протягом 6–8-годинного сеансу гемодіалізу.